Справа його життя – залізниця

Микола КОТЯШ пов’язав своє життя із залізницею з 1972 року, коли пішов навчатися в Здолбунівське професійно-технічне училище залізничників. Через два роки молодий спеціаліст уже працював монтером колії.

Але недовго, прийшла пора йти до лав Збройних сил. Відслуживши в армії, справжнім чоловіком повернувся до обраної справи в м. Рівне. Та на досягнутому не збирався зупинятися. Тож продовжив підвищувати фаховий рівень. Цього разу в Дніпропетровському університеті інженерів залізничного транспорту. Здобута освіта дала можливість обіймати вищі посади. У Рівному, Бродах, а відтак і Сарнах Микола Васильович працював головним інженером, а згодом – заступником начальника Сарненської дистанції колії.

У ПЧ-6 Микола Котяш трудиться із 1987 року. Тож у ветерана 44 роки безперервного стажу роботи на залізничному транспорті. Під його керівництвом два мостових цехи, працівники яких обслуговують 198 штучних споруд на дільницях Олевськ-Сарни-Ковель, Немовичі-Сарни- Удрицьк, та 106 км вузькоколійки Антонівка-Зарічне. Серед них 6 великих мостів через річки Случ, Горинь, Стир і Стохід. Робота на залізниці не з легких, але, попри всі труднощі та негаразди, чоловік не жалкує, що першим у родині став залізничником. А тепер у нього вже ціла династія: дружина Людмила – технік Рівненської дирекції залізниці, син Сергій, який, до речі, воював у зоні АТО, головний механік дистанції колії. Дочка Світлана після закінчення того ж вузу, що й батько, трудиться в проектному інституті в м. Дніпро. Інженером-нормувальником у ПЧ-6 працює невістка Наталка.

Нещодавно Микола Васильович відзначив славний 60-річний ювілей. За багаторічну працю його неодноразово заохочувала керівництво. Ось і минулого року від начальника Львівської залізниці отримав «Знак за самовіддану працю» ІІ ст. Та дивлячись на цього енергійного чоловіка, спеціаліста своєї справи, не скажеш, що він уже ветеран праці.

А трудиться Микола Котяш не лише на коліях, але й у себе на дачі. Хоча в таких місцях, мабуть, усе-таки відпочивають, розмірковує чоловік. Бо посидіти після роботи з вудочкою біля власного ставочка та впіймати декілька карасів, хіба ж не задоволення? А ще радіє дідусь внучкам: першокласниці Поліні та Златі, поки-що вихованці дитячого садочка.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz