Як благословення за старанні труди

Історична подія відбулася в житті пастви святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії міста Сарни у вересні 2014 року. На запрошення церковної громади прибув керуючий єпархією,високопреосвященніший Анатолій, митрополит Сарненський і Поліський.

Архіпастир освятив новий храм, заклавши мощі у святий престол. Після богослужіння владика Анатолій привітав парафіян і побажав зберегти новоосвячений храм для майбутніх поколінь. Також за труди з розбудови святині відзначив його настоятеля ігумена Василіда (Золотіна), парафіянку Надію Гусарук і церковних благодійників.

Як найдорожчу святиню, зберігає Надія Іванівна дві архієрейські грамоти як благословення за старанні труди на славу святої церкви  й орден «Торжество Православ’я», котрі заслужено вручив їй владика. Сьогодні жінка відзначає 70-річчя, і їй є що згадати про життя-буття.

Трудовий шлях розпочала військовим обліковцем у Сарненській сільській раді, потім стала секретарем, а згодом, упродовж 11 років – головою найбільшої в районі громади, яка об’єднувала Доротичі, село Сарни, Костянтинівку, Орлівку та Янівку (два колективні господарства). У селі знала кожного: від малого до великого. В області часто займали перші місця. Надії Гусарук люди висловлювали довіру, обираючи її депутатом обласної та двічі районної ради. Проблем щодо життя громади й благоустрою населених пунктів доводилося вирішувати чимало. А досвід роботи сільської ради з благоустрою села Сарни Верховна Рада УРСР поширила на всю країну, опублікувавши спеціальний бюлетень. Ще й зараз, проїжджаючи вулицею Гагаріна, можна спостерігати однакові рівненькі парканчики біля будинків (у той час ще й пофарбовані в один колір).

Коли колгоспи розформували, Надію Гусарук призначили інспектором із кадрів і спецроботи районної ради. Однак через сімейні обставини перейшла на меблеву фабрику. Минуло небагато часу й тодішній голова райдержадміністрації Олександр Юркевич запропонував відповідальній працівниці посаду завідувача одним із відділень управління праці та соціального захисту населення –  соціальної допомоги з обслуговування одиноких непрацюючих громадян. «Управління очолювала Ольга Прогожук, – розповідає Надія Іванівна, – талановитий керівник, яка зуміла не тільки згуртувати колектив, а й цінувала працівників». Сама ж Надія отримувала задоволення від того, що допомагала людям.

Коли ж у 2002-ому зайшла мова про будівництво церкви, була переконана, що громада на це погодиться. І не помилилась. На запитання, якої віри дотримуватимуться, ініціатори будівництва однозначно відповіли – православ’я, в якому хрещені вони, їхні діти, батьки й діди, інші варіанти не розглядали. Спочатку обрали й затвердили на сході віруючих церковну двадцятку, а в грудні цього ж року обласна рада зареєструвала їх як громаду.

Шість довгих років тривало будівництво храму св. мучениць Віри, Надії, Любові та їх матері Софії УПЦ, яким керувала Надія Гусарук, одночасно була й касиром. Завдячує за сильну підтримку чоловікові Степану Леонтійовичу, який за час зведення церкви «тягнув» і чоловічу, і жіночу роботу, а також дітям, які поставилися з розумінням до заняття мами.

Старостою обрали Василя Вознюка. З першого й до останнього дня разом із нею трудилися Марія Плісова, Людмила Вознюк, Світлана Редька, Тетяна Росошик й інші. Хтось вірив у їхню справу, були й скептики, адже час тривав нелегкий – непросто було організувати людей, ходити з простягнутою рукою. Але крок за кроком рухались уперед.  Ніхто не акцентував, кому й скільки здавати грошей, усе відбувалося на добровільних засадах.

І ті, хто зводив для святині фундамент, готував обіди для будівельників або ж хто знає тут кожну цеглинку й образ із малюнків розпису, мріяли про день, коли миряни зможуть зібратися разом для спільної молитви.

Тепер, озираючись на пройдений шлях, можливо, робили б щось по-іншому, розмірковує Надія Іванівна. Та незважаючи ні на що, вона пишається тим, що реалізувала громада, й вона також залишила добрий слід на землі. Тепер може консультувати парафіян із інших населених пунктів (а так і було), як спорудити храм.

Уже одинадцятий рік жінка на заслуженому відпочинку. З чоловіком виховали трьох синів, які подарували їм 7 онуків і 2 правнучки. У домашній бібліотеці Надії Гусарук багато духовної літератури, яку любить читати довгими зимовими вечорами. Разом із чоловіком ведуть невелике домашнє господарство, влітку трудяться на городі.

Сьогодні радіють її серце й душа, що люди тягнуться до Бога. Молоді батьки приносять чи приводять до святого причастя храму св. мучениць Віри, Надії, Любові та їх матері Софії УПЦ багато маленьких   діток.  А практика показує, ділиться думками Надія Іванівна, що малеча, яка постійно причащається, не тільки швидко й глибоко засвоює істини православної віри, але й росте здоровою та спокійною.

Читачам «Сарненських новин» іменинниця-ювілярка  побажала здоров’я, щастя, добра та миру.

DSC_1403
Фото Василя СОСЮКА

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz