Сімейне щастя Вілімців

Найважливіше в житті кожної людини – її сім’я, родина. Адже відомо, що сім’я – це ковчег порятунку, де в час життєвих негараздів знаходимо розраду, підтримку, любов.

А в тому куточку, де панують мир, злагода, взаєморозуміння, живе ЩАСТЯ, щастя кожного з нас. І так важливо зберегти, примножити, наповнити по вінця сімейний келих отим щастям, щоби надовго, на роки вистачило, аби дітям і внукам лишилося. А це велика спільна праця всіх членів родини. У кожній родині є свої дати і події, спогади, з якими пов’язані найтепліші почуття. 4 листопада святкуватимуть золотий ювілей свого весілля Уляна Федорівна та Степан Кузьмович ВІЛІМЦІ із села Любиковичі. Їх життєвий шлях не був встелений трояндами, та разом вони подолали всі випробування долею, зберігши взаємну любов і відданість.

Обоє виросли в рідному селі, навчались у вечірній школі, а придивилися один до одного на сільських вечорницях. Степану відразу сподобалася весела, кмітлива, голосиста Уляна, а дівчині приглянувся стрункий, чорнявий парубок, який теж дуже любив співати. Нелегко доводилося молодим людям, бо ж росли без батьків і всіляко допомагали своїм ненькам по господарству. Уляна з багатодітної сім’ї, в якій виховували шестеро дітей. У 19 років змушена була поїхати на заробітки дв Одесу. Тяжко там працювала, але за хороше, чуйне серце та співочу вдачу їй допомагали старші робітники. Та не витримала дівчина довгої розлуки з коханим і повернулась до рідної домівки. Степан із нетерпінням чекав Уляну, щоби освідчитися в коханні й одружитись. Отож пісня й кохання назавжди поєднали їхні серця.

Спочатку молодята жили в невеликій батьківській хаті з мамою Степана. Уляна була хорошою невісткою, працьовитою, дбайливою, люблячою. Степан працював у колгоспі, мав золоті руки, тому й роботи йому вистачало. У вільний час чоловік займався улюбленою справою – працював із деревом. Згодом йому запропонували роботу будівельника в Сарнах. Дружина підтримала чоловіка і, щоби бути поряд із ним, теж пішла працювати на будівництво. Через рік до них завітав лелека й подарував маленьке сонечко, донечку Марію. Щастю батьків не було меж, немов крила виросли, і Степан заходився будувати власний просторий дім у батьківському дворі. Уляна повернулася в колгосп, аби бути ближче до дитини, яку залишала на маму. Відверту, спритну, завзяту до роботи Уляну поважали і молоді, і старші односельці. Чоловік теж завжди намагався підтримати кохану дружину, допомогти, адже був старшим на чотири роки, мудрішим і сильнішим.

У 1971 році в сім’ї Вілімців на світ з’явився син Юрій – гордість і опора батьків. Саме в той час родині було найтяжче, не вистачало коштів на будівництво, дефіцит будматеріалів, але молоде подружжя руки не опускало, працювали від рання до пізньої ночі, виконуючи всю роботу власноруч. І вже у 1979-ому відсвяткували новосілля. У новий затишний дім знову постукав лелека – народився син Руслан. Тішилися батьки дітьми, виховували власним життєвим прикладом бути чесними, працьовитими, поважати старших. Уляна влаштувалася санітаркою в Любиковицьку лікарню, де пропрацювала двадцять років. Колектив дуже любив її за охайність, працьовитість, чуйне серце та лагідні руки, тому що крім основної роботи жінка встигала приділяти увагу і хворим, підтримувала добрим словом, порадою.

Сподобалося лелеці сімейне обійстя Вілімців, він поселився біля їхньої хати й у 1983 році народилася донька Людмила. Уляна зі Степаном раділи ще одній помічниці в родині, були щасливі з дітками. Уляна, хоч і втомлювалася на роботі і вдома, завжди знаходила час для улюбленої справи, адже ще з дитинства мама прищепила любов до вишивки. Пізніми вечорами, коли всі влягалися спати, жінка бралася за голку й на полотно лягали стібок за стібком, хрестик за хрестиком, утворюючи прекрасні візерунки. У кімнатах з’являлися чудові вишиті картини, рушники, подушки, килимки, серветки, а члени сім’ї ходили в гаптованих сорочках. Хата цвіла вишивками, а подвір’я від весни до пізньої осені – різнобарвними квітами. За будь-якою роботою газдиня співала. Пісня була її вірним другом, помічником, дарувала розраду й радість для душі.

Минали роки спільного життя, підростали діти. Уже старша донька закінчила Дубенське педагогічне училище, а Уляна в 1986 році народила п’яту дитину, сина Олега. Це був подарунок для коханого Степана, адже він завжди мріяв про трьох синів–соколів. У сім’ї завжди панували мир і затишок, взаєморозуміння й повага, любов і довіра. Уляна Федорівна була справжньою берегинею домашнього вогнища. Вона дарувала рідним тепло і ласку, навчала мудрості та терпінню, а ще… пісні. Тож діти виростали хорошими людьми, успадкувавши від батька та неньки впевненість у своїх вчинках, чесність, доброту, справедливість і порядність. У 1989 р. Уляну Федорівну нагородили орденом «Багатодітна мати». Сини й доньки, отримавши освіту, розлетілись у широкий світ від батьківського порогу. Усі знайшли свої долі, звили свої гніздечка. Хлопці проживають у місті Рівне, старша донька Марія осіла далеко на півночі Росії. Найближче до батьків, у місті Сарни, живе Людмила із сім’єю. Але вони завжди приїжджають до батьківської хати, яка є оберегом любові, тепла, сімейного щастя. Степан та Уляна кажуть, що будувати родинні відносини – це великий труд душі та серця, а родина – це безцінний скарб, подарунок долі, який маємо цінувати і берегти.

Сім’я Вілімців продовжує свій рід, підростають восьмеро онуків. Дід Степан і баба Уляна з нетерпінням чекають правнуків. І хоча срібний іній випав на їхнє волосся, а зморшки, мов павутинки, помережили чоло, в душі вони залишилися такими ж молодими, закоханими один в одного, як і багато років тому. Коли в батьківській хаті збирається вся родина, завжди лунає українська пісня, адже саме вона є оберегом сімейного щастя Вілімців. Тут бережуть сімейні традиції, що передають молодому поколінню, шанують працю і любов, уповають на віру та надію.

Тож хай у вашому домі, шановні Уляно Федорівно та Степане Кузьмовичу, завжди буде гарна погода, ще довго-довго горить сімейний вогник для дітей та онуків, хай осідають на вашому порозі добро і радість, хай Бог посилає вам здоров’я на многая, многая літ. Зі святом вас!

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz