Робити добро – внутрішня потреба Валерія Рощика

Споконвіку на українській землі шанували матір. Адже вона – берегиня роду людського, кожної сім’ї, зігріває та оберігає, дає наснагу пережити найскрутніші часи.

Вона не вміє жертовно любити, розрадити в тяжку хвилину, тому й завжди линемо до неї, найдорожчої, котра подарувала нам життя. І неважливо, скільки в неї дітей, її любові, тепла, турботи, ніжності й терпіння вистачить на кожного. Материнська любов допомогла і Валерію РОЩИКУ пережити чимало негараздів і перепон у житті. Маму свою, Надію Микитівну, він дуже любить і з гордістю зізнається їй у цьому. Подружжя Надії та Миколи Рощиків (Миколи Карповича вже немає) народило й виховало четверо дітей. Валерій – наймолодший. Молодого чоловіка знає не одна родина на Сарненщині, адже він – інженер із ремонту газових котлів.

Рощик Валерій-кУсе почалося у 2007 році, коли італійська приватна компанія «Водна техніка», за рекомендацією його товариша запросила Валерія на навчання в Київ. Нестабільна ситуація з централізованим опаленням стала основним мотивом того, що компанія зайнялася складною, але перспективною справою – опаленням автономним. Валерій двічі на рік їздив у столицю та обслуговував газові котли в районі.

До нього телефонують серед ночі чи рано-вранці, і телефон завжди ввімкнений. Валерій Миколайович може кваліфіковано консультувати впродовж однієї-двох годин, аби господарі усунули проблему. Якщо ж у них не виходить, сідає в автівку та їде на допомогу. Траплялося навіть, що на зустріч Нового року в сімейному колі встигав в останні хвилини.

Для Валерія Рощика вдови, сироти, малозабезпечені – особлива категорія людей, яким прагне завжди зробить добре. Можливо, тому, що його дружина Оксана з її братом впродовж півроку втратили обох батьків. Завжди з теплом і ніжністю ставиться до всіх дітей, бо для нього чужих не буває, купує та роздає цукерки тим, хто не може їх придбати. А одного разу до Оксани прийшла бабуся, якій чоловік ремонтував котел. Літня жінка тримала в руках десяток яєць і просила їх узяти, бо «майстер усе полагодив і навіть гривні не взяв».

Про добродія писали й «Сарненські новини». Так, у листопаді 2009 року, їдучи дорогою, відчув, що щось трапилося з автомобілем. Відкриваючи капот побачив, як палає будинок і побіг на місце пожежі. Помітив дитячу коляску й кинувся в оселю. Малечі, на щастя,  там не було, але врятував 83-річну жінку. Після чого під’їхала карета швидкої допомоги.

У 2014-ому Валерій Рощик із волонтерами власним авто возив у зону антитерористичної операції бронежилети, берці, предмети першої необхідності, продукти харчування, що зібрали разом із місцевими приватними підприємцями, зокрема у Широкий Лан для 28 наших бійців. Для 27 віддали, а одного солдата не було (мова йде про навідника Богдана Л. з Ясногірки, який перебував далеко від інших). Мали повертатися назад, а Валерія ніби щось не пускало – треба Богдану передати бронежилет. Саме амуніція і врятувала землякові життя. Тож поїздка виявилася недаремною.

Жіноче щастя – моменти, що треба вміти виявити й оцінити. Оксана Рощик розуміє чоловіка, підтримує його, робить свій внесок у благородну справу, працюючи в оптико-механічному цеху Сарненської військової частини А-0153. Тож колеги Тетяна Петришина й Галина Кристинська найкращі слова сказали й на адресу Оксани, якій вдається всіляка випічка (тістечка й торти). Кажуть, подружжя може бути зразком для інших родини. Валерій – не публічна людина, він просто робить добро. А для цього треба любити людей, шанувати їх, мати певну шкалу цінностей і застосовувати вроджені таланти на благо ближніх.

Багато розмірковуємо про милосердя, де його взяти, та й чи потрібне воно в цьому світі, де, як у джунглях, кожен мусить боротися сам за себе, щоб вижити, й де немає місця жалості і співчуттю. Чи так це насправді? Чи дійсно люди настільки збайдужіли до чужого нещастя, що поняття милосердя скоро стане чимось абстрактним і не матиме відображення в людських вчинках, перестане бути частиною нашого земного існування? Валерій Рощик своїм прикладом щодня доводить – людина здатна на безкорисливі вчинки, добро й милосердя. Тож чоловік недарма заслуговує на нашу повагу та відображає синові слова: «Мій тато – найкращий і найдобріший!».

Мудреці в давнину казали, що одного разу настане нова ера, в яку світ потихеньку почне змінюватися на краще. І нехай усе станеться не за один день, але це відбудеться обов’язково. Валерій Миколайович дарує людям добро та любов, і в день народження, що відзначатиме в суботу, рідні та друзі бажають йому щастя і здоров’я.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz