Генерал педагогічної справи

Оласюк М.Коли людині виповнюється 80, то, гортаючи сторінки книги її життя, перечитуєш найбільш цікаві. Багато їх є у вчителя військової справи Великовербченської ЗОШ І–ІІІ ступенів, відмінника освіти України, майора запасу Миколи ОЛАСЮКА, якому 19 грудня виповнюється 80, а він працює донині, завжди в русі, енергійний, дотепний.

Не уявляє життя без автомобіля, а його сріблястий «Мерседес» невтомно долає поліське бездоріжжя, мчить дорогами Польщі.

Микола Степанович – організатор автосправи у Великому Вербчому. Його автошколу пройшли сотні водіїв Сарненського та Володимирецького районів. І зараз він, долаючи бюрократичні перешкоди, займається улюбленою справою.

У його житті були голодні роки війни. З особливою теплотою згадує повоєнне дитинство, навчання в школі, першу вчительку, яка приходила на уроки в блискучих гумових чобітках, на які із захопленням дивилася дітвора. А якими цікавими були заняття вчительки  української мови та літератури Варвари Хрящевської, яка приїхала з Київщини й прищеплювала любов до рідного слова. «Коли ми не знали вірша, залишала після уроків. І ніхто не думав утікати. Вчили до вечора, а вона тим часом вишивала». Досі пам’ятає Микола Степанович вивчені тоді поезії. Після школи працював завклубом, грав на гармошці, організував драмгурток. Згодом почав викладати трудове навчання. Слава про виробничу бригаду Великовербченської школи гриміла в області. Тоді й відзначили грамотами Міністерства освіти. Коли в закладі освіти відкрили військову справу, став військовим керівником, готував юнаків до армії. Бо за плечима була нелегка служба в Угорщині, де в 1956 р. відбувалися військові дії. Довелося бачити смерть побратимів, отримав поранення. Із сумом згадує бої на вулицях Будапешта, врятовану жінку, в якої саме починалися пологи. Життя йшло поряд зі смертю.

Повернувшись у рідне село Мале Вербче, зустрів свою долю – молоденьку випускницю Ізюмського медучилища Харківської області Валерію. У парі прожили понад 40 літ. Усі роки Валерія Василівна працювала на ФАПі, була медиком від Бога, спішила на допомогу, уночі та в негоду рятувала життя.

Важку хворобу дочка Наталія здолала завдяки батькам, які не змирилися зі страшним діагнозом, а шукали порятунку в усіх клініках столиці. І врятували. Наразі вона вчителька Володимирецького колегіуму. З чоловіком виростили сина, чекають онуків.

Вчив Микола Степанович своїх дітей жити чесно на цій землі, не уникати труднощів. Багато тривожних, безсонних ночей довелося пережити батькам, коли син Сергій служив у Афганістані. Щирі материнська молитва  й батьківська віра вберегли солдата. Повернувся до мирного життя, опанував фах учителя. Зараз директор у рідній школі. Найменший син Василь теж пішов стежкою батька – учитель фізики й інформатики. До речі, невістки Ніна й Оксана також педагоги.

П’ятьох онуків подарували діти. Дочекався й правнуків. Онук Микола потішив двома гарними правнучками – Олею та Златою. Гордяться внучкою Наталею, яка закінчила з відзнакою Острозьку академію. У сім’ї найменшого Василя підростає Валерія, названа на честь бабусі (яка, на жаль, відійшла у вічність). Росте ще улюбленець дідуся – Сашко. А от найстарший внук уже працює податківцем. Тож нема переводу славному роду Оласюків. Ціла династія трудиться на вчительській ниві, а Миколу Степановича називають генералом педагогічної справи.

Нещодавно довелося пережити Миколі Оласюку оперативне втручання в судини серця. Але знову його сріблястий «Мерседес» під’їжджає до школи й він розпочинає урок захисту Вітчизни виконанням Гімну України готує до життя людей із активною громадянською позицією.

Тож хай же рівною стрічкою лягають дороги під колеса авто, нехай ще довго б’ється в грудях невтомне серце. І хай запишуть до Книги Гіннеса рекорд Миколи Оласюка – 60 років на педагогічній ниві! У свої 80 літ Микола Степанович по-молодечому бадьорий, по–чоловічому вродливий і по-людському багатий роками, людською шаною та гарним родом. До ста літ без старості! Так тримати, Миколо Степановичу!

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz