Роки минають, а чорнобильська біда залишається з нами

DSC_78901986 рік. Помічник оперативного чергового Сарненського райвідділу міліції Володимир ТОМІЛОВИЧ був у черговій відпустці. Аж ось терміновий виклик – на атомній станції в Чорнобилі сталася аварія.

У перші дні керівництво держави намагалося не надавати розголосу страшній біді. Ніхто не попередив жителів міст і сіл, як захиститися від радіоактивної хмари: що треба бути максимально обережними, намагатися не виходити з будинків, не пити забруднену воду, не споживати продукти, у котрі вже потрапила радіація. Але шило в мішку не сховаєш. Дуже скоро весь світ знав, що в Радянському Союзі сталася серйозна техногенна катастрофа. Людей терміново відселяли з зони відчуження та ліквідовували наслідки аварії.

Володимир Томілович у складі зведеного загону Рівненської області поїхав в Іванківський район, що поряд зі злощасною станцією. 23 травня вони змінили групу з Чернігова. Їх запевнили, що на 2 тижні. Прибулих розділили на взводи й розселили у школі с. Старі Соколи, що за 25 км від АЕС.

Чергували по троє у визначених селах. В обов’язки їх групи входило перевіряти чи пошкоджені пломби на адмінприміщеннях, чи, бува, не залізли в людські хати мародери, чи залишилися без господарів домашні тварини. «Було моторошно йти порожніми вулицями, де лише виють собаки», – розповідає ліквідатор. Дані про порушення фіксували та передавали вищому керівництву, доводилося затримувати й мародерів, які везли із зони відчуження цінні речі, посуд і меблі. Про корів чи коней теж повідомляли спеціалістам, яким доводилося вбивати  нещасну заражену худобу. Чимало домашньої птиці загинуло прямо на гніздах, тож прикопувати те, що від них залишилося. Чергували без зброї, а траплялося, що й собаки нападали. Але було й інше. Прибився до них маленький голодний песик, прихистили його, накормили (порушивши наказ), нікому про нього не розповіли. Поки були на завданні, весь час жив із учасниками ліквідації чотириногий друг, якого нарекли Рентгеном.

Виникали й інші ситуації. Якось їхали автобусом на чергування, побачили за річкою Уж лісову пожежу. Вирішили зупинити вогонь, що підбирався до бази відпочинку кіностудії ім. Довженка. Але хіба багато зробиш лопатою та одним відром, якщо вогонь уже перейшов на верховіття дерев? Керівник відділення, майор Микола Бовкун радіостанцією повідомив керівництво, що самі не впораються й люди в небезпеці. Вони зреагували – прислали на виручку вертоліт. Та попрацювавши з ранку й до обіду охоронці порядку на той час, на щастя, впоралися з пожежею самотужки. За це їм щиро подякували. Про мужній вчинок міліціонерів, серед яких були й Михайло Бабич, Федір Бриж та інші сміливці, написали в стінгазеті. Годували чергових добре. У сухпайок входили тушонка, згущене молоко, шоколад. Обов’язково після завдання милися в душі.

Ось ще така історія. Згідно з графіком, доводилося чергувати на пропускному пункті, через який проїжджало до 800 машин за зміну з будматеріалами для саркофагу, що відбудовували над зруйнованим четвертим енергоблоком. Кожен автомобіль, що повертався, перевіряли на радіоактивність. Якщо прилад показував по 5 рентген, авто відправляли на мийку. Направив Володимир Григорович митися й чорну «Волгу», в якій, як виявилося, їхали… три генерали. Й нині згадують учасники тої події (трошки жартома), як 23-річний сержант «послав трьох генералів». Але радіація всіх рівняла, бо ризикував зустрітися з невидимим ворогом будь-хто. Хоча, до слова, кожен черговий мав індивідуальний дозиметр.

Була й інша біда. Військове керівництво, аби відзвітувати нагору, що в зоні працює багато ліквідаторів, нагнали чимало солдатів строкової служби. На думку Володимира Томіловича, не варто було цього робити. Допомоги від них було мало, а здоров’я юнаки втрачали.

Повернувшись із Чорнобиля, ліквідатор і на собі відчув, що таке радіація – дошкуляли головний біль і судинна дистонія. Отримав ІІІ групу інвалідності по Чорнобилю, доводиться щороку поправляти здоров’я в лікарнях. Нині пенсіонер вирішив боротися з хворобами власним методом – зайнявся бджільництвом. Придбав вулика, а зараз має вже майже до 40 бджолосімей. Добре вивчивши спеціальну літературу, почав вживати пергу й інші продукти юджільтництва, котрі дарують нам крилаті трудівниці, й таким чином трохи покращив своє здоров’я. А воно колишньому ліквідатору ой як треба, аби доглядати з дружиною Надією за бджолиним господарством, допомагати двом синам і радіти маленькій онучці Валерії. Володимир Григорович називає крихітку своїм акумулятором, бо заряджає йому душу.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz