Медичну допомогу в армії треба реформувати

У свої понад сорок Іван КІРАНЧУК міг зробитиIMG_20150709_192808 собі низку медичних діагнозів, аби уникнути мобілізації. Однак лікар-анестезіолог КЗ «Сарненська центральна районна лікарня» з 17-річним лікарським і 23-літнім медичним стажем, будучи військовозобов’язаним і маючи звання лейтенанта після закінчення Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, вчинив інакше: поїхав на схід України в зону бойових дій.

До практики йому не звикати, адже розпочав її ще після медичного училища. Та й у реанімації довелося зіткнутися віч-на-віч не з одним випадком. На сході Іван Кіранчук спочатку опинився під Маріуполем у секторі М, а 1 вересня його перевели в сектор Б, що за 12 кілометрів від Мар’їнки, де тепер і перебуває з колегами з усієї України. Є лікарі з Коростеня, Івано-Франківщини, Рівненської, Волинської, Чернігівської областей, також Запорізької, Полтавської й Донецької. Медична рота 14 окремої механізованої бригади дислокується в населеному пункті Максимільянівка. Їх основна мета – надання першої медичної допомоги бійцям.

Командир медичної роти – мобілізований лікар-хірург. Середній вік працівників – 35 років (є і 28-, і 45-, і 52-річні). Переважна більшість медиків відслужили строкову службу в армії. Однак дуже не вистачає середнього медперсоналу, й це серйозна проблема. Приміром, на посаду операційної медсестри беруть механіка-водія танка. Адже лікарі змушені виконувати подвійні обов’язки, а в той час, коли робить перев’язку, міг би надати суттєвішу допомогу. А колектив у бригаді хороший, акцентував Іван Кіранчук.

Вогнепальні, мінно-вибухові та різні поранення при виконанні завдань… За даними військових експертів, 44,3% – травми верхніх кінцівок, 43,8% – нижніх. Ці пошкодження за відсутності своєчасної спеціальної допомоги призводять до інвалідності. Тому зберегти руки й ноги – одне з першочергових завдань лікарів АТО. Відразу на першому етапі надають кваліфіковану допомогу, а потім транспортують бійців у Курахово, 66-й мобільний госпіталь, через який із початку бойових дій пройшло понад 6 тисяч поранених.

Волонтери подарували медикам німецький реанімобіль, але їздити він може лише асфальтованою дорогою. Загалом, щодо автомобілів, – це окрема історія. Їх постійно доводиться ремонтувати за власні та кошти добровольців. Адже виїдеш вчасно – врятуєш чиєсь життя, це як швидка допомога. Але не тільки лікують, а й зі зброєю стоять у караулах, як і інші бійці. Готує їм кухар, продуктами забезпечені: є картопля, макарони, цибуля, капуста, заморожене м’ясо. Але в бліндажах дошкуляють миші. Вони тікають із полів і лісів у пошуках їжі до людей. За день військові вигрібають їх звідти по декілька десятків. Існує небезпека епідемій-зоонозів (передаються від тварини до людини).

Причин такого вибуху популяції є декілька. По-перше, засіяні поля минулого року не прибрали, і в гризунів було багато корму. По-друге, бойові дії непокоїли сов і лисиць, які регулюють кількість мишей, і вони залишили ці місця. Найстрашніше, чого можна чекати, — інфекції (туляремія, лептоспіроз – ниркова недостатність). Коли гризунів багато, вони швидко поширюються. Тож влада повинна прийняти  серйозне рішення щодо їх знищення, бо якщо серед солдатів спалахне інфекція, не потрібно буде ні «Градів», ні мінометів.

Реальна проблема також із деревиною для бліндажів, де живуть військові. Медичну роту поселили в сільському клубі на другому поверсі, що не функціонує. Бійці роблять собі міні-бані. Окрім того, підрозділам роздали подвійні котли, тож можна і помитися, і попрати за потреби (є й пральні машинки на кшталт «Риги»).

Іван Кіранчук через півроку перебування в зоні бойових дій заслужив 15 днів відпустки, ще 2 доби додатково отримав за те, що здавав кров  для поранених саперів, які під Маріуполем підірвалися на міні. Додому, де його не могли вже дочекатися, повернувся напередодні дня народження. Підтримував зв’язок із родиною: мамою, дружиною Зоряною й донькою Вікторією – по телефону. До речі, Вікторія, яка навчається на факультеті педіатрії в Буковинському державному медичному університеті, лікар уже третього покоління.

Розмірковує Іван Вікторович про реформування української армії та військової медицини. Порівнює з американською (знайомився зі стандартами НАТО). Так, іноземцям читають лекції про медичну допомогу впродовж 250 годин. Усі лікарі перебувають у госпіталях, на периферії їх немає. Евакуацію пораненого здійснюють вертольотом за 20 хвилин. Скажімо, в США перша група крові законсервована для екстрених випадків, адже підходить для будь-якого реципієнта. Можливо, висловлює думку, і ми колись до цього дійдемо, аби кожен військовий знав ази надання першої медичної допомоги.

Сумна воєнна статистика свідчить: якщо пораненому бійцю на полі бою не надати своєчасну, фахову медичну допомогу й оперативно не доставити до польового чи стаціонарного медичного закладу, то ризик його смерті зростає в рази.

Ця війна – мінно-вибухова, а поранення – від осколків і розтяжок. Летальні випадки часто настають через невміння вояків надати першу медичну допомогу, правильно використати для цього підручні засоби. Буває, що в стресовій ситуації боєць просто губиться, адже за лічені хвилини треба врятувати життя собі чи побратиму. Приміром, спеціальний джгут (КЕТ) легко накладається однією рукою.

Повідав Іван Кіранчук і про Максимільянівку, де мешкає дві з половиною тисячі населення. Багато сіл на Донеччині колись були козацькими поселеннями. Попри те, що телебачення й радіо транслюються російською мовою (українською – «Мелодія» і канал «24 години»), місцеві спілкуються нашою рідною. Хоча дехто називає українських бійців карателями й хунтою, а сепаратистів – захисниками «молодих республік».

Часто чуємо запитання, на яке й самі не знаємо відповіді: «І коли тій війні вже настане кінець»? Ціною тисяч людських життів її можна швидко закінчити, розмірковує Іван Кіранчук. Якщо в минулі роки велику роль зіграли батальйони добровольців, то тепер ставку роблять на Збройні сили України, а другу і третю лінії оборони займає Національна гвардія.

Насамкінець Іван Кіранчук висловив вдячність волонтерам Благодійної організації «Штаб громадської оборони «Горинь», усім медичним працівникам КЗ «Сарненська центральна районна лікарня» та «Сарненська центральна районна поліклініка», які не стояли осторонь, а допомогли, ГО «Спілка підприємців Сарненського району» та її керівнику Сергію Лаврущенку за підмогу лісоматеріалами в облаштуванні бліндажів. Також Рівненській філії ТзОВ «Північ-Центр ЛТД» і Віталію Вовчику.

Півроку минає швидко, коли живеш повноцінним життям у теплій оселі, маєш роботу, яку виконуєш із задоволенням, зустрічаєшся з друзями, безпосередньо спілкуєшся з рідними. Шість місяців у зоні бойових дій – немало. Тож бажаємо землякові та його побратимам скоріше повернутися додому.

IMG_20150709_192808

 

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz