36 років поспіль чує політ бджіл Антон Мельник

Скільки пам’ятаю жителя с. Корост Антона МЕЛЬНИКА, стільки він асоціюється з пасікою, медом і солодким життям. У неділю, на свято Маковея (його ще називають медовим Спасом), по обіді випав дощ.

Сонце десь далеко сховалося за хмари, але через деякий час подарувало ніжні серпневі промені, якими потрібно насолоджуватися, бо вони з кожним днем стають усе холоднішими, тягнуться до зими. Саме в цей час завітав до оселі найдосвідченішого в селі пасічника й на свіжому, насиченому після дощу пахощами різнотрав’я повітрі повели розмову. До нас приєднались двоє онуків Антона Матвійовича, щоб, напевне, укотре почути оповідь про життя дідуся. А на його шляху було всього вдосталь: і радощів, і прикрощів.

Народився Антон у далекому 1936 році. В сім’ї було четверо дітей, але мама мала одинадцять пологів. Через важку працю в жінки перші семеро закінчилися нещастям. Лише останні подарували четверо нащадків, серед яких був і герой оповіді. З раннього дитинства допомагав батьку по господарству. А поратись було біля чого. Тато мав 9,6 га землі, яку купував, вирощуючи та продаючи худобу. До того ж, через хворобу втратив одне око, але чоловік намагався створити всі умови, щоб родина не бідувала за тогочасними мірками. Настав час й Антон пішов у семирічну місцеву школу, щоправда, із запізненням на чотири роки через Другу світову війну. Вчитися було нелегко. Проблем вистачало, а особливо із зошитами. Не мав на чому писати, то вимінював на шматок сала в однокласника газету, на якій продовжував вчитися грамоти.

У 1955 р. мобілізували в армію. Службу проходив у Забайкаллі, згодом у Грузії, де спеціалізувався як зв’язковий-телефоніст на комутаторських установках. Виконавши обов’язок перед державою, влаштувався в місцевий колгосп ім. Шевченка й паралельно здобував освіту в заочній школі, що функціонувала в селі. Трудився на агрегаті для обробки льону. Трести луб’яної культури переробляли на льоноволокно. Робота була важка, працювали в три зміни, але за неї більше платили, ніж деінде в господарстві. За три місяці праці заробив 250 карбованців і на ті гроші справив весілля. Було це в далекому 1959 р., коли побралися з коханою дівчиною Ольгою. На той час їй було 16 років і один місяць. Через такий юний вік, цілий рік тяжко працювала на колгоспних ділянках, їй нічого не заплатили. Мовляв, неповнолітня. Проте першу грошову винагороду отримала, коли почала трудитися дояркою. Згодом свій хліб заробляла в ланці. Тривалий час була й ланковою. Народила шестеро дітей: троє хлопців і стільки ж дівчат. Старшу нарекли Тетяною, згодом з’явилися Василь, Григорій, Володимир, Надія та Галина. Забігаючи наперед, зазначу, що подружжя за п’ятдесят сім років спільного життя може похизуватися своїм справжнім багатством, а це двадцять два внуки та двадцять п’ять правнуків.

Одразу після весілля Антон Мельник пішов здобувати освіту тракториста-машиніста в ПТУ № 21 м. Сарни. У вихідні приїжджав до молодої дружини, яка чекала вдома. Коли було тепло, то їздив велосипедом, а в холодну пору йшов майже п’ятнадцять кілометрів на залізничну станцію в Антонівку й звідти добирався на навчання. Тим же маршрутом повертався додому. Під час колективізації в краї в 1953-1954 рр. також часто прошкував у Сарни по хліб, адже ближче купити було ніде.

Рік навчання в ПТУ пролетів швидко. Повернувся в колгосп, став помічником тракториста, адже техніки було обмаль. Згодом сім років водив МТЗ-2, що був без кабіни. Холодна й сира погода далася згодом взнаки: дістав радикуліт. Ходити майже не міг. Тому керівництво господарства направляло працівника в профільні санаторії в різні області України. За п’ять таких сеансів допомогло, хвороба відступила й Антон Мельник знову сів за кермо трактора. Спочатку отримав МТЗ-5, згодом МТЗ-6, а ще пізніше й новий Т-150, на якому з 1985 р. уже працював у парі з сином Григорієм. За свій майже 80-річний вік, як зазначив, з’їздив дванадцять велосипедів, три мотоцикли, три мопеди та п’ять тракторів. Через це здоров’я чоловіка помітно погіршилося. Зараз відчуває біль у руках і ногах. Має безліч нагород і відзнак. У соціалістичних трудових змаганнях серед трактористів у господарстві щорічно займав призові місця. Був постійно в трійці кращих трударів колгоспу. Одного року здобув перше місце серед кращих трактористів з усіх господарств району. Як передовик, їздив у Москву слухати лекції з тракторної майстерності.

Та все ж, чимало трудових літ присвятив бджолярству, а це не мало, не багато – 36. У 1980 році збудував на городі парник, в якому почав вирощувати огірки. А щоб овочі рясно родили, потрібні були бджоли для запилення суцвіття. Тому й попросив в односельця бджолосім’ю. З того часу й розпочалася ера пасічника Антона Мельника. Пізніше ще одну привезли комбайнери, загорнуту в ряднину, зловили в полі. Далі син Григорій рій комах знайшов у лісі. А потім почали множитися й власні. Багато також прочитав літератури про догляд і життя бджіл. Але весь досвід прийшов від копіткої праці біля вулика. Як зазначає, не завжди те вірно, що про них пише книжка.

У певний період часу доглядав за 50-ма бджолосім’ями! Адже з 2004 року по травень нинішнього працював ще й у місцевого орендаря. А тому виходжував майже двадцять п’ять сімей у нього й стільки ж власних. Коли вологе літо, меду можна викачати разів зо три. А при сухій погоді лише двічі. В основному мед у Антона Матвійовича липовий і з акації, є і садовий. «Нині, – ділиться співрозмовник, – медоносних трав дуже мало. Колись у колгоспі вирощували траву буркун, що сягала висоти в півтора метра й цвіла майже місяць, то для бджіл це було найкраще. Тепер їм доводиться літати на чималі відстані. А чим далі комаха летить, тим більше затрачаєм енергії й меншу кількість меду приносить – пояснює Антон Матвійович.

Уже зараз пасічник готує вулики до зими. Потрібно зібрати моху для 18 бджолосімей, яких нині доглядає. До того ж, необхідно приготувати немало цукрового сиропу, аби смугастим було чим харчуватися. Так, у середині осені готує розчин із 10-12 кг цукру, а весною дає ще майже п’ять.

«Бджоли – то розумні комахи, – продовжує господар. – У них є свій лад та устрій. Є робоча, що прибирає у вулику й годує личинок, а ще є охорона, що не дозволяє комахам з іншої бджолосім’ї залітати у вулик і їсти їхній мед. До того ж, взимку бджоли всередині клубка підтримують рівномірну температуру – 34-36 градусів тепла. А щоб була такою, вони змушені постійно присідати на свої чотири ніжки, що мають по два згини. Це дає можливість бджолі грітися. А ще стежу сам за температурою, – продовжує пасічник, –  коли надворі сильний мороз, прикриваю щільніше лоток у вулику, а коли тепло – навпаки. Дивлюсь, щоб не було багато трутнів, бо це шкодить сім’ї. А ще важливо пильнувати, коли рояться бджоли, щоб, бува, рій не втік», – дав декілька порад Антон Мельник.

Бувало, що за день отримував по двадцять укусів від комах, але до цього вже звик. Любить він їх за наполегливе працелюбство, бо й сам багато трудився у житті. Слідами батька пішов й син Володимир, який проживає в Київській області й там теж має свою пасіку. Бо є в кого поради спитати. Батько завжди допоможе.

Хоче Антон Мельник, щоб бджолярство в нашім краї розвивалось, а тому може запропонувати охочим декілька своїх бджолосімей разом із вуликами. Бо переконаний, щоб солодко жити, потрібно гірко працювати й вірити в усе найкраще на цій землі.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz