Протистояти хворобі

«Чи часто в обов’язковому порядку, принаймні раз на рік, ходимо на профілактичні огляди? Одні махають на них рукою, хтось не має часу й можливості, а дехто  просто панічно боїться.

Не знаю, до якої категорії віднести себе, але тепер упевнена, що не варто пишатися тим, що не відвідувала лікарів упродовж багатьох років. Така безвідповідальність (інакше назвати не можу) і призводить до невтішних наслідків.

Онкологія, кажуть, – хвороба людей похилого віку. А якщо врахувати істотне старіння останніми роками населення, не важко вгадати й тенденцію: захворюваність зростає. Рак щитовидної залози, молочної – у жінок, простати й легень – у чоловіків, товстої кишки… Хто має гроші, віддає перевагу лікуванню у країнах Європи.

Зізнаюся чесно, коли друзі довідалися про мій діагноз, дехто радив їхати в Київ, Львів чи Тернопіль. Мовляв, проблема у фахівцях. Однак, після консультації з хірургом-онкологом вищої категорії КЗ «Рівненський обласний онкологічний диспансер» Юрієм Чишкевичем свою думку не змінила. Та й найкращі слова про Юрія Володимировича почула не тільки від пацієнтів диспансеру, а й від акушера-гінеколога пологового відділення КЗ «Сарненська ЦРЛ» Наталії Раєнко, яка навчалася з ним в одному медичному вузі. Тож жодного разу не пошкодувала про лікування саме в цій лікарні, а не деінде, як багато хто пропонував.

Так, зять моєї дуже хорошої знайомої перебуває в онкоклініці сусідньої Республіки Білорусь, де за одну добу проживання треба заплатити 80 доларів. Ще 20 у. о. коштує консультація спеціаліста (можливий, хоч як дивно звучить, торг). Усі фахівці, які працюють у медичному закладі, збудованому за останніми європейськими новітніми технологіями, отримали освіту за кордоном.  Українські онкологи не гірші за європейських. Просто в розвинених країнах хворі одержують лікування за рахунок страхової медицини. У нас просто менше можливостей, тож змушені, наприклад, лікарські засоби купувати самостійно. Лікування тривале, необхідні матеріальні витрати. Кошти з обласного бюджету покрити затрати не можуть. Усі ці фактори, звісно, впливають на результати лікування. Мені пощастило, бо найрідніші люди, родичі, колеги й друзі підтримали.

У хірургічному відділенні № 3 Рівненського ООД відчула не тільки чуйне ставлення свого лікаря Юрія Чишкевича та медичного персоналу, а й завідувача Віктора Жильчука, який завжди знаходив час, аби  навідатися в палату до кожного хворого й поцікавитися станом здоров’я. Попри те, що Юрій Володимирович ще й завідувач поліклінічним відділенням і має чимало обов’язків, йому притаманні інтелігентність, поміркованість, принциповість, рішучість, мужність, сміливість, доброзичливість, строгість і вміння не просто слухати, а й почути. І хоч би не називає сам себе самокритично циніком, упродовж місячного перебування в онкодиспансері переконалась, що йому властиве співпереживання. Надаючи необхідну допомогу, помічав ті враховував психічний стан, вселяючи в моє серце віру та надію на повноцінне життя. І цього не можна не поважати.

 

Боротися і вірити

Кажуть, лікар – посередник між людиною та Богом. І це також правда, у багатьох ситуаціях він є останньою рятівною інстанцією для хворого. Трапляються випадки в практиці хірургів, коли після розтину тіла пацієнта вони бачать, що нічого вже вдіяти не можна. Чітко усвідомлюю: якби не Юрій Чишкевич і його команда, які впродовж шести годин на операційному столі зробили все можливе й неможливе, чи раділа б зараз сонцю і квітам, теплим родинним зустрічам, і нехай не прозвучить банально – просто насолоджувалась звичайною їжею.

Клятва Гіппократа спонукає людей у білих халатах перебороти всі емоції й особисті негаразди, щоб виконати свій обов’язок. Юрій Володимирович пам’ятає про своїх підопічних навіть перебуваючи у відрядженні (читає лекції про сучасні методи діагностики раку грудей, профілактику онкозахворювань інших органів людини та ранню діагностику онкопатологій), чи коли на вихідних їде на рідну Тернопільщину. Обов’язково телефонує до чергової медсестри хірургічного відділення і при потребі робить необхідні призначення хворим.

Цьогоріч Юрій Чишкевич узяв участь у тринадцятому фаховому форумі, проведеному спільними зусиллями Міністерства охорони здоров’я України, Національних академій наук і медичних наук України, а також Національного інституту раку, що тривав три дні в Києві. Сфера, якою він особливо цікавиться, – поєднання  електрохірургії з лапараскопією та розширення використання біомаркерів для маркування злоякісних пухлин. У цілому хірург-онколог вважає, що в найближчі п’ять років в онкології можна очікувати інформаційного, молекулярного й інструментального прориву.

Не можна не згадати й про сестер милосердя та санітарок. Їхні зарплати та привілеї дуже малі в порівнянні з тим, скільки часу, сил і здоров’я вони витрачають. Ніжна Валентина, мудра Софія, експресивна Юлія, красуня Людмила, уважна Наталка, досвідчена Тамара, турботлива Тетяна Миколаївна, відповідальний Олег Олександрович… Список можна продовжити. Завдячуючи тим, хто прийшов працювати за покликанням, перебування в чистій лікарні стало комфортним.

Сьогодні людина найбільше боїться стикнутися з онкологічним захворюванням у своєму житті. І ці страхи цілком обгрунтовані, адже онкологія – друга за частотою причина смерті після серцево-судинних захворювань. За підрахунками соціологів, через 20 років кількість онкохворих у світі зросте до 29 мільйонів чоловік. Статистика – річ уперта, свідчить, що під час оглядів лікарі виявляють п’ять, а то й десять відсотків хворих, які мають або рак на ранній стадії розвитку, або передракове захворювання. Але цей діагноз — не вирок, акцентує увагу Юрій Чишкевич. Якщо пролікувати хворобу на ранній стадії, позитивний результат забезпечений. А от при пізньому прояві, коли недуга досягла третьої й четвертої стадій, необхідні величезні зусилля лікарів, самих пацієнтів, їхніх рідних, великі фінансові витрати. Шансів же на одужання, на жаль, дуже мало.

Неможливо повністю захистити себе і своїх близьких від цієї хвороби, але існує ефективна її профілактика, що дає змогу звести ризик до мінімуму. Хтось, прочитавши статтю, скаже, що в нього все було інакше, інші згадають прикрі факти, що відбулися з ними в подібному лікувальному закладі. До речі, нарікання в багатьох викликає графік роботи аптек, що орендують частину приміщення на першому поверсі й не працюють у вихідні та святкові дні, на які необхідні медикаменти треба закуповувати заздалегідь. А потрібні ліки можна придбати лише тут. Звісно, вирішити цю проблему мають працівники фармацевтичної галузі. Будуть і такі, хто скаже, що стаття замовна. Але це моя власна історія, перегорнута особиста сторінка життя, іспит долі, випробовування, яке послав Господь.

Насамкінець, любі мої читачі, маючи вже власний життєвий досвід, який змінив мене, дістала з нього перший урок. І він дуже простий: боротися і вірити треба завжди, хоч би що випало на вашу долю. Завжди йти вперед, навіть якщо для того, щоб здолати декілька сантиметрів, треба докласти відчайдушні зусилля. Якщо не вірити, відступити, думати, що ці сантиметри нічого не змінять, – наперед запланувати поразку. Головне – йти. Використовувати кожну мить свого життя й наповнювати його змістом. Ставитися до себе так само добре, як до інших. І любити себе так, як любите найрідніших людей у вашому житті. Повірте, любові багато не буває.

 

Спасибі вам, люди!

Кажуть, коли тобі шість – у тебе їх десять, у 26 – три, а у 56 – один… Нібито з віком друзів стає все менше й під кінець життя залишається лише споглядати їхні усміхнені обличчя на побляклих від часу світлинах. Ще говорять, що друзі пізнаються в біді. А дехто навіть стверджує, що жіночої дружби не існує… Усі ці міфи розбились одночасно в ту мить, коли, ніби грім з ясного неба, прозвучав невтішний діагноз лікарів. Навіть і уявити не могла, скільки їх – справжніх. І тепер ніхто не переконає мене в протилежному.

Сьогодні хочу подякувати всім вам за підтримку – своїм рідним, родинам Галини Семенович, Гордієнків, Ковпаків, Світлані Гаврилюк, Анатолію Ковпаку, Надії Велісейко, сім’ям Ірини Бартош, Оксани Попової, Наталії Бойко, Надії Пацьоли. Моїм колегам, працівникам редакції районної газети «Сарненські новини». Також Наталії Кузьмич, Тамарі Станковій, Світлані Кишенко й моїй першій учительці Надії Мичці, Галині Свирид, Оксані Головач, Ніні Пацьолі, родині Світлани та Миколи Федорових, Володимиру Городнюку, Миколі Морозюку, Людмилі Радько, пану Анатолію, Світлані Садовніч, Аллі Ресинець, Наталії Жданюк, Валентині Дриганець, Надії Сапатовій, Інні Пупко, Оксані Гезі, Людмилі Никоноровій, Галині Павлишиній, Надії Коваль, Тетяні Бернадській, Марії Свиридовій, Світлані Клеваці, Оксані Євгейчук, директору СП компанії «Оріфлейм» міста Рівне Наталії Мартинюк, корпорації «Братерство без кордонів» міста Сарни, працівникам КЗ «Дошкільний навчальний заклад ясла-садок № 4» художньо-естетичного напрямку «Соняшник» міста Рівне, небайдужим рівнянам (14 чоловік), які стали донорами крові та плазми.

Дякую освітянам Сарненського районного ліцею «Лідер», спеціалізованої школи розвитку № 5 І ступеня міста Сарни з поглибленим вивченням іноземної мови, Немовицької, Любиковицької, Карпилівської, Стрільської, Тинненської, Кричильської ЗОШ І-ІІІ ступенів, Сарненської № 6, Клесівської, Глушицької ЗОШ І-ІІ ступенів, Олені Куришко, Аллі Дударик, Марії Мичці, Немовицькій сільській раді, першому заступнику Рівненської обласної ради Миколі Драганчуку, народному депутату Сергію Євтушку й приватному підприємцю Ігорю Голяці, пану Володимиру з Кременчука, Віктору Никонорову з Херсона, Олексію Рибку, Світлані Скрипниченко, Раїсі Бричковій, моїм вихованцям, які закінчили Немовицьку ЗОШ 20 років тому. Особлива подяка працівникам ДП «Сарненський лісгосп» (директор Сергій Белеля).

Вдячна за духовну підтримку настоятелю храму святої преподобної Параскеви Сербської села Немовичі отцю Володимиру, християнам віри євангельської й усім, хто молився за мене. Бажаю кожному здоров’я, хай Господь оберігає ваші родини від зла, хвороби та журби, а Матір Божа добро посилає сьогодні, завжди, на віки.

Найголовніше в цьому світі – прийти на допомогу тому, хто справді потребує вашої підтримки. Одного дня може трапитися так, що допомога знадобиться вже вам. Якщо в першу чергу думаєш про інших, а потім про себе, то можна ненадовго забути про власні проблеми.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz