Постоли діда Йосипа

Невеликий хутір Рихта, що нараховує півтора десятка хат, розкинувся за декілька кілометрів уздовж лісу, навколо колишнього колгоспного поля. Нині належить до села Поляна, та розміщений за 3 км від нього.DSC_8681Місцевість тут мальовнича: манить ліс, поруч річка Горинь. Перші поселення виникли всередині XIX століття біля Бадіного та Бенехового боліт. За словами старожилів, ця територія ділилась на три частини: Крушинка, Рихта, Поляна. До наших часів дійшла легенда про безстрашну дівчину Орисю, яка завела монголо-татарських ординців у непрохідне болото й ціною власного життя врятувала односельців від смерті й рабства. Тепер це болото називають Дівочий брід. На жаль, документи збереглися тільки з 1950 року, попередній архів згорів.

DSC_8619Поїхали на Рихту лісом через Костянтинівку, це найкоротший шлях. І приємно здивувалися, коли назустріч вибігли дикі тварини ‒ за метрів 100  від нас дорогу перебігли дві козулі. Це свідчить, що наші ліси благодатні, багаті живністю. Узагалі ліс узимку потопає в снігових заметах. Навколо видно лише чорні стовбури голих дерев і подекуди зелені ялини та сосни. Усе інше всипане снігом. А коли визирає сонечко, сніг та іній виблискують, неначе розсипи діамантів. Спершу здається, що ця біла ковдра залишається всю зиму незаплямованою, не забруднюється, як у місті, де їздять автівки. Але якщо придивитися, то на білосніжному лісовому килимі можна побачити безліч маленьких стежок. Це сліди тварин. А ще також поталанило побачити снігурів.

DSC_8700Відвідали Полянську ЗОШ І-ІІ ст., бо саме тут навчаються дітки з Рихти. Щодня 5 школярів добираються на навчання через ліс пішки, долаючи відстань 3 км. Узявши в гіди дев’ятикласника Ігоря Бородавку (на фото), поїхали на хутір. Ведуть туди два шляхи, ми ж обрали кращий, щоб, бодай, автомобіль не загруз, все ж таки це край боліт. І одразу попрямували до оселі Йосипа Шимка, який робить постоли. Цей дідусь, мабуть, єдиний у районі, що володіє цим давнім поліським ремеслом. Плете їх не через нужду, звичайно, а тому, що мають попит. Колись таке взуття собі чи не щомісяця майстрував, бо швидко зношувалося. Нині ж – на замовлення та ще декілька пар про запас.
DSC_8648Діда Йосипа застали вдома. Сидів у чистенько прибраній хаті, а рідні саме читали номер «Сарненських новин». На запитання, чи плете постоли, відповів: «Так, і нині маю чимало пар». Купують їх музеї, для учасників художньої самодіяльності, щоб народні поліські костюми повністю відображали минувшину. У дідових постолах артисти з Луцька, Києва, Городця та рідного Кричильська виступали на районних, обласних і столичній сценах, а публіка не шкодувала долонь для оплесків. Нинішній молоді постоли – то дивина. А колись же люди тільки в них і ходили.

DSC_8669– А з чого найкраще їх плести? – поцікавилась у поважного чоловіка.

– Із лози, бересту, в’яза, липи. Навесні, коли кора краще відстає від деревини, заготовляю сировину, пропарюю її у воді, відіб’ю – і деру, намотуючи на руку.

З розмови з рихтівським старожилом довідалася, що колись плели не тільки постоли, а й кошики. Навики передавав йому дідусь Іван Григорович. Корзини використовує в господарстві.

– А скільки часу йде на виготовлення пари постолів?

– Трохи менше півгодини. Раніше за день сплітав 5-6 пар. Вони недовговічні, швидко зношуються. Колись носили їх узимку й улітку, тож роботи вистачало.

Щоб показати свою продукцію, дідусь пішов в іншу кімнату, а коли повернувся, ахнули, бо приніс дві в’язки постолів. Похвалився ними й запропонував придбати по 50 грн за пару, тож із радістю з колегою купили, щоб наочно показати дітям, у чому колись ходили предки.

Дід Йосип уже давно на пенсії, проживши нелегке життя. Виховувався у звичайній сільській сім’ї. Після служби в армії пас чужих телят, потім працював деякий час на флоті, що діяв на Горині, затим 18 років присвятив нелегкій роботі в лісі – збирав смолу для Кричильського лісництва. У 1980 році перехворів екземою, тому змушений був змінити роботу. Влаштувався лісником у Костянтинівське лісництво, звідкіля через 12 років і пішов на заслужений відпочинок. Із дружиною Кулиною Данилівною, яка працювала в колгоспі, виховали та благословили на сімейне життя 7 діток. Дружина давно відійшла у вічність. Має Йосип Якимович 26 правнуків і 22 онуки. Із цікавістю спостерігають вони за тим, як він плете постоли, та переймати досвід не беруться. Хоча, каже, радо поділиться з охочими навчитися нехитрому ремеслу, особливо був би радий, якби приїжджали вчитися діти.

DSC_8677
Фото Василя СОСЮКА

Таких людей, як Йосип Шимко, одиниці. Нині збільшується кількість поціновувачів народного ремесла, а колишніх і справжніх майстрів стає дедалі менше. Безумовно, Йосип Шимко – гордість Сарненщини. До речі, якщо комусь раптом знадобляться постоли, сплетені справжнім майстром, який навчився цій справі ще понад 70 років тому, завітайте на хутір Рихта. Тут і дорослі, і діти покажуть оселю Йосипа Шимка, який знає таємниці оригінального прадавнього ремесла. Дідусь продасть вам личаки, сплетені власноруч, а зацікавленим і майстер-клас покаже. Бо дуже мріє, щоб його вміння й навики перейняло молоде покоління.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz