Здійснити мрію

Нещодавно в Рівненському обласному музичному драмтеатрі пройшов заключний концерт переможців обласного фестивалю сільських колективів аматорської творчості «Таланти твої, Рівненщино!».

Понад 300 учасників зі всієї області представили виступи у вокально-хоровому, музичному, хореографічному та театральному жанрах аматорського мистецтва. Фестиваль виявив багато нових, яскравих талантів, які рівнем виконавської майстерності вразили глядачів та членів журі. Серед них хореографічний колектив села Чудель. У списку

переможців – Сергій Гаврилюк, соліст Будинку культури селища Степань, і хореографічний гурт села Немовичі (керівник Тетяна Кишенко).

Чомусь переважна більшість людей ставляться до танцю, як до розваги, без розуміння, що хореограф – це професія. Навчитися ж фахово танцювати – справді титанічна праця, каже Тетяна Смоляк (Кишенко). З нею зустрілася в Немовицькому будинку культури на репетиції зі школярами напередодні Нового року. І хоча за спеціальністю, що отримала в Дубнівському коледжі культури та мистецтв, вона – викладач народно-сценічного танцю, навчає 80 дітей українським і сучасним, яким віддають перевагу.

Пригадує, як після школи вступила на навчання в Дубно. Набравши 160 необхідних балів, стала студенткою державної форми. Згодом пошкодувала, що не пішла вчитися після дев’ятого класу, адже цих двох років так не вистачало. Та й не відвідувала випускниця сільського закладу освіти професійних хореографічних курсів чи танцювальний гурток упродовж багатьох років, як інші абітурієнти. Тож, чесно кажучи, дівчинці було дуже важко, особливо запам’ятовувати різні комбінації. Тяжко давались і стрибки (не вистачало стійкості в ногах). Тепер щиро завдячує викладачам Миколі Яковенку й Анатолію Українцю, які вчили не лише професії, а й ставленню до дітей під час і після танцю.

Після коледжу Тетяна прагнула здобути ще вищу освіту, однак випала нагода працювати впродовж року хореографом у Сарненському будинку дітей і молоді, декілька місяців – у ВПУ № 22 міста Сарни. Робота її повністю задовольняла. Учні професійного училища знали, чого хочуть. Старалися якомога детальніше засвоїти уроки бального танцю, доцільно використовувати їх на практиці. Та й для занять у них є чудовий зал із дзеркалами. Але згодом дівчина погодилася на пропозицію немовицького сільського голови Віктора Савчина стати художнім керівником місцевого закладу культури й, звісно, танцювати.

Знаходила підхід до дітей різного віку. Усвідомлювала також відповідальність за них. Головне, повірила у свої можливості. Непросто, починаючи з нуля, формувати колектив. Декому з них (зокрема хлопцям-футболістам) доводилося пояснювати, що розтяжки знадобляться їм у спорті.

Обов’язком кожного фахівця, який любить свою роботу, є досягнення з колективом професійного рівня. А для цього необхідно розвивати в дитині пристрасть до танцю. Тож крок за кроком, розкриваючи дитячий талант, Тетяна Іванівна допомагає робити перші (спочатку такі несміливі) кроки на шляху до зіркової мрії. Особливо коли успішно виступили на сцені і зірвали шквал оплесків.

До того ж, неабияк заважає постійне порівняння себе з іншими, страх виглядати на сцені менш помітним. На думку Тетяни, діти, які регулярно й наполегливо займаються танцями, позбавляються сором’язливості й нерішучості, скоріше адаптуються однолітками, вчаться працювати в команді. А хореографія – слухати й розуміти класичну музику, розвиває музичний слух, а також відчуття прекрасного та здатність проявляти свої емоції.

Тетяна не акцентує увагу, хоча точно знаю, скільки часу витратила на те, аби учні звикли до дисципліни, схоплювали ритм, навчилися слухати музику, виробили постановку корпуса, тощо. Окрім того, на сцені танцювали в бездоганно випрасуваних костюмах. Наймолодшим прасувала сама перед виступом, а декого зі старших змушувала перегладити. Сьогодні учасники колективу (три вікові групи) мають можливість демонструвати свої таланти і в рідному селі, й населених пунктах району під час виїзних концертів. Танцюють і класичні, і сучасні, і закарпатські, і європейські танці, і повільний вальс, і запальний латиноамериканський ча-ча-ча з бальними рухами тощо. Як хореограф, зрозуміла, що необхідно також ставити акцент на сучасних. Дівчаткам це сподобалось. Великим досягненням для вихованців Тетяни Смоляк є участь у конкурсі «Перлинки Полісся», котрий щороку проводять на Сарненщині, що став своєрідним іспитом: що встигли засвоїти, чому треба ще повчитися, що треба виправити. Діти хочуть бачити себе збоку очима глядачів. Перше місце на конкурсі з поліською полькою зайняли Дарина Малаш і Андрій Крат, а друге – Ольга Юсковець.

Тетяна навчилась відчувати й розуміти дітей. Разом із ними підбирала музику для постановки композицій. Це заінтригувало вихованців розучувати все нові й нові незвичні рухи. Щодо сценічних костюмів, то шиє-перешиває сама, допомагає майстриня Олена Лиса й навіть мама Тетяни, Ірина. Напередодні новорічних свят жінка шиє костюм півника для казки «Колосок».

Викладач переконана, коли діти подорослішають і поступлять у навчальні заклади, отримані танцювальні навички знадобляться як хлопцям, так і дівчатам. Зерно науки, що засіяла в їхньому серці, не пропаде даремно. Вони можуть підкорити серця не тільки однокурсників та однокурсниць, а й при нагоді, коли добре потренуються й викладуться «на всі сто», їм вдасться підкорити й велику сцену.

Підтримує в захопленні молоду дружину чоловік Олександр – кохання Тетяни з першого класу. Минули роки, але не їхня любов, що поєднала долі.

Насамкінець усім, хто прагне займатися танцями, Тетяна порадила зважити, чим здатні пожертвувати заради досягнення мрії, адже будь-яка з них вимагає зосередженості. Не здаватися після перших невдач, бо якщо спробувати і не вийде – це одне, а зовсім інше – не спробувати й через роки пожалкувати, зрозумівши, що помилились у пошуках свого шляху в житті.

Кажуть, що мрії збуваються, якщо задумати бажання в новорічну ніч. Хочеться, щоб Новий рік здійснив, можливо, в майбутньому, заповітну мрію Тетяни Смоляк отримати вищу освіту.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz