Обереги Олени Мичак

Декілька років тому в Сарненському історико-етнографічному музеї відбулася презентація персональної виставки майстра з соломоплетіння Тетяни Галах, де представили 99 виробів умілиці та її учнів.

У виставковому залі погляди присутніх привертали солом’яні брилі, оригінальні сумки, дівочі віночки, декоративно-вжиткові речі, шкатулочки, хлібниці з прямокутним переплетінням, дідухи. Тетяна Романівна висловила сподівання, що найдревніший вид ремесла ще житиме довго в роботах її студентів і майбутніх поколінь. Адже дуже важливо не тільки бути талановитим самому, а й уміти передати свій хист наступним поколінням. Минуло зовсім небагато часу й слова майстра збулися. Цьогоріч на огляді-конкурсі культурно-дозвіллєвих комплексів у Сарнах майстер-клас із плетіння з соломи презентувала її вихованка, яка закінчила ВПУ № 22 міста Сарни, Олена МИЧАК.

Спеціалізація молодої жінки, а нині ще й багатодітної мами – вироби з лози. Але й досі пам’ятає, як в училище, коли навчалася на другому курсі, прийняли на роботу Тетяну Галах. Саме від неї дівчина перейняла любов до цього матеріалу, що, чесно кажучи, не дуже популярний у сучасному світі. Але працювати з ним цікаво дитині будь-якого віку. Олена переконалась у цьому, навчаючи на гуртку дев’ятикласників Селищенської ЗОШ І-ІІ ступенів, працюючи художнім керівником місцевого сільського клубу. Із давніх часів, розповіла, з соломи виготовляли різні іграшки для малечі, обереги й прикраси для дому.

Справжніх майстрів, на жаль, нині є дуже мало. Навіть простого березового віника (а їх колись уміли виготовляти чи не в кожній сільській, а то й міській родині) мало хто може зробити. Не кажучи вже про необхідні в господарстві кошики з лози чи кори ліщини. Тепер такі умільці, як кажуть, на вагу золота. Відрадно, що серед нас усе ж є люди, небайдужі до декоративно-прикладної справи.

Батьки Олени, Володимир Миколайович і Галина Василівна Трофимці, виховали чотирьох дітей, привчили їх до праці, бо й самі тяжко трудилися все життя в колгоспі. Вони не змогли дати дітям вищу освіту, однак усі здобули професії. Молодша Ірина, як і Олена, закінчила Вище професійне училище № 22 за спеціальністю бармен. Син Анатолій здобув фах тракториста в ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей», живе з батьками. Доньку Людмилу втратили через хворобу.

Подружжя Олени та Василя також очікує четверту дитину. Старший син Ілля піде в другий клас, а Інна й Катерина ще маленькі – п’яти- й півторарічного віку. Чоловік підтримує захоплення дружини, однак не завжди на нього вистачає часу, якого більше потребують дітлахи. А найбільше бажання Олени, щоб вони виросли здорові. І як кожна жінка, дуже хоче бути по-жіночому щасливою.

Оригінальні вироби з соломи Олена Володимирівна називає живими оберегами. «Мистецтво соломоплетіння не просте, – зазначила в розмові. – Адже потрібно влітку, перед жнивами, зібрати якісну солому (бажано з жита), правильно її висушити та ще й взимку постерегти, щоб гризуни не пошкодили, бо й таке трапляється. Посортувати, зварити чи намочити, щоб стала м’якою. А якщо треба використати її для виготовлення картини, то розрізати й розгладити. Плетіння з соломи вимагає вправності рук і немало часу, а ще – спокійного настрою й певного натхнення, бо то все – творчість. І кожен виріб, чи то капелюх, чи фігурка-лялька, чи тапочок, є унікальним».

Олена Мичак радіє, що зараз цим ремеслом починає цікавитися все більше й молодь. Сподівається, що з часом повернеться до навчання школярів, адже саме молодим і належить продовжувати справу майстрів традиційного народного мистецтва.

Насамкінець, жінка пожалкувала, що багато оберегів і талісманів сьогодні незаслужено забуті. А майже 200 років тому вони прикрашали мало не кожну українську оселю. Особливу увагу прадіди приділяли солом’яним виробам, що асоціювалися з теплом і сонцем завдяки своєму неповторному золотавому забарвленню. Як казала її наставниця Тетяна Галах, вони мають сильну енергетику й навіть лікувальні властивості.

Солома завжди була затребувана у слов’ян і її вважали чи не головним будівельним матеріалом у побуті. У стародавні часи з неї робили все: від взуття, капелюхів, статуеток язичницьких богів, до покриття на даху. Сьогодні при згадці солом’яної покрівлі спливає в пам’яті спокійна картинка: сільський будиночок, укритий сухими золотистими житніми стеблами, на фоні мальовничої природи. Насправді ж натуральний і бездоганний в екологічному відношенні матеріал застосовують у сучасному будівництві як елітне покриття.

Плетіння з соломки – не така вже й хитра наука. Для себе й друзів своїми руками можна виконати незвичайні речі – варто тільки захотіти, каже Олена. Ці вироби завжди підкреслять стиль вашого будинку, наповнивши його теплим, золотистим сонячним світлом.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz