Хай кожен полюбить рідне місто!

Багато років поспіль передплачую «Сарненські новини». Газета дає можливість бути обізнаною з новинами міста, спілкуватися з цікавими особистостями, йти, як-то кажуть, у ногу з життям.

Не намагаюся часто писати, адже є багато талановитих людей, які розповідають про події, що відбуваються на теренах Сарненщини, України та про людей з незвичайними долями.

Переконана, що всі мешканці Сарн, люблять своє неповторне місто, котре росте, оновлюється, збагачується духовними та культурними цінностями, пам’ятає історичне минуле. Впевнена, що в нашому районному центрі живуть люди, небайдужі до його розвитку, зберігають звичаї та традиції, тут розправляє крила пісня в репертуарі багатьох колективів, ансамблів та окремих обдарованих виконавців. У місті працює багато благодійних, волонтерських організацій, трудових колективів, культурних і освітніх закладів, багато земляків і волонтерів перебувають у зоні бойових дій, захищаючи Україну. Поруч із ними живуть герої, славнозвісні «койоти», які служать у найнебезпечніших гарячих точках гібридної війни – у зоні АТО. Упродовж останніх років у м. Сарни проводили багато цікавих заходів, акцій, свят. Запам’яталися виставки в Сарненському історико-етнографічному музеї під назвою «Мистецтво одного села», де можна було душею і серцем доторкнутися до народних витоків: самобутності, етносу, своєрідного мистецтва умільців, звичаїв, традицій, обрядового дійства.

Спільний проект відділів культури й туризму й освіти райдержадміністрації активізував роботу літераторів під назвою «Письменницький маршрут Сарненщини». Із власного досвіду можу запевнити, що кожен виступ майстрів слова засівав у серцях школярів почуття любові до батьків, рідної мови, України, надихав юних авторів на творчість, бажання робити добро, творити прекрасне. У районній бібліотеці діє літературно-мистецький клуб «Дивослово», відновило роботу літературне об’єднання «Пролісок», нещодавно в музеї відбулося засідання клубу «Надвечір’я». У місті діють ще багато клубів, гуртків, спортивних секцій.

І, звичайно, живе в Сарнах гарна господарка, берегиня, справжній фахівець своєї справи, людинолюб, дбайливу руку якої відчуваємо на кожному кроці. Часто відвідую музей і коли прямую нещодавно прокладеною новою доріжкою, то складається враження, нібито вона веде у безмежний простір, туди, де весна й завжди світить сонце…

Ця привітна, усміхнена жінка, Світлана Усик, знає все про життя міста, переймається турботою про кожного. В історичній хроніці міських голів вона – друга жінка серед великої когорти чоловіків.

Місто розбудовують, вулиці освітлюють, ремонтують. Із вдячністю спрямовую погляд на новозбудований дитячий майданчик, гральне поле. Низько схиляю голову перед статуєю «Ангел» на гранітному постаменті… і зір вихоплює встелену плиткою землю, густо засмічену соняшниковим лушпинням…

Знаю, що це невігластво ніяк не вписується в спосіб життя громадян, які в першу чергу поважають себе, людей, їхню працю. Коли бачу на дорозі сміття, спадають на думку слова Володимира Яворівського: «Що ж ми за народ такий?». Влітку, коли поспішала о шостій ранку до лісу, була свідком того, як наші «трудівниці» прибирали сміття після чергового нічного відпочинку біля пам’ятника героям Небесної сотні. Пригадала, як в одній з маршруток прочитала: «Насіння соняшника їжте з лушпинням!».

Байдужість чи низька культура? Щоб знайти відповідь на запитання, прямую ввечері до місця, де любить відпочивати молодь. На лавці біля статуї сиділо п’ятеро молодиків. «Хлопці, куди прямуємо?» – запитала, дивлячись на купу сміття від соняшникового насіння. Не помітила ні сорому, ні зніяковіння, один із компанії усміхаючись запитав в іншого: «Вася, що ти робиш? Навіщо смітиш?».

Працюючи майже піввіку на освітянській ниві, маючи багаторічний досвід, можу стверджувати, що в батьків, які не навчають поважати старших, працю інших людей, виростають неуки, які біля священних місць спочатку смітять, а потім займаються вандалізмом…

Багато людей задіяні в благоустрої міста. Ще не всі мешканці прокинулись, коли починається ранкове прибирання. Хотілося б, щоб кожен запам’ятав гарний вислів: чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять. Тож не будьмо байдужими, коли земляки, забувши сором, кидають під ноги сміття.

Нехай разом із Новим роком, Різдвом, Водохрещем прийдуть світлі думки про небайдужість до міста, в якому живемо, до людей, щоб домінувала у відносинах висока культура, яка споконвіку передавалась у генах українців. У гарної господині в хаті завжди, як у віночку: підлога вимита, стіни у вишитих рушниках, свіжовипечений хліб на столі, сама – як писанка.

Місто є на Поліссі,

У обіймах Случа,

В ньому вічність від пісні,

В ньому дух сіяча.

В ньому сонця краплинка

І родинне тепло,

Самоцвітів перлинка,

Бережімо його!

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz