Покликання і стиль життя Надії Сергійчук

DSC_1468Дехто помилково вважає, що працювати барменом – це подавати гостям закладу коктейлі, чай і каву. Якщо готуєш і підносиш, тоді ти звичайний буфетник, переконаний директор ВПУ № 22 міста Сарни Володимир Городнюк. Він ініціював, щоб в очолюваному ним закладі молодь змогла практично освоїти професію. Тепер розмірковує про зміни в галузі професійно-технічної освіти.

Не розуміючи наслідків, каже, депутати прийняли Закон України «Про Державний бюджет 2016 року» зі статтею 27, згідно з якою відмінили державну субвенцію на підготовку робочих кадрів у професійно-технічних навчальних закладах. Це рішення руйнує профтехосвіту, адже місцеві бюджети не витримають такого навантаження. Володимир Павлович розуміє, що зміни потрібні, але до них варто готуватися. Однак і тепер, попри труднощі, в керівника непереборне бажання в майбутньому додати до списку спеціальностей у переліку училища ще одну – майстер ресторанного обслуговування.

То хто ж такі бармени, і що змушує молодих (і часом не дуже) людей удень і вночі перебувати на ногах, готувати коктейлі, жартувати й спілкуватися з гостями, навіть дивувати публіку майстерністю жонглера й фокусника? Це запитання адресувала викладачеві спецдисциплін, голові методичної комісії кухарів, кондитерів Людмилі Радько та майстрові виробничого навчання барменів, завідувачці навчального бару-кафе «Нептун» ВПУ № 22 Надії Охнюк:

– У великих містах професія бармена одна з найпопулярніших і найпрестижніших у сфері ресторанного бізнесу. Хоча працівникам громадського харчування часто через сформовану суспільну думку доводиться відстоювати її честь. Не секрет, що більшість соромиться своєї спеціальності. Однак ставлення оточуючих до нашої роботи багато в чому залежить від того, наскільки зацікавлені у високій оцінці своєї праці.

У розумінні деяких обивателів бармен потай зневажає клієнтів, обраховує їх і йому вигідно, якщо відвідувач «випив зайвого». Подібне уявлення про професію існує з давніх часів. Саме тоді і бармени, і шинкарі аж ніяк не були зразком моральності й порядності. Швидше навпаки, їх ототожнювали з такими поняттями, як «бестія надувна», «пройдисвіт». У народній свідомості шинок завжди мав гостро негативне соціальне значення, що поширювалося і на працюючих там людей.

Нині бар – це не убога нашвидкуруч обладнана пивна, а особливий світ, гарний і романтичний, місце для тихих бесід, відпочинку, розваг. А ще додайте настрій, що створює не вино, а атмосфера спілкування. Домогтися цього враження – сенс роботи бармена.

Змінилася й сама функція барів. Серед них багато безалкогольних, де основний напій – овочеві та фруктові соки, морси, сиропи, молочнокислі й низка інших напоїв. Салатні являють собою один з варіантів шведського столу.

Таким чином, сутність професії також трансформується на очах, піднімається її престиж. В Естонії, наприклад, імена барменів такі ж популярні, як відомих співаків і спортсменів. Вони працею довели, що будь-який фах можна принизити чи піднести, висловивши в ньому самого себе.

Праця бармена й офіціанта нелегка. За стійкою за зміну він карбує майже 20 кілометрів: від експрес-автомата до рукомийника, магнітофона, чергового відвідувача на стільці біля стійки. Самому ж сидіти не можна – не дозволяє професійна етика. Його робота – забезпечити відпочинок гостям. Він повинен пам’ятати, хто що замовив і скільки випив. Навіть у винних барах у хорошого бармена гість не повинен напиватися. Адже це було б рівнозначно тому, що господар напоїв гостя, потім сам викликав міліцію…

Отож, як акцентували увагу викладач і майстер, суть роботи бармена в тому, щоб створити умови для відпочинку відвідувачів. Окрім цього, змусити споживачів повністю прийняти правила, встановлені в закладі. Наприклад, палити можна тільки в спеціально
відведеному місці. Якщо ж зайде громадянин у нетверезому стані, йому треба пояснити, що він помилився адресою. Почуття такту – найважливіша психологічна якість професії.

 

Посмішка – її візитівка

Зрозуміло, не кожна людина може стати барменом. Необхідно бути спостережливим, щоб визначити характер співрозмовника, його настрій, правильно побудувати з ним бесіду, виявити потреби. Надія Сергійчук виробила власний стиль обслуговування. Пропонуючи асортимент (коктейль, сік, каву, чай, цукерки, канапки), пом’якшує стандартність фрази легкою усмішкою, порадить, який напій підібрати до тої чи іншої страви, аби вдало поєднати їх. Дівчина досягла майстерності в роботі, бо постійно вдосконалювала професійні навички, підвищувала рівень культури обслуговування. І завдячує за все наставникам Людмилі Радько, Надії Охнюк, майстру виробничого навчання ВПУ № 22 міста Сарни Надії Сущик, в якої проходила практику.

Було, що через травму руки не могла писати. Викладач спецдисциплін Людмила Радько  приносила дівчинці матеріали, за якими готувалася до занять. І для неї було принципово отримати оцінку «10», а не «8». Старанній учениці запропонували роботу, про яку вона мріяла, вже за рік навчання в училищі. Тож трудилася впродовж двох років офіціантом, а тепер – бармен.

Мешкає юнка з великою дружною родиною (мама, тато, бабуся, брат Юрій із дружиною й 6-річний братик Роман) у Тутовичах, там ходила в школу. Але вже тоді знала напевне, що бармен, кухар, офіціант – професії, які здобували у ВПУ № 22.

Для Надії Сергійчук особливо важливе знання етикету: її хороші манери відразу ж помічають й оцінюють відвідувачі. Причому тут важливі не тільки загальноприйняті норми спілкування, а саме професіоналізм у поєднанні з бездоганними формами поведінки. Професія бармена ставить низку вимог: бути охайним, мати розвинені пам’ять, увагу, мислення, сприймання, добру координацію рухів і швидку реакцію, емоційну стабільність.

Кожний робочий день дівчини – це психологічні контакти з відвідувачами бару. Адже вони відрізняються один від одного не тільки за віком, а й характером, вимогами. А потреби, що приводять їх сюди, спільні – відпочити від повсякдення, відсвяткувати приємну подію. Тому спілкування з клієнтами – дуже важлива річ. Коректною поведінкою Надія намагається створити всім гарний настрій. Зазвичай виявляє повагу й увагу до гостя, як навчали викладачі, адже пам’ятає – клієнт завжди правий.

На роботі любить оформлювати вітрини та прилавки, утримує їх у належному стані. Навіть, здавалося б, така рутинна робота, як ведення обліку кількості реалізованих товарів, їй теж подобається. А  скільки хороших і позитивних слів сказала на адресу колективу, в якому працює! Іншого не уявляє. Тут один одного розуміють із півслова. А Тетяну Гришковець називає другою мамою.

Любов Олексіївна та Василь Анастасійович можуть пишатися донькою. До речі, коли одружувався син Юрій, вибір закладу для весілля не став проблемою, святкували в «Нептуні». А  Надія попіклувалася, щоб рідні по-справжньому відпочили.

У народі кажуть: хто на що вчився. Перед абітурієнтами сьогодні постає неабияка дилема: куди піти вчитися? А враховуючи факт, що освіта здебільшого нині платна, то вступ на ту чи іншу спеціальність дорівнює успішній або невдалій інвестиції у власне майбутнє.

Сумніви молоді та їх батьків можна порівняти з головним болем інвестора, який думає, як вкласти 5-10 тисяч доларів без ризику й не стати «обдуреним вкладником», а потім до кінця життя «кусати лікті», що «не туди пішов». Надія Сергійчук обрала професію до душі, щоб стати кваліфікованим фахівцем. Тепер заробляє на себе й тішиться, що не треба просити гроші в батьків, хіба що на дороговартісні покупки. На вихідні вони чекають її вдома, а найбільше сестричку дожидає найменший Роман, адже для нього завжди щось привозить смачненьке.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz