Зрада, любов і діти

У «Сарненські новини» приходять різні люди. У кожного з них – своя історія, свій біль. Усі вони дорослі й мудрі. Хтось із сім’єю, дехто без.

Але всі з особистими травмами та переживаннями. Зрада – це найболючіше, що траплялося з моїми друзями. Зраджували їм. Зраджують вони. За одне життя встигаємо кохати безліч разів, а ще  розчаровуватися й зачаровуватися. Це нормально. Часом не можемо розібратися в тому, де дійсно справжні почуття, а де миттєве захоплення. Хоча, що про це все знаємо? Ми ж просто люди.

Марія Дейнека пишається професію й людьми, які трудяться поряд із нею, бо з ними легко, каже, працювати. Однак сьогодні не розповідатиму про неї як закрійника-професіонала Будинку побуту «Олеся» й про те, який шлях проходить одяг від ескізу до готового виробу. Натомість повідаю історію про жіночу долю, що гідна подвигу.

Марія не пам’ятає, коли відчула себе дорослою. Можливо, це сталося тоді, коли змушена була поїхати в Москву, аби заробити гроші на лікування сина Романа. Чи коли розлучилася після четвертої зради чоловіка й страждала у великому місті без стабільної роботи й уявлення, як жити далі. Без підтримки. Чи тоді, коли молода жінка втратила рідну сестру Тетяну чотири роки тому й забрала до себе її синочків – п’ятирічного Нікіту й трирічного Назара. Ще за декілька років не стало бабусі та батька. Напевно, саме тоді зрозуміла, що життя перестало її оберігати від моральних травм. Перед нею стояло одне завдання – вижити. І Марія почала боротися за існування. Непросто їй було з племінниками, старший не хотів ходити до школи, вчитися. Тож жінка доклала чимало зусиль, аби переконати його в протилежному.

Так буває: зустрічаєш людину, починаєш її любити й усе як у голлівудських фільмах – спільні прогулянки та вечері, поїздки на море. А ще народжуються діти. Або ні. І так подружжя живуть роками, стабільно та звично. Стають один одному родичами, передбачуваними й байдужими.

М. ДайнекаХтось може жити в такому ритмі дуже довго й особливо не переживати через нестачу шалених емоцій. Але хтось не витримує. І одного дня зустрічаєте іншу людину, яку пускаєте у особистий простір. Віддаєте його без залишку. З цією новою людиною вам  цікаво й хочеться усього й одразу. І тоді постає питання страху та вибору. Буває, через багато років зустрічаєш перше кохання й усвідомлюєш, що ось воно – єдине, й іншого не було.

Першу любов, Володимира Шаламая, Марія зустріла через 25 років. Чоловік довго перебував на крайній півночі, звідки повернувся додому в рідне село Сарни. У нього теж не склалося життя, що розвело його з коханою. Здавалося, ось воно, справжнє жіноче щастя. Для Володимира діти стали як рідні. Бував із ними в школі, водив у дитсадок. І донині хлопці, які ходили в одну групу, з теплом згадують вихователів міського ДНЗ № 9 Надію Володимирівну й Марину Михайлівну. У Сарненській ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2 до хлопчиків теж ставляться дуже добре, розповіла Марія Петрівна. Учителі кажуть, що вони завжди доглянуті, охайні. Нинішній директор навчального закладу Наталія Ткачук у минулому році як психолог займалася з Нікітою.

Нікіта й Назар теж приймали Володимира як  рідного батька, який виховував їх як справжніх чоловіків й істинно любив. Бувало, захочуть уже пізно ввечері смаженої картоплі, іде й готує їм. Часто повторював: «Я для вас зроблю справжню казку». Про таких, як Володимир мріють жінки. Він усе міг зробити: й готувати, й відремонтувати. Одно слово, не було такого, чого б не вмів. Марія відчувала себе захищеною. Та найголовніше, чоловік подарував їй стільки ніжності, тепла й любові за шість років спільного буття, скільки не відчула впродовж усього життя. Любив усіх людей.

Горе прийшло неочікувано. Володимир поспішав до родини, коли на нього налетіла машина. Чи встиг щось подумати в останні секунди? На тому місці вже трапилася не одна трагедія, розповіла Марія. Вузька центральна вулиця не освітлюється. А біля магазину «Пролісок» узагалі неможливо перейти дорогу. У школу йдуть діти й повертаються звідти додому. Чоловік рухався по тротуару, хоча про бордюри тут годі й говорити, вони не становлять перепон для транспорту. Ніхто нічого не бачив, збіглись люди, коли вже почули удар.

Марія та Володимир хотіли бути разом і в радості, і в горі, але смерть розлучила їх назавжди.  Поліція через газету просила відгукнутися свідків аварії… Та хто розповість правду?

Марія Дейнека виховала сина, який нині перебуває на контрактній службі в Сарненській військовій частині А0153 й мешкає з рідною бабусею, якій допомагає. А жінка вже впродовж трьох років оббиває пороги різних інстанцій, аби оформити опікунство над дітьми, яких виховує. Завдячує корпорації «Братерство без кордонів» і її керівнику Володимиру Хомичу за постійне сприяння, бо не знає тепер як житиме й зароблятиме гроші, аби підняти дітей, які не мають ні статусу, ні пільг. А справжній батько, без гідних умов для проживання, усіма способами перешкоджає її намірам. Окрім того, обіцяє підтримувати синів, але все залишається словами. Скажімо, Марія не може заборонити йому бачитися з дітьми. Але, бувало, розповіла, чоловік брав старшого сина з собою до ігрових автоматів, де хлопчик виграв сто гривень, які батько відібрав у нього і програв…

Наше життя занадто коротке, щоб наповнювати його болем. Та найгірше чинимо, завдаючи його тим, кого любимо. Я за те, щоб ми не боялися змінювати життя й проводити свої дні з тими, кого кохаємо всією душею. З тими, від кого тремтять коліна й шалено б’ється серце. Хочу, щоб чесність заповнювала наш особистий простір. Правдивими, перш за все, потрібно бути самими з собою. І не боятися зробити вибір. Марія Дейнека зробила його, коли вирішила присвятити життя дітям, які втратили найріднішу людину. Розуміє, як важливо, щоб у дитинстві та юності з ними поруч був вірний і розуміючий дорослий. Реальна людина, а не персонаж з книги, який би довів, що мріяти треба й важливо, і якщо працювати над собою, то ці мрії стануть реальністю.

Саме такою для Нікіти й Назара є Марія Дейнека, яка навчає їх самостійності й допомагає засвоїти дуже важливі для життя цінності. Або що робити, коли ці вартості доводиться відстоювати. Наприклад, як працювати над собою, бути відкритим для знань, можливостей і досягнень. А ще, як розподіляти свій бюджет і час, говорити з людьми, ділитися своїми переживаннями, обговорювати їх і разом знаходити рішення. А хто посприяє Марії врешті-решт оформити опікунство над дітьми?

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz