Музей, вузькоколійка і розвиток туризму

Про бурштин і все, що пов’язане з ним, у засобах масової інформації останнім часом більше негативу, ніж хорошого. Хоча є й винятки. Для прикладу – Етно-тур-фест «Бурштиновий шлях».

Тут у назві сонячний камінь викликає лише приємні емоції. У червні цього року відбувся п’ятий за ліком фестиваль. Оскільки проходив він після дворічної перерви, то й наймення в нього було оригінальне – «Бурштиновий шлях. Перезавантаження». По суті, мета дійства – відкрити для туристів Полісся та продемонструвати його «родзинки». Відбулося воно на двох майданчиках – станціях «Антонівка» та «Воронки», де просто неба  глядачі змогли насолодитися концертами, подивитися майстер-класи народних умільців та ярмарки їх виробів. Охочі частувалися традиційними поліськими стравами й, звісно ж, брали участь у цікавих і пізнавальних екскурсіях. Так, туристи мандрували «кукушкою» по вузькоколійці до села Біле, де розташоване мальовниче озеро, проїхалися на підводі в урочище Підкова, мікроавтобусом дісталися до Володимирця, де їм демонстрували, зокрема, палац Красіцьких.

Гості «Бурштинового шляху» відвідали також єдиний в Україні музей вузькоколійної залізниці, що діє в Антонівці. Ось про заклад і мешканця села Олександра Мельника, який працює в депо РПЧ-3 Здолбунова й започаткував виставку залізничної техніки, й розповім детальніше.

DSC_0165-к
Фото Василя СОСЮКА

Познайомитися з Олександром Миколайовичем пощастило випадково. Фотографуючи на станції Антонівка залізничників, звернув увагу на розмальовані вагони з написом «Регіональний відкритий етно-тур-фест «Бурштиновий край». Про історію техніки, що стояла на території станції, та розміщеної поряд у музеї, повідав господар.

Розпочалося все з дрезини 1-Д, що використовували для перевезення працівників залізниці на різні роботи. Техніка відпрацювала свій ресурс, тож прийшов час і її списали. А пан Олександр дрезину, що мала стати металобрухтом, завбачливо викупив і взявся за її реставрацію для майбутнього музею. Продовжуючи міні-екскурсію, він показав прилад для самозавантаження вугілля на паровоз, що в народі іменують «Кадка». Але особливою гордістю господаря закладу є найпростіший і найзручніший, на його думку, тепловоз ТУ-6 із механічною передачею. Завдяки Асоціації збереження історії залізниць України його відреставрували в Києві, а доведенням залізного коня до ідеального стану займалися волонтери. Свого часу тут побували гості зі Львова, Луцька, Санкт-Петербурга, Москви та Польщі. Вони за власні кошти докупляли потрібні деталі, власноруч зачищали поверхню тепловоза болгарками та наждачним папером, а згодом фарбували. Господарі Олександр і Людмила Мельники поселяли туристів у себе вдома. А вони, окрім роботи, звичайно ж відпочивали: їздили вузькоколійкою, купалися в Білому озері, милувалися красою поліської природи…

Після завершення всіх робіт планували поставити тепловоз на рейки, щоб використовувати для екскурсій і розвитку туризму. Наприклад, цього року в Поліському краї відпочивали 30 любителів зеленого туризму з Австрії. Але договір із залізницею поки що не уклали. Документ уже декілька місяців вивчають «зверху». Тож транспортний засіб залишається музейним експонатом. Але робота не припиняється. До локомотива хочуть приєднати вагон. А з Гайворона Кіровоградської  області, за сприяння представника Європейської  асоціації зі збереження вузькоколійних залізниць, австрійця Вольфрама Венделіна, перевезти ще й паровоз. Тож вузькоколійка живе, й віриться, скоро ще стане місцем паломництва туристів із усього світу.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz