Оберігаємо від людей для людей

Часто милуючись краєвидами сусідніх регіонів, а ще частіше закордонними, не помічаємо, які унікальні та цінні масиви існують довкола нас. Матінка-природа дала нам багатющі ліси, родючу землю, джерельну воду. Наше завдання зберегти ці дари, якщо не для себе, то майбутніх поколінь.

Про унікальність Рівненського природного заповідника площею в 42289 га часто знайомлять читачів на сторінці «Наше довкілля» його фахівці, розповідаючи про нові відкриття в рослинному й тваринному світах. Та є нагода розповісти на шпальтах «районки» про екологів-ентузіастів природоохоронної, науково-дослідної установи, на яку покладено збереження в природному стані типових та унікальних для Полісся природних комплексів із усією сукупністю компонентів. Отже, знайомтеся.

Ростислав ЖУРАВЧАК, заступник директора з наукової діяльності Рівненського природного заповідника, відповідає за діяльність наукового та відділу екологічної освіти й пропаганди:

– У заповіднику працюю вже понад 10 років. Тут і познайомився з дружиною, яка теж свого часу приїхала сюди на роботу. Зараз у декретній відпустці. Виховуємо двох діток. Пам’ятаю, коли мені запропонували роботу на Сарненщині. Перш приїхав сюди, так би мовити, познайомитися з Поліським краєм. Відразу сподобалося, відчув, що є де застосувати свої знання та вміння. Щоправда, стикнувся з одвічною проблемою молоді – де жити? Але це не зупинило ні мене, ні колег, бо наразі всі науковці приїжджі, знімають житло. Загалом наріжний камінь спотикання заповідника фінансування й умови проживання. Більшість охочих молодих спеціалістів працювали б тут, але згодом через неналежні умови відмовляються. Проте загальнодержавна програма з розвитку природозаповідного фонду з охорони природи має пункт щодо забезпечення житлом. Але… Та, зважаючи на це, можна з упевненістю сказати, що тут працюють справжні ентузіасти, віддані улюбленій справі, умови проживання узгоджують паралельно.

Наразі очолюю два відділи: науковий та екологічної освіти й пропаганди. Зізнаюся, трохи нелегко працювати на три фронти: поєднувати організаційно-адміністративну діяльність, роботу з паперами, співпрацю з навчальними закладами й ін., коли душа рветься за дослідами на лоні природи. Допомагають надійні помічники: наукові співробітники Михайло Франчук і Віта Куліш, фахівці з екоосвіти Оксана Кривко й Ольга Мосійчук. Загалом у заповіднику є 2 науковці й одна особа на півставки, 3 екологи.

Екологічний відділ, створений ще два роки тому майже укомплектований. Та все ж потрібні екологи, ботаніки, гідрологи й ін. Науковий натомість недоукомплектований. Досі за штатним розписом було шість працівників, а за новим, щойно розробленим відповідно до площі заповідника, треба фахівець із кожної галузі. Тобто один відстежує тільки комах, інший пташок, дехто стежить за рослинним світом, хтось тваринний, а треба ж і відслідковувати зімни у водному режимі. Також окремо передбачена посада зв’язків із громадськістю, із міжнародним співробітництвом – це пошуки грантів, знання мов. Враховуючи все це, у заповіднику повинні трудиться не менше 16 спеціалістів, і тільки наукового відділу! Зараз у Міністерстві чекає на затвердження новий проект у кількості 12 осіб. Ось і виходить, що наукову роботу, розраховану на 12, виконують 2-3 чоловіка. Щоправда співпрацюємо з вишами еколого-природничого профілю: Львівським університетом Івана Франка, Київським університетом біоресурсів і природокористування, Рівненським університетом водного господарства та природокористування й ін. Але не готові їх випускники працювати на умовах, що пропонують у нас. Відіграє і немалу роль віддаленість заповідника.

У нашій роботі спочатку треба дізнатися, чи є що або кого охороняти – це фаза вивчення, зараз уже реструктуризуємо цифри видів флори й фауни. На 98% вивчили тваринний і рослинний світ. Далі етап вивчення, що з ним відбувається, що на них впливає добре, а що шкодить, що робити, щоб зберегти. Є види, що мають статус національного та Міжнародного глобального значення. Відповідно на їх акцентуємо дослідження й захист, заведені паспорти на гнізда. У службі охорони в обході зазначено, які є на території види рослин і тварин, відтак виокремлені ділянки підвищеної наукової цінності. Тож за будь-якої небезпеки чи надзвичайної події їх охороняють по-особливому. Маємо наукові стаціонари, де спостерігаємо за процесами природного відновлення. Одна з них, де відбиток залишили старателі. І тут є добра звістка: вона потроху відновлюється природним шляхом, а за два останні роки там навіть з’явився один червонокнижний вид!

Наразі є чим і похвалитись. Нещодавно придбали сертифіковану імпортну метеостанцію, з якої отримуємо 23 параметри метеорологічних показники, що значно полегшило роботу.

Цими днями на Білому озері фахівці з Інституту телекомунікацій і глобального інформаційного простору в Україні (Київ) оцифровували території водного плеса, вимірюють глибини дна. Ці роботи почали ще минулого року, через велику його площу припинили, і ось знову продовжили. Тепер матимемо реальну карту глибин, дна, рельєфу, прив’язану до різних типів супутникових карт, де спостерігатимемо за його змінами. Загалом проводять такі дослідження на багатьох поліських озерах. Виграємо і ми від таких акцій, співпрацюючи з фахівцями різних природничих та екологічних інституцій, розширюємо науково-інформаційне коло природи Полісся.

Нещодавно на семінарі «Природоохоронні установи Західного Полісся» вирішували, як покращити матеріальний стан. Знайшли вихід в обміні досвідом як спеціалістами, так і обладнанням. Але хоч як крути, все одно для цього потрібне фінансування. Найкращий варіант – закордонні гранти. Цього року взяли участь в орієнтованому для громади проекті Європейського Союзу з підтримки Східноєвропейського партнерства на прикордонних територіях України й Білорусі. Основний акцент тут припав на журавлину, її моніторинг. На території, що межує з Білорусією, є Олманські болота, напевно, найбільші у Європі, куди українці ходять збирати ягоди. Природно, що білоруси хочуть, щоб це було підконтрольно. Отож створюватимемо для цього законні умови, поговорили й про охорону територій і наукову діяльність. Заодно дізналися, що там є величезний резервуар питної прісної води.

Щорічно досліджуємо водомірні пости, де фіксуємо рівень води. Отож за останні роки половину гідропостів уже немає – пересохли. Тішить, що в наших болотах, хоч і без води, але тримається волога. Шляхи відновлення водних запасів вирішуватимемо з куратором із Національного університету водного господарства та природокористування.

Не можу обійти увагою проект, над яким працюємо 10 років – по видах чорного лелеки. Нещодавно пройшов тиждень кільцювання. Дослідивши, скільки й де вони є, з’ясували, що тут їх найбільша кількість. Ще до минулого року були впевнені, що їм нічого не загрожує, а тепер чисельність зменшилася. Виявляється, їм ліс не так важливий, як комфортний водний режим – там їжа. Оскільки нині посушливі роки, то птахи розташувалися по канавах. Якщо раніше налічували 68 пташенят у 20 гніздах, то тепер обстежили понад 40 гнізд і виявили всього 22 пташеняти.

Тепер щодо екоосвітньої сфери діяльності. Виходить так, що ми охороняємо природу для людини, а заповідник – місце, що захищаємо від неї. А значить, оберігаємо природу від людини для людини?! Філософія цього вислову тлумачить, що з теперішньої кількістю населення й інтенсивністю господарювання справді необхідно захищати природу від нас із вами. Отже, щоб це пояснити, й існує екоосвітній відділ, де вже два роки проводять різні нетрадиційні акції, заходи, конкурси, багато екскурсій, лекцій та ін., співпрацюючи з навчальними закладами міста. Установа нестандартна й унікальна. Тут показують дітям багатства природи, що маємо захищати й оберігати, дозволяють спробувати себе в ролі науковців.

Оксана КРИВКО, фахівець із екоосвіти:

– Моє з колегами покликання донести до підростаючого покоління важливість – збереження довкілля. Систематично проводжу у школах екохвилинки для дітей молодших класів. Щотижня з ними працюю на рівні природних об’єктів та ін. І в підтримку дівчатка й хлопчики, з якими починали вивчати природу з 1 класу, у четвертому стають таки допитливіші, бережливі й вихованіші в культурі спілкування з довкіллям. Поки співпрацюємо з міськими школами, але в панах розширити коло ЗОШ району. Загалом чимало є ідей, спрямованих на розширену співпрацю з школярами. Хочемо започаткувати клас. Адже ніде з дітьми працювати. Приблизно з жовтня функціонуватиме екологічна стежка, облаштують і навчальний клас під відкритим небом із лабораторією. А завдяки цій роботі, вірю, згодом певна кількість учнів схоче пов’язати долю з природоохоронною сферою.

Ведемо роботу й на ширшому рівні, в обласному значенні. Шостий рік поспіль разом із станцією юних натуралістів й управлінням освіти й науки облдержадміністрації проводимо табір-експедицію «ЮНЕКО» на території Білого озера. Туди запрошують дітей з усієї області, які виграють конкурси, олімпіади, наукові роботи з екологічної тематики, тобто тих, хто вже розуміється в природоохоронній темі. Цього року взяли участь юні сарненці, острожці, рівняни й гощанці. Програма дуже насичена й цікава.

Михайло ФРАНЧУК, науковий співробітник, випускник Кам’янець-Подільського університету (уродженець Шепетівського району):

– Мене в заповіднику насамперед полонили непрохідні болота, так би мовити, зацікавили «білі плями». За час досліджень побував у таких куточках краю, де, як кажуть, не ступала нога людини. Отож різновиди птахів, їх гнізда, сфера життя. Відтак є в нас такий собі глобально вразливий (у Європі на його вивчення та дослідження готові давати чималі кошти), власний вид птаха – підорлик великий. Щоб його знайти, повірте, справді треба було подолати багато непрохідних боліт і місцин.

Працюємо з 48 помічниками, які є на місцях і здійснюють найпростіші наукові спостереження – збирають інформацію, занотовують у спеціальних щоденниках і раз у три квартали здають нам. Це не спеціалісти чи біологи, але можуть зняти рівень води, відстежити, чи зацвіла квіточка. Є в них картосхеми, роздаємо брошури для орієнтування по видах, цвітінню та вегетації. Ми, науковці, згідно з цими записами, систематизуємо, порівнюємо, підсумовуємо. Щоденники зберігаємо в архіві, тож згодом будь-хто з фахівців скористається показниками за минулі роки та за потрібний період задля порівняння спостережень. Ці накопичувальні дані маємо з 2005 року.

На сьогоднішній день зафіксували до сотні нових видів з Червоної книги України. Декілька днів тому до нас залетіли два рідкісні цікаві види: бородач африкано-середземноморський, орел-могильник. Такі випадки поодинокі, коли молода особина кочуючи потрапляє до нас. Бородач звідси полетів на південь, а орел, схожий до беркута, літав у районі Білого озера 20 червня. Можливо, й раніше вони залітали в наші краї, але тоді це не можна було дослідити…

На закінчення зустрічі Ростислав Журавчак поділився баченням, як подолати фінансовий стан заповідника. Приміром, існують державні, обласні та районні екологічні фонди, куди надходять кошти від підприємств, що забруднюють довкілля. Відповідно мають відшкодувати у формі податку, збору чи ж сплачуючи штрафи, і щоб ці кошти змогли використати тільки на природоохоронні акції. Та й таким механізмом користується наразі Європа. Щодо районного екофонду, то, мабуть, він не функціонує взагалі, бо відомостей про нього бракує. До державного достукатися надто важко, бо розрахований на всі природоохоронні галузі країни. А от вже в обласному екофонді затрачається, на жаль, більшість грошей на заміну очисних споруд, перезахоронення… А от охорона та дослідження – на задньому плані. Принаймні впродовж трьох років Рівненський природний заповідник, а саме Ростислав, не зміг достукатися до комісій фонду. Склалося враження, що там прагнуть ліквідовувати вже завдану шкоду, а не працювати на перспективу, над недопущенням негативного впливу, чим переймаються науковці. Але колектив ентузіастів заповідника не здає позицій і цього року знову спробує виграти грант на наукову діяльність. Нам залишається побажати успіхів, натхнення, щоб їх задуми втілилися, та, звичайно ж, привітати з Днем працівників природно-заповідної справи.

наук.співроб.Михайло Франчук із щойно закільцьованим пташеням рідкісного підорлика великого
Фото Василя СОСЮКА Оксана Кривко-фахівець з екоосвіти, Віта Куліш-молод.наук.співр., Ольга Мосійчук-фахів.з екоосвіти DSC_0656 DSC_0635 DSC_0640 DSC_0652

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz