«American Dream» по-українськи

J2WZRlg3pmYПублікація не про «Work and Travel USA», а про країну можливостей і перспектив, у чому переконалася, перебуваючи там.

Відчуваю, як сильно мені не вистачає кисню, як тиснуть на мене будівлі, зашкалюють емоції та спантеличують люди. Намагаюсь дихати на повні груди, виходить з трудом.

Мабуть, уперше за довгий період часу не можу опанувати свої почуття. Радію, як дитина, озираюсь навколо, закриваю очі, бо не можу повірити, що я тут, і швидко відкриваю, аби повернутись у солодку реальність. Навколо мене живий кадр типового американського фільму. Повз мене проходять цілі натовпи людей різних національностей. Вечірнє місто сяє 3D рекламою та спалахами фотоапаратів туристів. Знаю, що десь недалеко від мене відома Статуя Свободи й розкішний Манхеттен. А це означає, що я на найбільшій площі найбільшого міста у США Таймс Сквеар, Нью-Йорк. Але починалось все зовсім не так…

Це була моя перша мандрівка так далеко від дому й так надовго. Сюди ж можна додати мій перший переліт та ще багато всього, що відбулось зі мною вперше. Я навіть не мріяла відвідати Америку. Участь у програмі «Work and Travel USA» була спонтанною. Їхала, так би мовити, за компанію й не могла повірити, що справді лечу, аж поки не приземлилась в аеропорті Нью-Йорку. Працювати й жити все літо повинна була в невеликому містечку Сісайд Хайтс на узбережжі Атлантичного океану, штат Нью-Джерсі.

В аеропорті нас зустрів місцевий координатор, але, чесно кажучи, до його приїзду нас ледь «не зустріли» декілька арабів та індусів. Пропонували в пізній час і підвезти, і прихистити на ніч, і нагодувати. Вже з того моменту зрозуміла, що країна гостинна та цікава. На щастя, наш координатор усе ж знайшовся і відвіз у мотель неподалік, аби зранку змогли продовжити свій рух до пункту призначення.

Тієї ночі, 14 травня, вперше споглядала вогні великого міста, які раніше бачила лише на фото у ВКонтакті чи кадрах американської кіноіндустрії. Намагалась зафіксувати це фотокамерою, але, зрозумівши, що відтворити як вживу на моєму китайському андроїді не вийде, здалась і заснула.

Зранку відбулось моє знайомство з океаном. Сказати, що він гарний – не сказати нічого. Не вважаю себе романтичною натурою чи палкою прихильницею природи, але це одне з найпрекраснішого, що доводилось бачити у своєму житті. У цей момент прийшло усвідомлення, що я не вдома, і тут мені доведеться жити наступні 4 місяці.

Tt0K_Nu8Nz4

Спершу випробуванням стало обрання житла. Нам запропонували пару варіантів за однаковою ціною. Не знаю, чим керувалися при виборі дому, але опинились у найвіддаленішому від місця роботи будинку. Він був розташований у тихому спокійному районі Пелікан Айленд, розміщення якого знали далеко не всі таксисти. Це місце проживання прирекло мене з подругою підкачати ікроножні м’язи (найближчий магазин, пральня, набережна були далекувато, тому доводилось робити вимушені прогулянки декілька разів на день). Бажання смачно поїсти змусило навчитись англійською пояснювати службі доставки, що то таке Пелікан Айленд і як туди доїхати з будь-якої точки нашого містечка. Зрозуміли, що в Америці без автомобіля, як без рук, точніше без ніг. Там навіть тротуарів нема, суцільні шосе.

YLWgBn7EG-E
Так виглядало подвір’я біля будинку, де я мешкала.

Наступним важливим кроком перебування в США було знайомство з роботодавцем. Ним виявився американський єврей, тому, мабуть, уже здогадались, наскільки це було весело. Оскільки попередній досвід будь-якої фізичної праці в мене відсутній, було нелегко, тож навантаження в перші дні здавались нестерпними. Працювала продавцем у магазині біжутерії. Основний обов’язок – стимулювання клієнтів щось купити будь-якими методами. В хід йшли «щирі» компліменти, вигадані історії про те, що сама носила ці сережки, і вони не темніли й далі за текстом. За 10-12-годинний робочий день не присідали жодного разу, перекушували «здорову» американську їжу на набережній. Овертайм (понад норму) нам, зрозуміло, ніхто не оплачував. Після двох тижнів такої роботи не могла впізнати свої ноги, які доти вважала непоганою частиною власного тіла. Потім звикла, освоїлась. Перша зарплата компенсувала збитки для здоров’я.

Потім почались знайомства з американцями, іншими «воркендтревелерами», яких було чимало. Життя ставало цікавішим. Особливістю працевлаштованої молоді у США є те, що після насиченого робочого дня вони знаходили сили зібратись на «home party» і добре порозважатись, пам’ятаючи, що зранку знову на роботу. Я втягнулась у цей графік і досі не уявляю, як мені це вдалось.

Вже в липні зрозуміла, що на одній роботі програму не відроблю. Роботодавець був категорично проти, аби йшла на додаткову, тому довелось розрахуватися.

Пару днів паніки та депресії й вуаля! Замінила одну роботу на дві: в мотелі й ресторані. Графік став ще жорсткішим: 9.00-15.00 – мотель, 16.00-23.00 – ресторан. Упродовж місяця знову звикали до шаленого темпу робочих буднів. Мали один вихідний у тиждень. Отут було справді важко, декілька разів збиралась кидати все, стільки ж міняти квитки й негайно їхати додому. Зупинила тільки вартість штрафу за заміну квитка (200 євро).

Коли розпочався серпень додому вже ніби й не хотілося. Найбільшим аргументом стало те, що за 3 місяці в Америці я фактично нічого й не бачила. 4-5 хвилин – і наш із подругою план подорожей Америкою готовий.

Перший пункт у списку – Атлантік Сіті. Місто розпродажів, аутлетів, фірмових магазинів і казино. Всі умови, аби із задоволенням і користю витратити час і гроші. Справді, там придбала чимало речей, подарунків, обійшла купу магазинів. Трохи згодом відвідала Вашингтон. Столиця не зовсім схожа на інші великі американські міста. Там дуже тихо, культурно й надзвичайно гарно. Капітолій, Білий дім, Музей космонавтики й авіації та ще чимало місць, яких ніде не бачила і, сумніваюсь, чи ще побачу. Декілька разів мені пощастило побувати в Нью-Йорку, який недарма описала першим.

Останнім був Чикаго. Завжди мріяла туди попасти, хоча й не можу пояснити чому. Але це були 4 дні повноцінної насолоди. Насправді найгарніший урбаністичний вид, який коли-небудь бачила. Якщо чесно, зараз засинаючи, часто уявляю собі вид озера Мічиган, де все місто віддзеркалюється у воді. Нам пощастило жити в готелі в центрі міста з терасою на 22 поверсі. Освітлені хмарочоси, низьке небо, 22 поверхи донизу … дух перехоплює. Коли туди піднімалася й дивилася на місто, то не хотіла навіть думати, що скоро цього всього не буде. Так як і не буде шумного океану, прогулянок на канатній дорозі набережною, заморожених йогуртів, американсько-українських вечірок, мого улюбленого «Oreo», заробітної плати в доларах і ще багато того, чого мені дуже не вистачатиме.

Під час перебування у Штатах усвідомила декілька важливих речей, яким найбільше завдячую цій поїздці. По-перше, зрозуміла, наскільки можу сумувати за своєю сім’єю і потребую їх підтримки. По-друге, навчилась цінувати час. Пам’ятаю, коли мала 10 хвилин, аби полежати, і це здавалось достатнім часовим відрізком, щоб відпочити. По-третє, переконалась, що здатна працювати – серйозно та наполегливо.

Хороша програма «Work and Travel USA» чи ні, не відповім однозначно. Просто, якщо є можливість кудись їхати – їдьте, але завжди покладайтесь тільки на себе.  KIhbz2Ppy4s   iHFVzGqrM3o 2pulf6_91dQ 2KeZyFmM3UQ7srFzgMzCls

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz