Весняні будні Кричильської громади

DSC_7316Село Кричильськ – одне з найбільших у Сарненському районі. Його протяжність 5 кілометрів. Центральна вулиця в’ється селом мовби стрічка, а обабіч будиночки: великій і малі, старі, нові, різнокольорові.

Велика й одвічна проблема цього населеного пункту – дорога. Старезна бруківка гучно відлунює рух транспорту, а ходити по ній на підборах – справжня мука. Та селяни звиклися з цим. До речі, населення тут сягає трьох тисяч осіб, народжуваність з кожним роком зростає. Люблять село люди й радіють будь-яким хорошим змінам у ньому.DSC_7348

Кричильськ – село цікавих легенд

Маршрут у населений пункт розпочинається з шосейної дороги від траси Київ-Ковель. Розташоване він на лівому березі річки Горинь. Приваблює неповторною мальовничою природою. За 3 км ліворуч від шосейної дороги є цікава місцевість «Погоня», де знаходиться стоянка фінальнопалеолітична IX тис. до н. е. Кажуть, що за часів монголо-татарської навали на Волині завойовники вщент спалили одне село, а людей порубали за непокору. Одну лише дівчину не вбили, бо красунею була. Забрав її молодий родич хана. Везли полонянку татари, і чого тільки не набачилась вона за дорогу. Та ніщо не могло затьмарити її думок про коханого. На диво, він залишився живим, бо коли трапилась трагедія у селі його не було. Дорогою дівчина весь час плакала, і навіть не здогадувалася, що четверо молодих хлопців-волинян, переховуючись, їдуть на конях за татарським загоном. Четверо відчайдух проти кількох сотень озброєних до зубів татар. І все ж переслідувачі не припиняли погоні. Неподалік теперішнього Городця Володимирецького району монголо-татарський загін переправився через річку Горинь. Вороги зупинилися на нічліг, виставивши варту, а невдовзі через річку переправились і переслідувачі. Хлопці непомітно підкрались до шатра і викрали красунню, бранка разом із рятівниками сховалась у хащах.

Також у селі поблизу Горині розташоване озеро «Синє». Інколи кричиляни називають його «Синій Вир». Правда, друга назва тепер не відповідає дійсності, бо озеро вже не сердиться, не вирує, а просто оповите якимось байдужим спокоєм. Проте, як розповідають старожили, колись це озеро сховало в своїй глибині історію-легенду про двох закоханих, що не змирились з долею й опинились на дні синього виру. Також при в’їзді в село за 2 км знаходиться озеро «Турово», яке є історичною пам’яткою села Кричильськ. Легенда «Турово» розповідає: “Це невелике болото з давніх-давен знайшло собі місце серед поля, майже на межі двох сусідніх районів – Сарненського і Володимирецького. Люди з довколишніх сіл чули, що на Полісся суне хмара ворогів-чужинців і страшні чутки з кожним днем наближалися. Ось і вирішили кричиляни зробити вежі великі, сторожу на них поставити. І вдень, і вночі стояли на вежах вартові зі смолоскипами. Люди трохи заспокоїлись, може обійшли вороги село стороною. Та в село завітав незнайомий чоловік, а за ним ще люди прийшли. Казали, що з Волині втекли від орди лихої. А села їхні вже спалили злодії, рідних і близьких або шаблями порубали, або погнали у далеку чужину.

– Не тікати треба, а боронити рідні домівки, – сказав людям старий мудрий односелець, – татари йтимуть тільки однією вузькою стежкою повз болото. Ось тут і зустріти їх треба. Його підтримали і почали гуртом до січі готуватись. Возили вони до болота і смолу, і пісок, запасалися косами та вилами. Навіть жінки і діти не сиділи без діла, чим могли допомагали.

І ось справді настав час великих випробувань. Невеселу звістку приніс гінець: «Їдуть!». Заворушилось, загуло довкола. Старі діди повели жінок і дітей у глибину лісу подалі від села. Чоловіки й юнаки пішли до безіменного болота, до тієї самої єдиної стежки, яка могла привести завойовників до села, але захисники були вже готові до двобою. Частина з них півколом оточила болото. Молодші з ківшами гарячої смоли вибрались на дерева. Ось уже перші ворожі вершники виїхали на стежку між лісом і болотом. З обох боків вискочили люди з вилами, косами і кілками. З дерев на чужинців лилася гаряча смола, очі засипав пісок.

Через кілька годин поєдинок закінчився. Монголо-татари, які, здавалось, ніколи і нікого не боялись, завоювали стільки земель і народів, пішли геть від поліського села. Скрізь лежали вбиті і поранені – татари і кричиляни, а живі – раділи. “Ця битва і дала болоту назву «Турово».

Також на території ради є урочище «Корабельське». Його назва пов’язана з однією історією. До поміщика з села приїхав його знайомий дворянин з-під самої Одеси. Коли він побачив те величезне за розмірами болото, то захоплено вигукнув: «Так, воно могло б бути корабельським!». Він, очевидно, мав на увазі те, що коли б замість болотної твані тут клекотіла вода, то вдосталь було б місця, щоб і судна плавали. Також у селі є стоянка давньоруського городища X – XIII ст., яка до сьогоднішнього дня залишається недослідженим.

На центральній вулиці у Кричильську поряд з будинком культури розташована меморіальна дошка жертвам всіх воєн. Поряд публічно-шкільної бібліотека, знаходиться школа, де розміщується музейна кімната з історії рідного села. Також у селі є церква Покрови Пресвятої Богородиці, побудована в 1885 році на кошти парафіян на місці старої дерев’яної церкви, зведеної в середині XVIII ст. За святинею дерев’яний міст, що з’єднує сусідні села – Поляна, Убереж, Угли, хутір Ріхта, що входять до складу Кричильської сільської ради. Далі маршрут пролягає саме через ґрунтову дорогу з Кричильська до Углів. Проїхавши 5 км по ній, ліворуч побачите пам’ятний знак, могилу загиблих в Кричильському лісі в урочищі «Мшані кладки».

DSC_7329

Освітлюють вулиці на благо людей

З кожним роком Кричильськ осучаснювався. Нещодавно відбулася подія, якої довго чекали місцеві жителі. Тут освітлили центральну вулицю. Для одного з найбільших сіл району, яке нараховує понад тисячу дворів та більше три тисячі місцевих жителів, це питання було надзвичайно актуальним. Темні сільські вулиці, – переконаний сільський голова Петро Новак, – небезпечні і для водіїв, і для пішоходів. Отож спрямували понад 100 тис.грн., щоб освітлили найбільш небезпечні та густозаселені вулиці. Наразі виготовляють технічні умови на освітлення Гагаріна, 8-го березня, Леоніда Куліша та частини Шевченка. Також головною проблемою наразі є електрифікація новозведених вулиць Ніни Сергієнко та Польвової, де вже мешкають люди, нажаль, без електрики. Кошторисна вартість освітлення півтора мільйона, отож першочергово освітлюватимуть ті вулиці, де вже проживають родини. Не залишають осторонь і віддаленні села. У перспективі – освітлення центральної вулиці села Поляни.

DSC_7321

Молодь дбає про чистоту в селі, а лісівники про озелення

У вівторок учнівською молодь Кричильська  долучилися до всеукраїнського наймасштабнішого прибирання. Від траси Київ-Ковель молодь йшла у село пішки збираючи в пакети сміття. Також варто згадати й те, що директор ДП “Сарненський лісгосп” Сергій Белеля безкоштовно надав саджанці туї. Біля школи й клубу висадили гарні алеї. Через кілька років ці куточки, перетвориться у справжню оазу затишку й краси, якщо, звичайно, вдасться зберегти їх від “змілілих свідомістю” громадян, які, на жаль, не гребують потягти усе, що погано лежить. Зелений оазис з туй стане справжньою окрасою села.

Семен Сорока – зв’язковий УПА

Зустрілися у селі з легендарною особистістю. Семен Сорока народився у Кричильську, але нині мешкає на Кіровоградщині. Він унікальний тим, що у п‘ятнадцятирічному віці вже був зв‘язківцем в Українській повстанській армії, мав псевдо «Ясен». А в сталінській «зоні» від імені й псевдо залишився тільки табірний номер: «Б9965». Втікши з ЛАШЕР, він пішки дійшов до України – 3000 кілометрів.

Боротьба дідуся за вільну Україну почалася у червні 1943 року, коли УПА оголосила акцію знищення залізниці, щоб перешкодити німцям вивозити награбоване добро і молодь з України, а також не давати пересуватися каральним загонам СС і СД. Коли озброєна боротьба УПА закінчилася, він опинився в Дубно. Пішов здобувати освіту. І в той же час створював там молодіжної організації ОУН. 22 лютого 1952 роки дідуся заарештували і відвезли у внутрішню в’язницю військ МГБ Прикарпатського військового округу в Києві. Особливо запам’яталося йому там тортури, тобто «купання» ув’язнених. Їх випускали з карцеру й обшпарювали водою не менше 60 градусів. А після того обливали крижаною. 26 серпня отримав вирок «трійки» військового трибуналу за поширення націоналістичної літератури, участь в «бандитських» організаціях УПА і створення молодіжної організації ОУН. 25 років позбавлення волі. 24 жовтня 1952 року привезли на Північ, на станцію Інта. Потрапив на 6-й лагпункт, який обслуговував будівництво 11-й і 12-й шахт. Через фізичне виснаження під час допитів дідуся зарахували в «чорну сотню», яка прибирала територію шахт.

DSC_7316

Коли дідусь дізнався по радіо, що помер Сталін, то скочив на стіл і закричав: «Слава Богу, він здох!». А звільнився сам завдяки  Михайлові Полянському. Він допоміг йому поступити на роботу на шахту. Там і почали готувати втечу. Всіх було шестеро. Полянський хотів втекти на Захід, до Європи. Семен Сорока був проти. Бо вважав, що повинен бути вдома, будувати Україну тут, а не «за бугром». Зрештою, коли дійшло до втечі, він не пішов з нами. Дідусь відмовився йти на Захід. З шахти  бігли через підкоп на глибині 70 метрів завдовжки метрів 130. Рили тунель сім місяців. Відбійним молотком. Спочатку все йшло добре, а потім пішла мерзла глина. Але все ж прорили нори з виходом в тундру. Полізли в підкоп, вибралися з нори, і пішли в різні боки. Чотирьох, на жаль, все-таки зловили. Їх запитують: «А де Сорока?». «Ми його з’їли», – відповідають. Двох розстріляли. А інших трьох немає. Коли готувалися до втечі, Полянський дав дідусеві зелену фуфайку і шапку, тож більше був схожий на військового,і тому особливо до нього ніхто не придирався, поки той добирався додому. А тривало це пять з половиною місяців. Спав де доводилося. Прийшов додому 17 квітня 1955 року. Перший, кого зустрів у селі, був Павло Бонацька. Побачив дідуся – і сів. «А ти знаєш, скільки за твою голову дають? – Питає. – 20 000. У газеті писали. Ти ж небезпечний злочинець».

Семен Сорока переховувався, а через деякий час поїхав на Львівщину. Через деякий час вирушив до Кіровоградської області в село Петрівка Хмелівського району. Влаштувався на роботу, будував силосні ями. Роздобув паспорт. А через кілька місяців перебрався в Кіровоград. Почав працювати на заводі «Червона зірка» столяром.
 Якось дідусь поїхав додому, на Рівненщину, побачити батьків. І його там спіймали, наділи наручники,  привели в КДБ. І 7 березня 1956 року відправили в Київ. І знову Воркута, тільки тепер вже не надовго, тому що почалася «відлига», ГУЛАГ зменшувався. Так що в грудні 1959 року вже був на волі. У 1962 році вступив до Кіровоградського педінституту на спеціальність «біологія». А в 1964-му перевівся на вечірнє відділення Київського університету ім. Т. Г. Шевченка. Вчителював. Спочатку в селі Добре Вільшанського району, потім у Павлиші до Василя Сухомлинського. Він тоді вже був знаменитим. Сухомлинський говорив, що треба піднімати село, хороший той вчитель, який підготує для села молодь. Семен Сорока ж вважав, що учнів треба готувати для університетів, щоб вони ставали фахівцями високого класу. Ну і врешті-решт опинився в Устинівському районі, на півдні Кіровоградщини. Там, в селі Седнівка, і працював учителем хімії. Одружився дідусь на дівчині зі свого рідного села, яка нині вже покійна. Виростили двох діток: сина Григорія і доньку Людмилу.

Над проблемами працюють спільно

Сільський голова Петро Новак, який очолює громаду з листопада минулого року, поділився приємними новинами. Два молоді тати Іван Борисюк і Павло Бородавко висловили ініціативу облаштувати дитячий майданчик на місці, де створювалося сміттєзвалище. Вже на днях чоловіки взялися розчищати територію, обабіч якої зводять оселі молоді родини. Безумовно, їм це вдасться. До речі, у Полянах нещодавно небайдужий мешканець Віталій  Банацький облаштував для молоді  волейбольну площадку. А приватний підприємець Віталій Питель, який живе у Сарнах, прибрав біля Горині у Кричилську несанкціоноване сміттєзвалище й планує благоустроїти його. Однією з актульних проблем у Кричильську є  зношений автомобіль пожежної охорони. В експлуатації він вже понад 25 років, нині дуже потрібно поміняти двигун, а вартість його чимала. Таких коштів у бюджеті нема. До речі, цьогоріч, зокрема 29 березня, на території ради була велика торф’яна пожежа, яку гасили майже тиждень. Автомобіль обламався і лише завдяки небайдужому мешканцю Михайлу Білецькому, який надав потрібні запчастини, вдалося погасити її. Побільше б таких людей.

DSC_7337(1)
Фото Василя СОСЮКА

DSC_7336

DSC_7304

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz