Мої роки – моє багатство

Ці слова з відомої пісні можуть бути кредом життя всім добре відомої людини не лише в районі, а й за межами області.

Велика любов до рідної землі, надзвичайна працелюбність спонукали в ті далекі 70 роки минулого сторіччя молоду вчительку математики переосмислити свій вибір й обрати шлях, на якому чимало труднощів і перешкод, неспокійних буднів.

– Я зможу! – сказала сама собі, і на власному досвіді довела, що математик може стати істориком, краєзнавцем, дослідником, етнографом, журналістом. Ця привітна, проста й незвичайна жінка – Раїса ТИШКЕВИЧ.

Родом із Дубенщини, після закінчення Кременецького державного педагогічного інституту працювала вчителем у Дубенському районі, Сарненському СПТУ № 21. Із 1974 року очолює Сарненський краєзнавчий музей, а в 1988-ому її нагородили обласною  літературно–мистецькою премією ім. Бориса Тена. У 1993 р. за значний внесок у розвиток краєзнавства в районі їй присвоїли звання «Заслужений працівник культури України». У 1997 р. – регіональну премію «За відродження Волині». Член Національної спілки журналістів України, член Всеукраїнської спілки краєзнавців України, голова районної організації краєзнавців, очолювала районне об’єднання «Просвіта», нині  заступник його голови. Автор багатьох статей із історії Поліського краю, наукових публікацій, учасник багатьох наукових  обласних, регіональних і республіканських конференцій, автор трьох книг.

Ось така офіційна довідка неспокійних, 42 років, місяців, днів, увінчаних щоденною працею, поїздками, дослідженнями, експедиціями. Мов бджілка у вулик, збирала Раїса Костянтинівна матеріальні й духовні цінності для музею по крупинці, по краплинці – у скарбницю народної спадщини. І не дивно, адже це надбання приносило радість і задоволення, відчуття, що це потрібно людям.

музей 10– Це моє дітище. З дня відкриття музею, віддала йому все своє вміння, знання, силу, – з любов’ю та світлими вогниками в очах каже пані Раїса.

Отже, повернемося в той далекий 1974 рік минулого століття й доторкнемося до насиченого труднощами та неспокоєм життя, щоб відчут подих причетності до прекрасного, вічного й нетлінного.

Після створення музею старшокласники СШ № 4 і № 5 організували гурток екскурсоводів, в основному дівчатка, які швидко опановували краєзнавчий матеріал, освоювали методику проведення екскурсій. Але не всі гуртківці до кінця залишилися відданими краєзнавчій справі. Найбільшу активність виявила  Надія Швед, учениця СШ № 4. Після закінчення  уроків сідала на «велік» (велосипед) і їхала в музей, щоб отримати чергове доручення. Вона не тільки проводила екскурсії, а й збирала матеріали. Якось у розмові з нею довідалися, що рідні брати її бабусі Тетяни Василівни, Пилип та Олександр Конончуки, були учасниками революційних подій на Сарненщині та Дубровицького збройного повстання. У бабусиній оселі, де мешкала сім’я Шведів, збиралися повстанці. На горищі Надія знайшла грамофон, інші родинні антикварні речі, що передала в музей. Від неї  дізналися про письменника Бориса Шведа, її дядька. Його сестра Марія подарувала музею книжку «Поліщуки» та меморіальні речі, видання, що належали родині. Пізніше записали спогади про письменника від сестри Марії, дружини Станіслави, доньки Галини. Так зібрали  комплекс матеріалів про Бориса Григоровича Шведа, що згодом  стали експозицією музею. На жаль, Надія прожила надто коротке життя, загинувши в автодорожній катастрофі у сімнадцятирічному віці. Талановита дівчина була активним громадським кореспондентом, екскурсоводом, дослідником і краєзнавцем, залишила після себе світлу пам’ять.

Завдяки дослідницькій і збиральницькій роботі наукових працівників музею вдалося зібрати велику кількість експонатів з етнографії, побуту поліщуків. Обстежили багато сіл нашого та сусідніх поліських районів Рівненщини. Уже вийшли за межі району та замислилися над тим, щоб музей мав своє обличчя. Так, та територію біля закладу вирішили створити невеликий музей просто неба. Запланували перевезти пам’ятки народної архітектури: хлів, клуню, хати, каплицю, кузню. Наш край ще досить багатий на матеріальні й духовні пам’ятки культури, що добре збереглися. Із 1978 року доставили та реставрували на його території будови народної архітектури. За короткий час облаштували дві садиби, каплицю ХVІІІ ст. Так розширили експозицію під відкритим небом. Реставрували їх ремонтні бригади тих колгоспів, на території яких розташовувалися споруди. Будівельники були одночасно й консультантами. Хто краще за них знався на народному будівництві? Для покриття дахів хат у колгоспах жали солому серпами. На відкриття музейної експозиції організували народне свято, де виступали фольклорні колективи, а своє мистецтво демонстрували майстри народної творчості. Поступово територія архітектурно-етнографічного майданчика поповнилася кузнею, вітряним млином, перевезеним із Гощанського району. Біля каплиці розмістили символічний цвинтар із пам’ятками каменотесного виробництва ХVІІ ст.

У зв’язку з реконструкцією, добудовою музею у 1989 р. його перепрофілювали на історико-етнографічний. Володимир Кузьменко, на той час старший науковий працівник, був надзвичайно ерудованим, обізнаним із народною творчістю, етнографією. Напевно йому передалися гени його родича Костя Гуслистого, який працював в інституті історії міста Київ і був співавтором видання книги «Українці». У музеї Володя організував краєзнавчий гурток, у який входили старшокласники СШ № 4 і № 5. Вони мандрували місцями бойової слави, партизанськими стежками, досліджували узбережжя Случа та Горині. З величезним задоволенням діти відвідували ці заняття. Крім того, Володимир, як історик та археолог, був чудовим оповідачем. Він знав безліч історій, що розповідав дітям, зацікавлюючи їх до співпраці. На жаль, доля не відміряла йому довгого віку. Попрацювавши 10 років у музеї, не дочекавшись належної плати, пішов працювати в редакцію районної газети, райком партії. Незабаром із сім’єю переїхав у рідний Ніжин. Там і помер, проживши всього 43 роки.

Музей відігравав важливу роль у військово-патріотичному вихованні підростаючого покоління. Тут організовували масові заходи, зустрічі з ветеранами війни, партизанами, цікавими людьми краю.

музей 12
Фото Василя СОСЮКА

Із перепрофілюванням закладу в історико-етнографічний стало можливим розширити дослідження поліських районів Рівненщини, де чудово збереглися прадавні звичаї, обряди, давні архітектурні споруди, речі побуту. Маючи у фондах багаті етнографічні колекції, а також поповнюючи експозицію на архітектурно-етнографічному майданчику, створили єдиний в області музей такого профілю. Його експозицію відрізняють від усіх інших області. Розповідаючи про його роботу, невід’ємно супроводжує думка, що це тільки факти, за якими стоїть копітка праця всіх фахівців, які завозили матеріали для реставрації, шукали транспорт, майстрів і відповідно кошти для їх проведення.

Започаткувавши проведення фольклорних свят на території закладу, працівники відродили традицію «Водити Куста». Цей обряд зберігся ще в деяких селах Дубровицького, Зарічненського районів Рівненської та поліських районах Волинської областей, у Білорусі – на Пінщині та Столінщині. На дійство приїздили фольклорні колективи сіл Сварицевичі Дубровицького, Старі Коні Зарічненського районів, гурт із міста Київ «Володар» та інші автентичні колективи, що мають кустові пісні у своєму репертуарі. Відродили ці пісні методист РБК Тетяна Рацкевич, старший викладач кафедри фольклору РДГУ Раїса Цапун, фольклорний гурт «Оберіг» із села Люхча Сарненського району.

Музей організовує виставки майстрів народного мистецтва, художників Сарненщини, вишивальниць, різьбярів. Це персональні виставки різьбяра Василя Мисанця, вишивальниць Анастасії Карпишиної, Надії Ліневич, Тетяни Пантус, Євгенії Петришиної, Надії Потапович, художника Сергія Захарчука. До 60-річчя з дня народження художника-різьбяра Василя Позніка організували персональну виставку, де представили сімдесят дві роботи: декоративні тарілі, скульптури, скульптурні композиції, речі декоративно-вжиткового мистецтва. Організовували такі ж покази майстрині з соломоплетіння Тетяни Галах, майстра різьби по кістці та рогу, таксидерміста Володимира Шаркова й ін.

Сарненський історико-етнографічний музей –  скарбниця пам’яток матеріальної та духовної культури Поліського краю. Сюди звертаються студенти вузів, педколеджу, учні шкіл, ліцею, гімназії, школи-колегіуму, вчителі навчальних закладів для збирання матеріалів і написання наукових, курсових, дипломних робіт. Щорічно його відвідують тисячі екскурсантів, туристів із Польщі, Франції, Англії, Америки, Ізраїлю. Вони приїздять до родин, вклонитися могилам рідних, але не забувають відвідати музей, щоб познайомитися з історією Полісся, його побутом, звичаями й обрядами. Водночас зачаровуються рукомесництвом наших майстринь, виробами з соломи, лози, дерева, лляними.

Ось така вона Раїса Тишкевич – наша полісянка, невтомна бджілка-трудівниця, яка з щирою посмішкою привітно зустріне й покаже все, що розташоване на території музею. Це її життя, дітище, доля. Це її неоціненна перлинка в скарбниці духовності й культури Поліського краю. А ще ж вона просто мама та бабуся, яка виростила й виховала двоє діток, яким допомогла здобути вищу освіту. Донька Лариса мешкає в Луцьку, очолює агентство нерухомості, вже сама мама двох синів. Син Олег закінчив вище Тамбовське авіаційно-інженерне училище, згодом здобув другу вищу освіту й працює приватним адвокатом у Тамбові. Надзвичайно тісний і теплий зв’язок у пані Раїси з родиною.

Минуть роки. Ніхто не знає, як складеться доля кожного з нас. Але впевнена, що в книзі життя музею на чільному місці зі світлини привітно усміхатиметься до всіх Раїса Костянтинівна, яка присвятила життя своєму дітищу, а експонати й доробки, зібрані її руками, розповідатимуть про духовну скарбницю Полісся, талановитих працелюбних людей, які живуть на цій землі й примножують її багатства. А поки дзвонять у музей, додому, знаходять Раїсу Костянтинівну навіть у відрядженнях і поїздках, і набутими знаннями з історії рідного краю вона щедро ділиться з усіма.

Хоч як намагалася розповісти особисто про Раїсу Тишкевич, а відокремити її життя від буття музею просто неможливо. Що ж, напевно, так живе кожна особистість, яка присвячує себе задля процвітання рідної України.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz