Бог дарує довгі літа тим, хто заслуговує

Добре знаємо, що рік має 12 місяців, кожен місяць налічує 30 днів, а день – 24 години, що діляться на 60 секунд… Думаєте, до чого ця арифметика?

А уявляєте, скільки вийде місяців, днів, годин і секунд, якщо їх помножити на 100? Так, це чималий період життя, насичений приємними й  гіркими подіями, хвилюваннями, переживаннями та радощами, про які дізналися, завітавши минулого четверга в ДП «Сарненський лісгоп», де святкували 100-літній ювілей почесного мешканця Сарн, учасника бойових дій періоду Другої світової війни, ветерана лісової галузі Наума ЮРЧУКА.

DSC_7032З цієї нагоди в актовій залі лісгоспу зібралося багато гостей: рідних, близьких, колег, представників влади, знайомих, аби привітати сивочолого ювіляра, який сидів у центрі уваги, а поруч із ним були друзі-побратими, ветерани Другої світової війни Володимир Городнюк-Омельчук і Лабунський. Іменинник виглядав щасливим, бо на день народження завітало стільки шанувальників, і час від часу поглядав на екран, на якому транслювали найважливіші періоди його життя.

Першими привітали й обдарували Наума Мусійовича представники влади. Приміром, народний депутат України Сергій Євтушок поздоровив щирими словами та вручив поважному сарненцю Почесні грамоту та знак Верховної Ради України за підписом Андрія Парубія за особливі заслуги перед українським народом і низько вклонився. Від імені голів райдержадміністрації, райради та депутатського корпусу віншували ювіляра їх заступники Наталія Параниця та Микола Костецький, зачитали сердечні поздоровлення з вітального адресу й передали подарунок. А міський голова Світлана Усик і керуючий справами міськвиконкому Віктор Бахно разом із теплими, що зігрівають душу, словами поваги, шани та вдячності до поважного земляка презентували й теплий подарунок – ковдру, щоб гріла тіло. Довершили ці звертання пишні букети квітів і музичний дарунок від ансамблю «Мальви» під акомпанемент Андрія Деменка районного Будинку культури.

Естафету привітань перехопили директор ДП «Сарненський лісгосп» Сергій Белеля та голова профкому Людмила Галушко.  Сергій Олександрович по-особливому відзначив професійне вміння Наума Мусійоваича, бо комірником не так і легко працювати, адже це досконале ведення складського господарства, збереження матеріальних цінностей, знання переліку предметів на складі від маленького гвинтика до бензопил і лісовозів, а надто в післявоєнні роки. Підсумував, що він був тим працівником, яких називають «лісівник від Бога», тож багато колег, з якими працював, досі поважають і шанують. Також передав вітання й від начальника обласного управління лісового та мисливського господарства Володимира Грицайчука з обіцянкою гідно вшанувати ювіляра. Людмила Анатоліївна повідала, що мала честь із ним трудитися і знає Наума Мусійовича досить давно, після виходу на пенсію продовжили спілкування. Тож після переїзду в Ковель їй не вистачає його уваги, мудрих порад, бо поки жив у Сарнах, час від часу навідував. І запевнила ветерана лісової галузі, що як і донині, так і надалі матеріально підтримуватимуть і допомагатимуть йому, хоч би де він був. І на підтвердження цих слів вручили іменинникові щедрий подарунок у конверті та букет троянд.

DSC_7068Зворушливі слова почули від голови райради Організації ветеранів України Ріната Валєєва, який нагородив Почесною грамотою Організації ветеранів України з Києва, до якої додав і грошову відзнаку, передав ще віншування від обласної та районної ОВУ. Ці привітання доповнив голова Спілки воїнів АТО Андрій Пригарський, подякувавши за приклад захисту Вітчизни, пообіцявши, що нині вони також виженуть окупантів з території держави. А їх слова а прекрасно доповнив чудовою піснею сарненський вокаліст і бард Едуард Кардаш.

Тим часом охочих поздоровити ювіляра не меншало. До їх когорти приєдналася начальник управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі Тетяна Єлісеєва, яка, крім побажань Науму Мусійовичу міцного здоров’я та подарунку, повідомила, що з нагоди 100-річчя віднині отримуватиме щомісячну доплату. А ще зазначила, що Наум Юрчук єдиний у районі столітній ювіляр!

Хвилюючими були віншування від дирекції, вчительського й учнівського колективів Сарненської ЗОШ № 4. Цей навчальний заклад повсякчас, у будні чи свята, у радощах і бідах поруч із ветеранами Другої світової війни. До того ж, Наум Мусійович один із їх підопічних. Тож не могли бути осторонь такої величної події. Відтак від дирекції та педагогів із душевними словами запашний символічний коровай вручила досвідчений і невтомний педагог-ентузіаст, керівник клубу спілкування загальноосвітнього закладу Валентина Александрович, а її вихованці передали від учнів ЗОШ № 4 іменинний пиріг, водночас подякувавши ветеранові за ратний подвиг і побажали довгих щасливих років, а ще Сабіна Михайловська продекламувала вірш, а Влад Михайловський виконав пісню.

DSC_7065Після стількох зворушливих вітань і побажань до присутніх звернулася пані Людмила, дружина онука Олега, в родині якого мешкає Наум Мусійович. Насамперед подякувала за пишний прийом і гарні слова, адресовані їх дідусеві. А ще запропонувала трохи ширше розповісти про життєвий путь старожила. Відтак зачитала декілька епізодів із наукової роботи однієї з правнучок, присвяченої прадіду. Отже, з перших рядків дівчина акцентувала, що їй пощастило знати імена своїх предків, як жили, що любили і кого, а розповідь – це шматочок минулого, пам’ять, зігріта любов’ю близької людини, що торувала стежку рідною землею, яка називається Україна – наша Батьківщина.

«Пам ’ять про війну не зникає. Вона передається з покоління в покоління, як генетичний код. Хто пережив ці події реально, з болем згадують про них і неохоче розповідають. Війна не обминула жодну родину, вона торкнулася жахливими крильми кожної оселі, обпекла душу кожному, чи на фронті, чи в окупації. В мою родину, як і в тисячі таких, ця війна також увірвалася. Всі чотири мої прадідусі воювали на фронтах Другої світової війни. Три з них повернулися, а один залишився навічно в землі під Вітебськом. Один із прадіду сів, Юрчук Наум Мусійович, хвала Богу, живий досі. …Він живе з нами, мій тато – його онук, а я правнучка. Так сталось, що дітей його, моєї бабусі і її брата, вже не стало, і ми єдині, хто залишився в нього, і він у нас єдиний. Саме про нього хочу розповісти, бо дідусь у нас – як сімейна реліквія. І незважаючи на свій вік, він ще дасть фори молодим. Його життєвому оптимізму варто позаздрити…».

Народився в 1916 році в с. Бережниця сусіднього Дубровицького району в сім’ї селянина. Батько його в 1916 р. брав участь у І Світовій війні, у боях в Карпатах. У 20-х роках минулого століття після закінчення війни шукав кращої долі в США, а повернувшись займав посаду війта Сарненського повіту. Мама працювала по господарству. Батьки, дбаючи про дітей (три сини й три дочки – всі довгожителі, дожили до 90 років), намагалися дати їм освіту. Наум Мусійович був найстаршим, першим помічником у батьків. Закінчив чотирикласну школу в Бережниці. Це період 1921-1939 рр., коли наш край перебував під владою Польщі. Поступив згодом в училище здобувати фах учителя. Але провчившись два роки, повернувся додому. Це були роки юності, про які згадує, як найпрекрасніший період свого життя. Ще переймав майстерність столяра в поляка. У цей час закохався в гарну юнку Пелагеєю, це була любов на все життя, з трепетом згадує побачення, весілля.

DSC_7129У вересні 1939-го почалася Друга світова війна. На територію краю вступила Червона Армія. І хоч від цієї бентежної події чекали доброго життя в єдиній Україні, але коли почались репресії, радості не було. Совєти забрали в їх родини і корів, і коней, і воза. «Їхали на поле по сіно, дорогу перепнули військові й силоміць стягнули мене з молодшою сестрою з підводи. Більше коня ми не бачили…» – розповів Наум Юрчук. Так було в усіх: сусідів, родичів, односельців. Загалом спогади про війну крають душу ювілярові й нині. За три роки фашистської окупації багато біди стерпів і надивився. Окупанти стояли в Сарнах, до місцевого населення особливого діла не мали. Утворили в селі владу: старосту, секретаря, яких згодом убили оунівці. Час від часу збирали податки харчами, за потреби гнали на роботу. Жорстокою була розправа зайд над євреями. В селі проживало до 300 сімей. Спочатку створили гетто, потім вишикували в колони й погнали в Сарни, старих розстріляли на місці. Наводили страху сутички, що виникали між упівцями й гітлерівцями. Бувало зганяли жителів села як заручників і мстили за дії упівців. Наприкінці 1943 р. – на початку 1944 р. фашисти були дуже злі, давалися взнаки їх поразки на фронті. Але найбільша біда – це сутички між оунівцями та партизанами. Розстрілювали цілі родини, піддавали жорстоким тортурам усіх, хто був причетний до того чи іншого табору. Часто ходили банди, які грабували, силою забирали пожитки, та ніхто не знав, хто вони й звідки, бо перевдягалися в цивільну форму…

DSC_6996Потім фашистів гнали на захід, великі бої були біля станції Сарни, удень і вночі не вщухали гуркіт гармат, заграва від зривів. Відтак прийшли радянські війська, відновлювалась їх влада. Зразу почалась мобілізація. Спочатку збирали на пункт військкомату, далі енкаведисти проводили перевірку, влаштовували допити щодо співпраці з ворогами, шукали, мабуть, ким поповнити лави штрафників. Їх із Західної України було чимало, «неблагонадійних елементів». Наума Юрчука призвали в травні 1944 р., зі станції Сарни відправили ешелоном на Урал, де місяць проходили навчання, а там – у пекло. Висадили біля Бреста, перший бій був за містечко Черемха в Білорусі. Служив піхотинцем у складі І Білоруського фронту. Важко було дуже. В бій ішли без зброї, а наказували її здобувати в сутичках. Якось офіцери шукали саперів. Хоч і не відав, що це таке, але подумав, може, легше буде, ніж іти першими в бій, і погодився… А коли прибули на розмінування поля, прощався з життям. На його очах підірвався на міні й загинув земляк із сусіднього села. Згодом переставили підносити снаряди до гармати. З боями пройшов Польщу і біля м. Лодзь зазнав поранення в обидві ноги. Лікувався в госпіталі, що на кордоні з Німеччиною. Чоловік швидко навчався будь-якій справі. Тож при пораненні вдруге в госпіталі потрібен був рентген-технік. Досі навіть слова такого не чув, а коли запитали, хто може робити рентген, пожартував, що вміє. Уже за годину старшина вів до шпитального рентген-кабінету, де військові лікарі – люди інтелігентні – розповіли, як і що потрібно робити. Так і залишився до кінця війни рентген-техніком, а потім ще й до 1946 р., допоки  розформували госпіталь. За час перебування в Німеччині був у розвідці: переодягнувшись у цивільну форму, виявляв розташування гітлерівців, які осідали в будинках, а ще перекладачем, бо швидко освоїв німецьку мову, яку досі пам’ятає, хоч багато вже забулося за роки. Війна в пам’яті залишила картинки всюдисущої смерті, у роті присмак пороху, піску та крові…

DSC_7070
Фото Василя СОСЮКА

Повернувшись додому, Наум Мусійович влаштувався працювати в лісгосп приймальником лісу, комірником, пропрацювавши 41 рік. У професійне свято лісівників почесного ветерана вшановують оплесками, стоячи, віддаючи шану його рокам і працелюбності. А ще в ювіляра є хобі, майструвати човни – чайки і бджолярство, про що й зазначила правнучка. Він свято береже традиції виготовлення чайок, а їх користувачі кажуть, що від них віє якоюсь надзвичайною атмосферою давнини. Перестав займатися цією справою декілька років тому, бо погіршився зір, але й досі його човни знає вся Україна. А бджолярством займався до 98 років, долаючи велосипедом 5 км до пасіки й назад. Це підтвердив й один із ветеранів лісової галузі, пригадав, як, бувало, зустрічав Наума Мусійовича на теренах Карпилівського лісництва, куди він їздив ровером. Там на лісовій галявині, закидав мотузку на величезний дуб, нею вилазив на верхівку до вуликів. І це було років 15 тому!

Ось такий він, оптиміст, Наум Юрчук. А ще майстер і політик, пише сатиричні вірші про політиків, великий патріот, бо проніс крізь усе життя любов до України-неньки, рідного українського слова. Був ініціатором і головним будівельником першої української церкви в Сарнах, за що має відзнаку. Він цитує Шевченка й вірить у прекрасне майбутнє своєї Батьківщини.

Урочисте дійство завершили величальною піснею «Многая літа» й продовжили за щедро накритими столами в їдальні лісгоспу, де ще довго линули вітання ювілярові, пригадували цікаві моменти його життя. Отже, недарма Бог продовжує літа Наума Юрчука, бо він на це заслуговує. Водночас слава й шана родині онука Олега, яка щиро й бездоганно опікується дідусем, щороку, іноді по декілька разів, привозять його в рідні Сарни. До речі, за словами пані Людмили, цього разу дорога виявилася нелегкою, було чимало перешкод, навіть думали, що доведеться відкласти зустріч. Та, хвала Богу, все минулося й ми змогли сердечно вітати 100-літнього сарненця. Тож дай Боже Вам, шановний земляче, в міцному здоров’ї зустріти наступний ювілей, а ми знову з радістю прийдемо вітати Вас!

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz