Вірні селу та громаді

vodohrescha 2015 (1)_500x375«Немовичі, рідне село,

В життя дорогу нам дало.

І де б не жив я, не бував –

Завжди побачення чекав!» – це слова з пісні про Немовичі відомого земляка Федора Наконечного, музику до якої написав нинішній сільський голова Віктор Савчин.

На урочистих заходах і концертах вона звучить зі сцени у виконанні народного аматорського ансамблю народної пісні «Терен» місцевого Будинку культури.

З Віктором Савчиним і секретарем сільської ради Миколою Колядком зустрілися в перші дні 2016 року суботнього вихідного дня після різдвяних свят. Напередодні немовичани поспішали в храм  святої преподобної Параскеви Сербської, оновлений після реконструкції. Різдво, напевно, – є найкрасивіше, найулюбленіше свято і дорослих, і дітей, що виливається у святкування на вулиці. А починається воно Різдво з богослужіння.  А вже потім ― колядки, вертепи, відвідини, святки…

Колядки ― це неймовірний приклад народної релігійної творчості, духовної просвіти, бо їх тексти відшліфовувалися століттями у дуже зрозумілій формі, їх може запам’ятати навіть дитина. Маленькі немовичани продовжують споконвічні традиції своїх дідів: ходячи від хати до хати віншували мешканців села з зіркою, що виготовили власноруч.

Минуло зовсім небагато часу, відколи громада переважною більшістю голосів обрала сільським головою Віктора Савчина. Досвіду йому не позичати: був директором Будинку культури, депутатом районної ради, де довелося вирішувати чимало проблем односельців. Нині, каже, найголовніше – співпраця з депутатами місцевої ради та членами виконкому.

Старостою села у воєнні часи лихоліття був і дідусь Віктора Макаровича – Олексій Савчин, людина неабиякого розуму. За свідченням старожилів, він урятував життя не тільки багатьом немовичанам, а й жителям села Сарни. Пригадують випадок, коли групу сарненських селян гітлерівці хотіли розстріляти, вважаючи їх повстанцями, а Олексій Степанович заявив, що це його односельці, котрих він послав у поле працювати. Трагічною була його доля, що згасла, як зірка, в Рівненській в’язниці № 1 Народного комісаріату державної безпеки (НКДБ)  в кінці зими 1944 року. А місце поховання й досі невідоме.

На честь діда назвали одного з онуків, брата Віктора, який нині проживає на Закарпатті. Залишивши рідний край ще в 1973 році, земляк задумав благородну справу – написати книжку про село, своїх односельців, їх непросте життя на болотних землях Волинського краю.

У творі автор намагається відтворити значимі сільські події з первісних часів до наших днів. У повісті, що входить у цю книгу, душевно змальовані картини життя прадавніх поліщуків. Нариси, новели, поезія, оповідання та спогади сільських старійшин  своїм фактажем доповнюють правдиве висвітлення буднів за виживання й непрості, часом навіть драматично-трагічні події буремних днів війни та Чорнобильської трагедії. Є й розділ публікацій районної газети «Сарненські новини» про населений пункт. А ось як Олексій Савчин пише про загибель свого діда:

– Везли його у відкритому кузові американського «Студебекера» під завивання хрещенського скаженого вітру й голосіння його вірної й такої нещасної Дарки, що босоніж бігла по снігу на лютому морозі. Уявив, як посиніли в неї ноги, як упала вона на коліна, молячи в Бога про його пощаду, але вдіяти нічого не міг…

Наступного дня, ранесенько, відбулося засідання «трійки», й от він уже у Рівненському тюремному пеклі. Мабуть, самому Господу Богу такого не довелося перенести, як судилося пережити йому – старості нічим непримітного села Немовичі. Рівненська темниця зустріла його незбагненим  жахом від побаченого.

«…В одній із камер було дуже багато крові, а ще декілька трупів, припертих до стінки. Вони були всі голі й чомусь коричневі, напевно, їх убивали струмом. У багатьох повикручувані ноги й руки – сліди не передсмертної агонії, а катувань, тому що кінцівки не трималися тіла. У багатьох трупів не було очей, повиривані язики…» (Архів НКВС). Савчина Олексія Степановича розстріляли тільки за те, що вірно й самовіддано служив селу.

 

Допомагають підприємці

Немовицький сільський голова Віктор Савчин і секретар сільської ради Микола Колядко розповіли, чим сьогодні живе громада. Насамперед почали з ямкового ремонту доріг. Завдячуючи спонсорській допомозі підприємства «Вирівський кар’єр» (генеральний директор Юрій Горець) і сприянню приватного підприємця Станіслава Мички завезли 500 тонн щебенево-піщаної суміші. Депутати сільської ради на своїх округах організували людей, які розрівняли відсів на вулицях.

Також відремонтували освітлення по вул. Лісовій. Виготовили проектно-кошторисні документації на електрифікацію Яблуневої та асфальтування Центральної (Кашево). Окрім того, задовольнили звернення тих учасників антитерористичної операції, які попросили виділити їм земельні ділянки. До речі, з початком бойових дій на сході країни в сільській раді створили фонд допомоги учасникам АТО та їхнім родинам для вирішення соціально-побутових проблем і придбання необхідних речей. Однак його запаси майже закінчуються. Зазначу, що захищати Україну призвали з Немовицької сільської ради 23 чоловіка.

Відповідно до Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», на сесії вирішили перейменувати назви вулиць і провулків. Так, 17 Вересня тепер Михнівка, Будьонного – В’ячеслава Чорновола, Ворошилова – Ярослава Мудрого, Ковпака – Поліська, Комсомольська – Свободи, Кузнєцова – Широка, а Медведєва стала Степана Бандери. На Хліборобів змінила свою назву вулиця Олеко Дундича, Радянська стала Центральною, Федорова – Захисників України, Чапаєва – Козацькою, Щорса – Поляна. Провулок Радянський нині називається Княгині Ольги. Цікаво, що в Катеринівці, розташованій на території ради, замість одного старого найменування вул. Колгоспної з’явилося аж три нові – Максима Карпенка, Покровська та Садова. Попри подорожчання будівельних матеріалів, немовичани зводять нові оселі. За минулий рік виросло будинків 12.

perekrittya dahu v BK (1)_500x375

Віктор Савчин акцентував увагу на місцевому депутатському корпусі, який із відповідальністю ставиться до своїх обов’язків. Плідно проходять сесій сільської ради, адже всі питання попередньо обговорюют на засіданнях постійних комісій. Серед 13 членів виконкому є й учасник АТО, також багато підприємців, чиї фірми розташовані на території ради. Так, лише торговельних закладів тут 28.

Активно допомагають і співпрацюють з радою Немовицьке лісництво, підприємницьке об’єднання громадян «Журавушка» Всеукраїнської громадської організації онкоінвалідів, підприємство з виготовлення пелетів (Юрій Мичка, Вадим Пацьола). Приміром, до Міжнародного дня інвалідів «Журавушка» надала  людям з обмеженими фізичними можливостями власну продукцію, за що громада села висловлює їм щиру вдячність. Долучилися коштами й бізнесмени.

З ініціативи учасників антитерористичної операції, депутата сільської ради Юрія Кардаша та члена виконкому Валерія Кардаша, в переддень Нового року провели благодійну акцію – розвезли новорічні подарунки дітям учасників АТО і родинам тих, хто ще перебуває на сході країни,. Кошти на їх  придбання дали підприємці. А виконали почесну місію Віктор Савчин, Микола Колядко, Валерій і Юрій Кардаші, Валерій Міхнов разом із Дідом Морозом,  роль якого виконав депутат Ярослав Крат. З почину авторитетних земляків Євгенія Ющика, Зиновія Мазура, Федора Наконечного  й нині покійного Олександра Волощука частково впорядкували пам’ятний знак «Хрест», що по вулиці Гагаріна.

Вистачає й проблем. Найбільша – зайнятість молодих людей, які не можуть знайти роботу. Питання номер один, що потребує вирішення вже не один рік, – будівництво дошкільного навчального закладу, в якому є велика потреба. На черзі в дитсадочок – 140 дітей, тож необхідно виготовити проектно-кошторисну документацію на його зведення. Щодо інших планів на найближче майбутнє Віктор Савчин, хоча й не забобонний, вирішив за краще промовчати.

 

Заспокоюють бджоли та шахи

Вп’яте висловили немовичани довіру й секретарю сільської ради Миколі Колядку, який на цій посаді перебуває майже 18 років. Щоденні відвідувачі відзначають його коректне та ввічливе ставлення, вміння спілкуватися. Колеги також основними рисами Миколи Івановича називають професіоналізм і комунікабельність. Закінчивши свого часу Львівський політехнічний інститут, упродовж 11 років трудився інженером-конструктором на Сарненському заводі мостових технологічних  конструкцій. Із дружиною Світланою виховали двох красенів-синів. Так, Віталій – депутат Сарненської районної ради, серйозно займається спортом.

У секретаря сільської ради чимало захоплень. Скажімо, нумізматика. Колекцію зібраних монет і паперових грошей односельці могли побачити на одній із виставок у закладі культури. Микола Колядко – незмінний ведучий урочистих заходів і Дід Мороз у новорічних виставах-казках. Із дитинства грає в шахи та шашки й навчає цьому школярів у Немовицькій ЗОШ І-ІІІ ступенів. Неодноразово брав участь у районних та обласних змаганнях із шахів, що організовували серед держслужбовців, має багато заслужених медалей. Здобув  перше місце з шашок серед працівників органів місцевого самоврядування й друге – з шахів. А ще – перше серед аматорів шахів 2015 року.

Але найбільше Микола Іванович любить спостерігати за своїми миролюбивими бджолами, які дарують не лише фізичне довголіття, а й духовне задоволення. І нехай вуликів лише 4, бджолярством займається вже чверть століття. Заходячи на пасіку після тяжкого трудового дня, втрачає відчуття часу й забуває про все на світі, навіть попоїсти, настільки спілкування з цими роботящими створіннями захоплює все його єство. Якби люди в усьому брали приклад із бджіл, висловлює думку, особливо в працелюбства, відтворенні та санітарії, то побудували б ідеальне суспільство.

DSCF3030_500x375
Фото автора та Віктора РУДНІКА.

 

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz