Чорнобиль гірчить і через три десятиліття

Буйний-кВ Україні буяє весна. Повітря насичене п’янким ароматом, не можна відвести погляд від дерев, облитих білою піною квіток. Усе оживає, тягнеться до сонця, радіє життю… Та споглядаючи цю красу, мимоволі пригадується інша весна. Весна 1986 року.

Три десятиліття відділяє нас від страшного лиха, що спіткало Україну, коли мирний атом перестав бути безпечним і пекельним вогнем четвертого енергоблока Чорнобильської АЕС приніс світу радіаційне жахіття.

Кажуть, радіація не пахне. А от Віктор БУЙНИЙ, ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС, упевнений, що це не так.

– Мені здається, що вона має свій, специфічний запах. Пригадуєте, як починає гірчити молоко, що влітку стоїть у банці, і який запах виділяє? Так от, і в Чорнобилі, щойно відчули такий, ну чи схожий, через декілька хвилин у небі помічали гвинтокрили, що скидали бетонітову суміш у ненажерливий реактор, що все вивергав у повітря смертоносні хмари радіоактивного пилу…

На долю Віктора Буйного з Клесова випало немало випробувань. Пройшовши пекельними стежками Афганістану, чи думав, що зустрінеться з ворогом невидимим, але, можливо, тому ще страшнішим? Адже жертвами Чорнобильської трагедії стали мільйони людей у багатьох країнах. Понад 2 тисячі населених пунктів у 12 областях України накрила смертоносна хмара, тисячі людей були змушені покинути рідні домівки. Зросли захворюваність і смертність населення, якому навіть не сказали правди про аварію на ЧАЕС у ті найстрашніші дні. І тільки завдяки мужності людей, які без належних засобів захисту свідомо йшли на ризик для власного життя, а то й на смерть, вдалося врятувати світ від радіоактивного забруднення. Мільйони жителів України й інших країн зазнали радіоактивного опромінення. Але тоді, вже далекого 1986-го, про це ніхто не думав.

Віктор Буйний працював водієм Клесівської автобази. Коли сказали, що треба їхати на Чорнобильську АЕС, рідних попередив тільки тоді, як отримав кошти й відрядження, і вже наступного дня поїхав на свою другу війну, але вже в рідній Україні, яку потрібно було рятувати від страшного лиха. Навіть не думав відмовлятися. «Треба, то треба», – посміхаючись відповів на запитання, чи було бажання не їхати. А вдома – дружина, маленький син, донечка народилася того року в березні. Дітвора збиралась до школи… Таким запам’ятав 1 вересня 1986 року, з якого розпочався відлік днів, проведених у Чорнобилі, де довелося працювати до 18 жовтня.

Нелегко далися ті важкі трудові зміни за кермом КрАЗа. Працювали не по 12 годин, як було зазначено, а по 24, стільки ж відпочивали. Чому так? Бо їх поселили майже за 100 кілометрів від станції – на базі відпочинку в Глебівці, от і вирішили продовжити зміну, щоб не їздити так далеко. Харчувались добре, зазначає ліквідатор, замість простої води пили тільки «Боржомі».

Водії, розповів Віктор Павлович, возили граніт до водосховища біля зруйнованого реактора, насипали камінь у вигляді букви w, через який пропускали забруднену цезієм воду, і завдяки цьому він осідав. Техніка рухалась величезними колонами в обох напрямках, тому не могли навіть перепочити. А напруга була така, що дехто засинав за кермом. Дороги постійно поливали водою, багнюкою заліплювало фари, що дуже дошкуляло в темну пору доби. Не дозволяли й недовантажувати автівки. За цим слідкувала служба ДАІ. Після такої виснажливої зміни проходили суворий дозиметричний контроль. Водіїв змушували навіть декілька разів змінювати одяг, адже перевіряли рівень радіації і при вході в їдальню, і при в’їзді та виїзді з зони. Та це, зізнається Віктор Буйний, було тільки на користь. Розповів, як колишній генерал, скрупульозно проводячи огляд водіїв, казав їм: «Хочу, аби ви всі повернулися додому живими…». Побував Віктор Буйний і біля зруйнованого реактора, куди возив щебінь і пісок, із яких робили бетон для будівництва саркофагу. Але завжди, каже, відчував поруч справжніх друзів, готових у будь-яку мить підставити своє плече. Це ніби в Афганістані, коли ледве знаєш людину, а вже – побратими.

Щоб приборкати знавіснілого реактора, у Чорнобиль приїхали вихідці з усіх республік колишнього СРСР. Не було там різниці між генералами й солдатами, керівниками та простими робітниками, військовими й цивільними – працювали пліч-о-пліч, допомагали один одному в скрутні хвилини… Така дружба зав’язується дуже швидко й тісно, зауважує Віктор Павлович. У біді всі рівні, і тільки разом можна її подолати. Це дуже добре усвідомлювали хоробрі та мужні герої, які за першим покликом поїхали в Чорнобиль.

Згадувати, мабуть, нестерпно важко ті часи, коли життя твоє на волосинці від смерті. Так було в Афганістані, так було в Чорнобилі. Хоча не свистіли кулі над головою, та страшні жнива радіаційного монстра не закінчуються ніколи. Йдуть із життя ліквідатори, йдуть дорослі й діти, які просто проживали на територіях, куди дісталась смертоносна хмара. Прикро, зазначає Віктор Буйний, що навіть пільги не всі ліквідатори мають, бо свого часу не оформили належним чином документи, а в тих, хто їх має, вони мізерні. Короткою виявилась пам’ять у можновладців, адже й після 30 років Чорнобиль гірчить.

Та не в характері Віктора Буйного здаватися. Не звик він бути прохачем, свою долю плекає власноруч, усього досягає працею і завзяттям, адже все, за що береться, прагне доводити до кінця. У його професійній кар’єрі робота механіком, начальником автоколони, приватним підприємцем. Завжди мав високу громадянську позицію, власну думку що вирішення проблем рідного селища. Тому й довіряли йому люди представляти їх інтереси в районній раді. А минулого скликання обрали селищним головою. Багато вдалося зробити Вікторові Павловичу на цій посаді, мав чимало задумок і на майбутнє вже об’єднаної громади. І хоча не вдалося перемогти на місцевих виборах вдруге, не засмучується. Адже бути корисним односельцям можна й не обіймаючи посад. А найбільшим досягненням вважає дітей і онуків. Радіє успіхам сина Сергія і доньки Емми, які, отримавши вищу освіту, створили власні родини. Тож разом із дружиною Тетяною тішаться онуками й сподіваються, що на їхню долю не випадуть страшні випробування, через які довелося пройти їм.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz