Талант і біль Аліни Гольонко

Україна багата на красиві та незвичайні міста й села. В одному з таких мальовничих куточків народилася Аліна ГОЛЬОНКО. Карасин – її рідна земля, а ще Батьківщина народної пісні.

Змалку дівчинка співає, пам’ятає перший вихід на сцену, коли їй ледве виповнилося п’ять років. Як кожна дитина, любила пофантазувати й мріяла стати відомою співачкою. Саме тому, коли їй уперше запропонували виступити на сцені, поставила вимогу – заспіваю, якщо мені подарують квіти. І букет їй таки вручили, та насамперед за те, що заспівала дуже гарно, по-дитячому щиро, гармонійно. На сцені почувалася справжньою перлинкою, зізнається. Після цього почала виступати частіше, жодне шкільне свято не обходиться без її участі. Професійніше зайнялася співом, згодом стала лауреатом ІІ премії районного фестивалю «Перлинки Полісся» та ІІІ премії районного фестивалю «Юна зірка». Здобутки надихнули юнку, тому взялася розвивати талант вокаліста, звернувшись за допомогою до прекрасного викладача Яни Куришко-Шаргар. Саме завдяки їй отримала перемогу на X Всеукраїнському пісенному фестивалі «Весняний Первоцвіт» 16 травня ц.р, що відбувся в м. Рівне, де виборола диплом і золоту статуетку.

Спів допомагає Аліні радіти життю, отримувати нові відчуття, переживати різні емоції, піднімає настрій. Співає для себе, друзів, рідних і тих, хто цінує дитячу творчість. Пісня – ключ до її душі. Крім того, вона обожнює писати вірші. Має в доробку поезії на різну тематику, та й події на сході України не залишають байдужою. Адже люди, які захищають Батьківщину, – це наша гордість, вони житимуть в наших серцях, ми ними пишаємося. Серед них і земляки Аліни Леонід Мартинюк, Дмитро Нечай і рідний дядько Юрій Твердий. «Ми також завжди пам’ятатимемо нашого героя Ярослава Куришка, який віддав життя за неньку–Україну. Отож один із найкращих віршів присвятила саме йому», – каже дівчинка.

Над водою хилиться калина,
Чомусь знов сумує Україна.
Мабуть, тому, що гинуть люди,
Але щастя на землі нашій усе ж буде.
Гинуть люди, бо війна прийшла з чужини
І забрала душі людей тих,
Хто готовий був життя віддать за Україну.
У боротьбі стук серця їх затих.
Через роки все закінчиться,
Забудуть люди про війну,
Та в серці мами рана залишиться,
Бо поховала кровиночку свою.
Кажуть їй усі: «Гордися сином!».

А в мами розпач, сльози на очах,
Віддав своє життя він за Вкраїну,
Матуся гірко плаче по ночах.
Бо не забуде свого серденька малого,
Коли сказав він вперше: «Мамочко моя».
Її душа подрібнена ще й досі –
Розбита кулею німого москаля,
Який продав країну свого брата
І зрадив свою братську сторону,
Який поранив українського солдата,
Який почав безглузду цю війну.
Ми зараз плачемо та всі горюєм,
Щодня все новий привід є у нас.
За тата, дідуся та брата.
Коли вже закінчиться цей кривавий час?
Коли над нами буде мирне небо?
Коли не будуть плакать матері?
Коли, скажіть?! Нічого більш не треба.
І головне – щоб всі вернулись до сім’ї,
Щоб більше не лякали нас гармати
І не погрожував ніхто нашим солдатам,
Щоб всі жили у злагоді та мирі
І кожен день для всіх щоб був щасливий.

Ольга ЛОТОЦЬКА.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz