Для Миколи Покотила творити добро є пріоритетною складовою життя

Бути вчителем у нинішній час мало, потрібно бути хорошим учителем, взірцем для наслідування й співжити разом із учнем, перейнятися його життям і допомогти нарощувати безцінний досвід, який безумовно полонить високоморальними цінностями людини.

Мета педагога – передати знання й збагатити їх у прийдешніх поколіннях. Хоча більшість із теперішніх учнів не завжди цінують старання своїх наставників навчити їх мудрості, допомогти адаптуватися в дорослому житті. Недарма маю вислів, що людина стає доросло-мудрішою лише тоді, коли запитує себе: «Чого я в школі добре не вчився?». Проте це не стосується вихованців Миколи ПОКОТИЛА з с. Корост, колишнього педагога місцевої ЗОШ, який нині перебуває на заслуженому відпочинку. Хоча відпочинок – це лише умовний вираз, адже трудиться чоловік, не покладаючи рук. Бо ж, разом із дружиною Катериною Сергіївною викохав і виховує власних десять діточок. Юрій, Петро й Тетяна вже мають окремі сім’ї та про батьківське тепло не забувають. Наталія є студенткою Костопільського медичного коледжу, а Сергій, Анатолій, Катерина, Андрій, Павло й Віталій – учні Коростської ЗОШ І-ІІІ ст.

покотилоШкільні та юні роки Микола Покотило згадує з дитячою цікавістю, адже після закінчення першого класу перейшли в новозбудовану школу, в якій класні кімнати вражали своєю охайністю, просторістю та світлістю. Очі школяра вишукували все найяскравіше в новобудові. Вже старшокласником найбільше облюбував предмети української мови та літератури, які викладав класний керівник Григорій Титечко й із вдячністю згадує ті самобутні уроки життя. Напевне, це й надихнуло тодішнього школяра стати також на педагогічну стежку. Одного разу поділився з батьками цією новиною. Пимен і Степанида не перешкоджали рішенню сина, адже самі тяжко трудились в місцевому колгоспі. Голова сім’ї працював тоді механізатором, а дружина – в ланці. Тому після закінчення десятирічного навчального закладу вже колишній школяр став студентом Лисичанського педагогічного училища Луганської області. З 1984 по 1986 роки навчався премудростям вчителя початкових класів. Згодом віддавав борг перед державою – три роки проходив військовий вишкіл у Харкові, в танковій частині.

покотило3Коли повернувся додому, влаштувався працювати за спеціальністю в Полянській ЗОШ, а через три роки навчав уже коростських школярів. У місцевому навчальному закладі трудився до кінця минулого року вчителем початкових класів, керівником гуртка з різьби по дереву, а останнім часом допомагав удосконалити навики й з трудового навчання. За цей період через вміле та спокійне слово Миколи Пименовича пройшло багато учнів, які завжди схвально відгукуються про педагога, відзначаючи його хист  врівноважено проводити уроки. Вихованці для нього, як і для кожного вчителя, непересічні особистості, тому завжди звертався й звертається понині тільки на «Ви». Все ж найбільше подобалося навчити школярів творчо мислити, а тому на гурток «Народні промисли» завжди вишиковувалася черга з учнів 6-9 класів. А разом з ними наставник також поринав у світ цікавого, душевного. Неодноразово композиції з дерева вихованців приваблювали око навіть не цінителя цього напрямку мистецтва в багатьох виставкових залах району, за що й отримували грамоти й подяки різних ступенів. Також на уроках трудового навчання змістовно й неординарно оформили зрізані біля школи аварійні дерева, зробивши з них млина та мельника, а ще декілька птахів з цього ж матеріалу й лісову школу. І це ще не все, перелік гарних виробів і праць можна довго продовжувати. Недарма ж побутує вислів: у творчого вчителя – творчі учні. Саме таких свого часу й мав педагог. А ще його поважали й цінували колеги за те, що ніколи нікому й ні в чому не відмовляв. Завжди допомагав, часто полишаючи особисті справи на потім. У нього питали поради, раціонального вирішення питання чи проблеми.

Микола Покотило в позашкільний час у домашніх умовах також є чудовим творцем виробів із дерева. Ділиться з родичами, друзями, знайомими своїми шедеврально обрамленими дзеркалами, підставками для телефонів, дерев’яними тваринами, рослинами й іншими предметами. До того ж добре розуміється на техніці, ділиться порадами й у цій сфері. Нині всю свою роботу зосередив на родині, адже потрібно і їм допомогти розправити крила – це батьківський обов’язок, із яким справляється досконало. На завершення нашої розмови Микола Пименович повідав: «У житті завжди керуюсь правилом – творити добро, як написано у Святому письмі. Бо добра справа завжди окрилює й надихає побачити це життя з найсвітлішого боку, а ще радіти усміхненим обличчям усіх оточуючих». Із цим дискутувати просто неможливо, бо це слова справжнього вчителя та людини.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz