На фронті знайшов свою долю

DSC_8949-кМинулого четверга поспілкувалися з бійцем, який повернувся із зони АТО. Пощастило, бо сарненець Дмитро ШВЕЦЬ приїхав у рідне місто всього на декілька годин. У той же день повернувся в столицю, де нині мешкає з дружиною Вікторією.

У Сарнах найперше відвідав волонтерів БО «Штаб громадської оборони «Горинь», аби подякувати за допомогу. Посилки від добровольців воїни отримували майже щомісяця. Телефонували до них за потреби й просили найнеобхідніше, а одержували 30-кілограмові пакети. Благодійники одягали, взували, годували й опікувалися, каже, як малими дітьми. Висилали все: форму, амуніцію, продукти харчування, воду… Бо ходили за солоною через мінне поле. А коли в магазині місцеві патріоти пропонували нашим бійцям гроші, то відмовлялися й просили принести води. Звісно, траплялися й інші. Приміром, старенький дідусь, хоч як прикро це чути, казав: «Був би молодший, воював би з вами…».

Заодно Дмитро написав заяву в Сарненську міську раду на отримання земельної ділянки й став на квартирний облік. Хтозна як у майбутньому складеться життя, що змалку було нелегким.

Хлопець у шестирічному віці втратив маму. Жив із батьком, навчався в інтернатному закладі в Тучині. З дитинства звик заробляти копійку, тож звичний до праці. На схід країни поїхав за власним бажанням у четверту хвилю мобілізації. Вишкіл Дмитро пройшов у Яворові, тренувався з побратимами на Рівненському, Дніпропетровському, Миколаївському полігонах. Перебуваючи на останньому, познайомився з медичною сестрою Вікторією. Дівчина родом із Херсона. Молоді люди зі схожими характерами часто спілкувалися. Хоча щодо вдачі, то Дмитро Швець чесно зізнався, що дружина набагато відповідальніша за нього.

Після того, як Дмитро потрапив під сильний обстріл і залишився живий, зробив пропозицію єдиній і неповторній жінці одружитися. Вікторія погодилася. Тепер вона працює в хірургічному відділенні військового госпіталю в Києві. Подружжя знімає квартиру.

Учаснику бойових дій після повернення додому доводиться вирішувати багато проблем. Одна з них – працевлаштування. Дмитро нині шукає роботу. Вступивши в групу «Життя після АТО» на сторінці у Фейсбуці, разом із іншими захисниками отримує необхідну інформаційну та правову підтримку.

Одночасно з Дмитром вирушив на схід і батько Олександр Павлович, який нині ще перебуває на фронті. У складі 14 окремої механізованої бригади в секторі «М» під Маріуполем син служив мінометником, старшим навідником, а тато – водієм. Чи страшно на війні, коли стріляють? Хто каже «ні» – обманює, розповідає Дмитро. Пам’ятає, як переживав заразом страх, адреналін і нерозуміння того, що відбувається. І неправда, що бійці, повернувшись додому, не змінюються. У них зовсім інший погляд на життя.

Дмитро Швець отримав дві тисячі сто гривень бойових-дембельських. Знітився, сказавши це, бо ж веде мову не про гроші, що платять за певну виконану роботу, а про захист Вітчизни. Розмірковує про війну, що, з одного боку, приносить багато горя і нещасть, руйнує життя тисяч людей, а з іншого, показує високий патріотичний дух нашого народу, який обов’язково переможе.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz