Тут її коріння і її життя

Ця красива, молода, енергійна жінка знає, чого хоче в житті. За характером порівнює себе з машиною А-класу «Мерседес» – швидкою й маневреною, про яку мріяла 15 років і тепер має її.

Та й, чесно кажучи, чемодан із фарбами й інструментами, вагою до 10 кілограмів, і трохи легшу сумку в руках щодня не наносишся. Можливо, захоплюєтеся читанням книг про самовдосконалення, аби реалізувати своє найбільше бажання? Поспілкуйтесь один раз із Оленою СМИРНОВОЮ і відчуєте, як це зробити. До речі, коли вона народилася, тато дуже хотів назвати донечку Альоною, але йому сказали, що в українській мові такого імені немає, тож зареєстрував як Олену. Але для друзів і рідних вона – Альона.

Це зараз професія перукаря престижна. А декілька десятків років тому її не вважали такою, як і взагалі всю сферу обслуговування. «Але нині бути перукарем – модно», – каже Олена. Особливо до якого записуються в чергу на декілька тижнів наперед. Крім того, майстер повинен бути комунікабельним, неконфліктним, уміти підтримати розмову. Адже, як повелося, перукар – це ще й свого роду психолог, який повинен вислухати клієнта.

Хоча є моменти, через які не всі охочі можуть працювати перукарями, акцентувала увагу Олена. Адже робота досить важка – весь день на ногах не кожен витримає. До того ж, потрібна постійна концентрація уваги, зосередженість. А якщо згадати, що працювати доведеться з різними хімічними речовинами для забарвлення волосся чи завивки, на які в багатьох людей буває алергія, то розумієш, що перукарем може працювати лише фізично міцна та здорова людина.

Олена – приватний підприємець із 2003 року. У неї працює 17 молодих майстрів, із якими вона знаходить спільну мову. І сама – працюючий майстер. Щодня навчається чомусь новому, як тільки має вільну хвилину. І передає свій досвід іншим. Небагато жінок, хочуть особливо виділитися з-поміж інших, скажімо, зачіскою, але, коли трапляється така нагода і клієнт каже: «Зробіть, що хочете», вона щаслива й прагне створити справжній шедевр. Окрім того, упродовж шести років очолювала комісію у ВПУ № 22 міста Сарни, яка оцінювала роботи випускниць групи перукарів професійного закладу. На його базі проходив також конкурс майстрів Рівненщини, які презентували варіанти святкових зачісок.

Кожна жінка (акцент робитиму на особах прекрасної статі) з доглянутим волоссям має завжди неповторний вигляд, а значить, впевненість у собі та позитивні емоції. І навпаки, невдала стрижка може на декілька тижнів вибити з колії та надовго зіпсувати настрій. Але професіонал своєї справи, звичайно ж, не допустить такого, адже здатен подумки уявити результат своїх дій ще до того, як взявся за ножиці.

Саме ножиці були основною іграшкою в руках маленької Оленки. У дитинстві вона постригла красиві кучері у всіх ляльок і зняла з них бальні плаття. Натомість збирала різні клаптики тканин і шила з них одяг. Заплітала подругам «французькі» коси, коли ще вони не були такі популярні. А хімічну завивку в часи, коли заробітну плату виплачували бартером, могла зробити за відро картоплі.

Отож не все так легко складалося в дівчини на шляху до мрії. Спочатку закінчила технікум легкої промисловості в Ризі, працювала в Будинку побуту «Олеся» спочатку ученицею, згодом – майстром із пошиття легкого жіночого одягу. Тепер шиє тоді, коли дуже захоче створити щось оригінальне, та й часу не вистачає на все. Кажуть, добре опинитися в потрібний час у підходящому місці. Олена довгий шила на замовлення одній родині. Знаючи її пристрасть до стрижок, господар сім’ї порекомендував власникові перукарні «Еліт» на період літньої відпустки основних працівників працевлаштувати молоду жінку, і той погодився. Саме в «Еліті» зрозуміла, що це те, до чого йшла все життя. У неї з’явилася основна мета – здобути професію перукаря. Непросто це було зробити мамі з двома малими дітьми в 90 роки минулого століття. Але поїхала в Київ, де закінчила 3-місячні приватні курси й повернулася в «Еліт». Окрім основних професійних знань про види стрижок, укладок, модельних і вечірніх зачісок, отримала навики ще й в області медицини, зокрема дерматології, хімії, щоб розумітися у фарбувальних засобах. Минуло декілька років і молоді майстри вирішили створити власний заклад, вклавши свою частку в нього. Так з’явився «Каприз», що, можливо, працював би й донині, якби їм не відмовили в оренді. Олена Смирнова почала самостійну діяльність.

Професія стала дуже затребувана, адже в будь-якому населеному пункті, починаючи з маленьких сіл і закінчуючи містом, потребували перукарів. Але й конкуренція була висока. І, як у будь-якій іншій діяльності, перемагають найсильніші, тобто ті, хто робить свою роботу якісніше, талановитіше, з вигадкою і творчістю. Знати ази стрижок і технології укладки, розповідає Олена Смирнова, це пів справи. А з фантазією застосувати ці знання на практиці –  найвищий професіоналізм. Однієї перукарні жінці вже виявилося замало. Запропонували взяти розміщену на автовокзалі, що стала збитковою. Півтора року піднімала її. Так як було багато клієнтів із Клесова, почали просити приїжджати до них. Не побоялась узяти кредит (у доларах) і таки відкрила заклад у селищі Клесів, згодом на продуктовому ринку («Транзит»). Від «Ахтамару» відмовлялась тричі, але також працює.

Завжди був поряд чоловік, який допомагав і підтримував. Ігор – її надійний тил. Він і будівельник, і сантехнік, і електрик, усі ремонти в перукарнях не обійшлися без його рук. До речі, разом з Ігорем упродовж року з перервами їздили в столицю на уроки колористики. У чоловіка також є диплом. Знання допомагають йому і в будівельній справі, коли треба змішати фарби.

Олена пишається тим, що син, із волоссям якого робила експерименти з 14 років, також перейняв її справу й тепер він барбершопер (модний тренд, що походить від слова «барба» – борода). Владислав  трудиться в цирульні «Шик-2» на «Транзиті» пропонує класичний набір послуг: чоловічі стрижки, зачіски, гоління небезпечною бритвою, стрижку вусів, моделювання бороди. Це місце, де будь який чоловік з легкістю віднайде свій унікальний імідж. А Владислав допоможе відчути свою реальну силу, мужність і характер. Його професіоналізм дозволив йому бути учасником обласного конкурсу перукарів «Бурштинові зорі». Донька Анастасія обрала професію логіста, яку вивчає в Польщі.

Хоч би куди поїхала Олена Смирнова, їй зажди хотілося повертатися додому, в Сарни, де коріння родового дерева проросло глибоко в землю. Її прапрадід приїхав із Білорусі, купив землю, яку обробляв, а потім її забрали. Дід із Росії дійшов до Варшави в роки війни, зустрів бабусю й осів тут. І Олена вважає себе щасливою людиною, бо зранку вона з бажанням іде на роботу, а ввечері з радістю повертається додому.

Як жінка, яка завжди хоче мати гарний вигляд, Олена багато часу приділяє також самовдосконаленню, спорту. Тож двічі на тиждень ходить на аквааеробіку в басейн «Дельфін», і обов’язково відвідує спортзал і сауну. «Спорт тримає людину в тонусі, це судина для душі, – каже вона. – Адже плавання дуже допомагає, коли робота на ногах цілий день, від якої страждає і хребет».

А ще в Олени є найбільше бажання, про яке знають усі її друзі: одного ранку вийти з чашкою кави не на балкон, а на подвір’я власного будинку.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz