Іван МЕЛЬНИК: «Я жив у лісі, я живу лісом»

Лісівник Іван МЕЛЬНИК належить до категорії тих людей, які створили свою біографію самотужки. 30 липня йому виповнюється 60 літ.

Іван Миколайович народився в селі Кричильськ у багатодітній сім’ї. І дід, і батько були селянами-хліборобами. А він вибрав лісівничу професію, бо змалку зріднився з оазою зелених шатів. Там відчув свою спорідненість з віковічними дубами, пахучими соснами, терпким і солодким смаком ягід, трав’янистим покровом і навіть таємничими непролазними болотами. За ці шість десятиліть ліс змінився, як і сам Іван Миколайович. На жаль, ліс – не на краще. Але про це згодом. Перед його очима пробігли зміни: політичні, суспільні, економічні, екологічні, потрібні і непотрібні реформи. Іван Мельник отримав багато різних нагород – грамот всілякого рівня, є відмінником лісової галузі. Та їх ніколи не добивався.

Коли Іван навчався на лісогосподарському факультеті Львівського лісового інституту, в родині було ще два студенти. Паралельно в інших вузах здобували освіту ще сестра Валентина і брат Володимир. Всього в сім’ї було четверо дітей. Крім названих, зростав ще й брат Юрій, якого нині вже, на жаль, у живих немає.

– Мені соромно було брати у батьків якісь гроші, – пригадує ті 70-і роки ми­нулого століття Іван Миколайович. – Тож разом із однокурсниками розвантажував вагони, щороку їздив підробляти у складі студзагонів, побував аж у Вологодській області. Практику проходив у Карпатах, тамтешніх лісах. Во­ни кардинально відрізняються від наших, полі­ських. Все це лише розширювало кругозір, давало навички, навчало спілкуванню з людьми. Словом, то була романтика, поєднана з реальним життям. Звичайно, верх брала молодість, хоча й вчився я добре. Середній бал мого диплома – 4,74. Та, найголовніше, вже тоді життя навчило мене розраховувати на власні сили.

Ставши інженером лісового господарства, Іван Мельник отримав перший запис у трудовій книжці в Малушському лісництві – помічника лісничого. Та невдовзі переїхав у Немовицьке лісництво, на хутір. У Малушку на практику приїхала гарна дівчина Світлана, з якою й одружився 9 травня 1982 року. Обоє працівники лісового господарства народили й виховали трійко дітей. Але ні сини – Роман та Андрій, ні дочка Ірина не обрали батьківської професії.

– Не зогледівся, як діти повиростали. Весь час від­давався роботі в лісі. Під лісом народився, лісом живу й донині. Весь тягар домашніх справ і виховання дітей лягли на плечі дружини Світлани Петрівни, – щиро зізнається Іван Миколайович.

У 1989 році його перевели головним лісничим Сарненського лісгоспу, а невдовзі – лісничим у Костянтинівське лісництво. Тоді були такі часи, що не дуже хтось запитував про твої бажання. Тим більше, що лісівники – це напіввійськові люди. У них навіть форма схожа на військову. Тому в трудовій книжці зафіксовано 37 років суто виробничої діяльності.

З 1997 року очолює Сар­ненське лісництво. Уявіть собі, майже 7 тисяч гектарів лісових насаджень з притаманною Поліссю фауною і флорою. Розкидана територія по п’яти сільських і Сарнен­ській міській радах. Між крайніми точками по карті – 40 км. А на сторожі цієї території стоять лише 13 чоловік. Вони бережуть ліс від шкід­ників, злодіїв, браконьєрів і пожеж. Вони садять, доглядають, відновлюють ліс, заготовляють стиглу деревину і ту, яка всохла. Все це аж ніяк не вписується в рамки придуманої картини, яку намагаються нав’язати читачу окремі ЗМІ або ж «зацікавлені особи», ототожнюючи постать працівника лісової галузі із таким собі дядьком із бензопилою, який де хоче, там і ріже дерева.

Професія лісівника передбачає певну небезпеку, адже в лісі ризику не стільки від дикого звіра, скільки від двоногого злочинця. Бо, як можна назвати того, хто краде народне добро і готовий вбити кожного, хто стане йому на заваді. Бувало, що й по Мельнику стріляли. Одного разу життя йому врятувала вівчарка Ада. Злочинці везли крадений ліс. Іван Мельник намагався їх зупинити. Але один із крадіїв вийняв сокиру й накинувся на Івана. Вірна Ада миттєво вчепилася в руку нападника. Іван Миколайович не любить згадувати такі епізоди. Взагалі, він людина малоговірка. Тому розпитую багато, намагаюсь зрозуміти філософію його життя. І все більше переконуюсь, що пов’язане воно лише з його професією, а ще точніше – з лісом.

– За ваші 60 літ уже виріс ліс, який можна було б різати?

– Не зовсім так. До першої групи відносять ліс, якому виповнюється 121 рік. Тобто, два такі мої життя. Однак, як у людей, так і в дерев, час життя може бути різним за віком. На превеликий жаль, зараз у нас є сотні гектарів перестиглого лісу. Спочатку через недоступні болота не можна було до них добратися, а потім через надто сніжні зими знову не було доступу, – пішов на відвертість лісничий.

Іван Миколайович показує польську мапу випуску 1929 року. На ній чітко намальовано, які смуги дерев рубати, а які ще мають підростати. Фахівець каже:

Дерева рубали завжди. Треба лише поставити «діагноз», коли вони дозріли чи захворіли. Я категорично не погоджуюсь з тими особами, які «все знають», розбираються і в по­літиці, і в лісівничій галузі, своїми виступами спонукають масу людей слухати лише їхній популізм.

– Ваш директор Сергій Белеля останнім часом б’є на сполох з приводу ще однієї проблеми: сосна через посуху ослабла і на неї накинулись короїди…

– Боюсь піднімати голову в лісі – сосна стає рудою. Науковці не бачать іншого виходу, як зрізати дерева, бо шкідник масово перекидається на нові площі. Вчені пояснюють це посухою в останні роки. Нестача вологи не дає можливості сосні виробляти смолу. А саме живиця захищає цю породу дерев від шкідників.

– Сумну картину змальовуєте. І як вийти із ситуації?

– Поки що науковці споді­ваються на відновлення водного балансу природним шляхом. Однак нещодавно розмовляв з одним спеціалістом у цій галузі. Він висловив невтішний прогноз: Полісся очікує нестача води. Причин декілька: безглузда меліорація, яку робили де треба, і де не треба, тож утворився природний дисбаланс. Останніми роками дощів випало в декілька разів менше, ніж колись. Свою роль зіграло й пониження рівня підземних вод, спровоковане бурштинокопачами.

– Читаючи книгу Бульби-Боровця «Армія без держави», зустрів цікавий факт – поліське населення в 40 роки (а, може, й раніше) найдорожчих людей зустрічало не лише хлібом-сіллю, квітами, а ще й водою. Автор пише: «Це велика таємниця. При вітанні предки нашого деревлянського племени ставили воду як особливий додаток до хліба-соли лише перед тим, кого рахували не тільки дорогим гостем, але й своїм рідним другом чи великим добродієм» (подаємо мовою оригіналу – авт. А.Б.).

– Вода для Полісся, яке не має багатих грунтів, найголовніший природний фактор, бо дереву необхідна велика кількість вологи. Тут крапельним зрошенням не обійтись.

– Пригадую слова Олександра Довженка: «Якщо людина не посадила хоча б одного дерева, вона зобо­в’язана платити за повітря». А скільки дерев посадили ви?

– Це те саме, що рахувати скільки разів вдихнув і видихнув впродовж дня. Але приємно, коли засадили якусь площу, а через 5-6 років уже не впізнаєш її. А щодо того, що кожен має посадити хоча б одне дерево, то дуже боляче дивитися, як молодики після здобичі на бурштинових копальнях, де вони нещадно нищать дерева, ягідники, природу, дозволяють собі в ресторанах спалювати стодоларову купюру. Яка користь з такої людини суспільству? А вона хоче дихати на повні груди.

– Це вже рівень інтелекту, виховання, очевидно?

– Не навчені насамперед Богобоязні. Я б запровадив уроки церковної моралі з першого класу. Дуже солідарний з керівництвом лісгоспу, коли допомагаємо будувати православні церкви. Проведу таку паралель: однорічне деревце швидше приймається в землю, ніж дворічне чи трирічне. То ж і дитину треба починати виховувати з самого малечку.

– Ви мисливець?

– Колись любив полювання, зараз – ні. Стріляв у кабана, зайця. Але ніколи не піднімав зброю на оленя, козулю.

– За знаком Зодіаку ви Лев. Чи відчуваєте це?

– Якщо багато співпа­дінь, то це вже законо­мірність. Читаю, що написано про Левів, і погоджуюсь з цими закономірностями. Відверто – характер у мене не з легких.

– Що не любите?

– Не люблю сонячних вітрів, людської халатності, підлості, брехні. Не подобається, що всіх нас втягнули в політику, а не в економіку, що дурять народ.

– А що любите?

– Ліс. Колись він був веселим, нині – сумний. Люблю збирати гриби. Люблю, коли козулі чи зайці не бояться людей. Люблю свою родину. Поважаю колег. Люблю життя.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz