Читаймо українське, або Як Капранови в Сарнах побували

Брати-близнюки КАПРАНОВИ – письменники, які якісно творять нову українську книгу, та видавці, які, крім своїх неординарних творів, друкують новітній доробок сучасних українських авторів.

На своєму сайті в Інтернеті Дмитро та Віталій коротенько, але влучно повідали для всіх бажаючих свою біографію. Кому цікаво – прочитайте. А в статті піде мова про зустріч братів із шанувальниками, що відбулася в Сарненській центральній районній бібліотеці. І це будуть не роздуми автора статті, а розповідь двох дуже оригінальних оповідачів, послухавши яких одразу хочеться взяти в руки хоча б один із їх творів і зануритись у вир творчих фантазій, тісно переплетених із реальністю. Отож ведуча Яна Куришко-Шаргар представила гостей і брати Капранови, час від часу змінюючи один одного, міцно прикували до себе увагу присутніх.

Першою презентували нову книгу «Забудь-річка». Як зазначили, з новим романом його автори хочуть об’їхати справжню Україну, що, на їх думку, розміщена саме в районах, де живе майбутня еліта держави. І мета візиту письменників – із нею познайомитися. Розповідаючи історію написання твору, згадали своїх дідів: один із них воював під час Другої світової війни в Червоній армії, а інший був, як називали в сталінський період, «ворогом народу». Часи змінилися, ідеологічні напрямки теж. Але поваги до рідних дідів у братів не поменшало. Розібралися в подіях тих років, і водночас написали художній твір.

В уяві наших пращурів існувала метафорична забудь-річка, перелітаючи яку душа померлої людини забувала минуле життя. Вона й стала символом того, що цілі покоління людей свідомо забували свою історію, щоб не мати проблем із тодішньою владою. Узявши таку сильну тему, закрутили сюжет навколо героя на ім’я Степан Шагут. Але написавши роман лише про війну, досвідчені письменники знали, що втратять молодих читачів і жінок, бо перші не хочуть читати товсті книги, а іншим подавай твори про кохання та любов. Тож головною героїнею роману стала наша сучасниця, яка випадково зустрічає чоловіка своєї мрії. Спілкуючись, з’ясували, що їхніх дідів звали однаково. І вони беруться розплутувати історію, аби дізнатися, чи бува не родичі. Оскільки книга й про війну, автори глибоко дослідили мемуари українців, які в ті часи воювали в арміях різних держав. Використавши цікаві факти з розповідей колишніх вояків, зробили свій твір ще реалістичнішим. Згадали й про психологічні проблеми тієї та сучасної війни, що триває на сході України. Але головна героїня  твору жінка, тож, аби майбутні читачки з більшою цікавістю занурювалися в сюжет роману, Капранови давали почитати рукопис жінкам-колегам, родичам, які багато чого там виправили під психологію прекрасної половини людства, за що автори їм дуже вдячні. Дмитро та Віталія сподіваються, що кожен читач прокладе кладку через забудь-річку, щоб дізнатися правду про своїх дідів-прадідів, а отже, й справжню історію свого краю.

DSC_5920
Фото Василя СОСЮКА

Далі представили «Щоденник моєї секретарки». Книгу написали перед «Забудь-річкою». Тут досліджують феномен українців, які не вірять у власні сили, але дружно виходять на Майдани. Герой твору – бізнесмен, якого «донєцкіє» довели й він став учасником Революції. За ідею твору автори вдячні своїй секретарці, яка в службовому журналі вела щоденник із роздумами про події з власного життя. І, використавши з нього думку про добро й зло, ввели у твір героїню, яка є тим дзвіночком, який нагадує бізнесмену, що є добре, а що ні. А ще Капранови включили в книгу особисті спогади з часів, коли «крутилися» серед депутатів і бізнесменів. І, прочитавши цей твір, дехто з їх персонажів перестав вітатися з авторами. Отже, правда зачепила…

Наступна книга – історична. З’явилася вона на світ через «нещасний випадок». Син одного з братів вирішив здавати ЗНО з історії. Але як запам’ятати всю інформацію про князів, гетьманів і події тих часів? Тож звернувся за допомогою до дорослих. Поки вони намагалися розв’язати проблему, юнак закінчив школу й став студентом. Але світ усе ж побачила дуже компактна та зрозуміла не лише школяреві книжка з розповідями доступною мовою про історію від Трипілля до наших часів, із ілюстраціями та коміксами, цікавими сучасній молоді. Зі сторінок цієї праці видно, що Україна дійсно має тисячолітню історію. Твір прорецензували спеціалісти найвищого гатунку.

Книга «Я лайк Україну» вийшла до 25-річчя Незалежності. У неї ввійшли твори сучасних українських письменників, у тому числі тих, хто воював і поклав життя за рідний край на сході України.

Презентували брати Капранови й видання «Кобзар-2000», що перевидали вже 7 разів. Кобзар із давніх часів оспівував життя. Сучасні кобзарі, на думку Капранових, це письменники, які несуть українську культуру своїми книгами. Високобюджетні твори, як, наприклад, про Гаррі Поттера, нині відомі в усьому світі. Але це не значить, що якщо існує світова література, то не повинно бути української чи її менше любитимемо. Ця книжка – містичний зріз сучасної України. Містика в нашого народу це вічна категорія, що передавалася поколіннями й існує досі.

Брати Капранови поділилися думками про те, що треба берегти бібліотеки. Чому? Тому що діє закон братів Капранових, виведений ними під час виборів 2005 року: чим менше бібліотек в області, тим більше голосів за Януковича. І за такою таблицею найменше бібліотек у Донецькій, Луганській областях і Криму. Чи потрібні тут якісь коментарі? Як бачимо, війна й танки прийшли туди де немає бібліотек. Тому, коли зараз через децентралізацію починають закривати книгозбірні, повинні зрозуміти, до чого це призведе. Книга – це зброя, а люди, які її читають, – це еліта, яка береже мир у державі.

На завершення учасники зустрічі ставили письменникам запитання про тонкощі творчого процесу, плани на майбутнє та отримали відповіді в стилі Капранових. І, звичайно, охочі придбали довгоочікувані томики творів і отримали автографи від авторів.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz