Гіркий врожай голодомору

Пам’ять не стерти роками. DSC_6893Ніколи не
забудемо трагічні сторінки історії, що примушують стискатися наші серця. І найстрашніша з них – голодомор, що призвів до небачених безвинних жертв.Про ті події не можна мовчати, бо від тієї страшної реальності, від спогадів свідків кров холоне в жилах: гинули дітки-янголята, старі бабусі та дідусі, жінки, чоловіки, дівчата. А потім вимирали цілі села… А «уповноважені» та «активісти» скидали трупи в криниці, з’являлися запалі могили, мільйони загиблих вкрили Вкраїну. Кати ж забрали все, до останньої зернини.

Голодомор – це наслідок терористичної діяльності комуністичного режиму, який штучно створив умови існування несумісні з життям. Радянська соціально-економічна політика тоді мала ви­разні ознаки геноциду: примусові хлібозаготівлі, «червоні валки», «червоні толоки», «чорні дошки», натуральні штрафи, «хлібозаготівельні глибинні пункти», «конвеєрний метод», поз­бавлення житла, присадибної землі, унеможливлення пересу­вання й інші форми терору (розкуркулення, депортації, ув’яз­нення, розстріли) й це далеко неповний перелік репре­сивних дій зі свідомою мотивацією масового вбивства великих груп людей.

Геноцид в Україні в тридцять третім – трагічна подія, що нині відома вже, мабуть, усій планеті. Щороку правда про Голодомор 1932—1933 років дедалі більше поширюється серед української та світової спільноти. І тепер уже не викликає сумніву факт, що 83 роки тому сталінський тоталітарний режим вчинив жорстокий злочин проти української нації, внаслідок якого мільйони українських селян штучно виморили організованим голодом.

Минулої п’ятниці біля пам’ятника жертвам Голодомору зібралася сарненська спільнота, щоб віддати данину пам’яті про мільйони загиблих від Голодомору, вкотре осмислити його наслідки для українського народу. Ведучі дійства запросили до слова й відкрити мітинг голову райдержадміністрації Ярослава Яковчука, який закликав із повагою ставитися до історичного минулого свого народу, пам’ятати й вшановувати світлу пам’ять про безвинно замучених голодом мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю, запропонував хвилиною мовчання пом’янути їх невинні душі. Після короткого екскурсу в ті жахливі дні, Ярослав Володимирович запросив присутніх покласти квіти й запалити лампадки біля підніжжя пам’ятника. Схиливши голови, сарненці нестримним потоком попрямували до пам’ятного знака під журливу композицію.

Наостанок ведучі констатували, що ми вже добре осмислили цю трагедію, а відтак сміливішою є наша пам’ять, змужніла душа, розкувалася свідомість, звільнилася від страху. Бо хоч і засекретили на десятиліття архіви, приховали викривальні документи, замели сліди злочинів, переписали історію на догоду диктаторові чи скороминущому ідеологічному божкові, та народну пам’ять не здолали. Звичайно, радість легше пам’ятати, та не забуваймо й горе, бо воно нас єднає.

DSC_6893
Фото Василя СОСЮКА

DSC_6855 DSC_6883 DSC_6884

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz