Вивів колону й екіпаж без втрат

Про професіоналізм і героїчні будні військовослужбовців Сарненської військової частини А-0153 можна писати в «Сарненських новинах» щотижня. Сьогодні розповім про скромного героя, який живе серед нас, старшого прапорщика Руслана Полтаріна.

Напередодні дня Збройних сил України, згідно з Указом Президента України, його нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня за особистий внесок у зміцнення обороноздатності Української держави, мужність і самовідданість, виявлені під час виконання військового обов’язку в боях на Дебальцевському плацдармі.

За його плечима – дві ротації. Перша – з 27 серпня по 2 листопада 2014 року, а наступна – з 15 січня по 5 квітня 2015-го. Саме під час другої ротації командував другим екіпажем «койотів». В обов’язки командира взводу матеріального забезпечення Руслана Полтаріна входило конвоювання колон, супровід і охорона військових вантажів (боєприпасів, продовольства, палива) і забезпечення військових частин, підрозділів сектора «С» боєприпасами на першій лінії зіткнення вогневих позицій в умовах постійних збройних нападів. Серед них Мукачівська гірничо-піхотна бригада Збройних сил України, 25 територіальний батальйон «Київська Русь», 55 артилерійська бригада.

Це трапилося 13 лютого 2015 року. У взаємодії ще з двома екіпажами БТР-80 (бронетранспортер) від сто першої бригади охорони Генерального штабу здійснював конвоювання колони з боєприпасами для 128 бригади. У районі населеного пункту Нижнє Лозове бійці потрапили в засідку диверсійної групи противника. Їх обстріляли з міномета, АГС-17 (автоматичний станковий гранатомет) і стрілецької зброї. Руслан Полтарін уміло керував екіпажем, вогнем уразив ворога та знешкодив міномет за допомогою АГС-17. Також прикривав вихід колони із зони обстрілу, тож боєприпаси в Дебальцево доставили вчасно.

Наступного дня, коли молоді люди, далеко від зони бойових дій, у затишних кафе святкували День святого Валентина, Руслан Полтарін із побратимами виводили колону автомобілів 55 автомобільного батальйону з Дебальцевого. Вони навіть не думали про те, що треба щось поїсти, та й не мали на це часу. Для Руслана головним завданням було зберегти живим екіпаж. Серце дружини Олени стискалося від болю, коли з дітьми переглядала телевізійні новини з фронту, ніби відчувала, як важко її чоловіку.

Бійці потрапили під мінометний та обстріл із реактивної системи залпового вогню «Град» на ділянці дороги між населеними пунктами Новогригорівка та Нижнє Лозове. На максимальних швидкостях, маневруючи між підбитими автомобілями та місцями розриву боєприпасів ворога, старший прапорщик Руслан Полтарін вивів колону й екіпаж без втрат серед особового складу та техніки.

На військовій службі Руслан Полтарін із 1997 року (з 2003-го перебуває в Сарненській військовій частині). Строкова служба проходила в Хмельницькому (Управління спеціального зв’язку Служби безпеки України, потім у Центрі забезпечення військ зв’язку Збройних сил України), школа прапорщиків, 128 Закарпатська механізована дивізія (тепер Мукачівська гірничо-піхотна бригада Збройних сил України), з однополчанами якої зустрівся безпосередньо в Дебальцевському котлі. Саме в цій дивізії став танкістом: спочатку командиром танка, а потім старшиною танкової роти. Навчався в Бердичівській школі прапорщиків на командира взводу, ким є нині.

У Руслана Георгійовича є і мирна професія, яку здобув юнаком у  ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей». Він – майстер сільськогосподарського виробництва. Тепер молодий чоловік і багатодітний батько жалкує, що не має вищої освіти. Однак, каже, що звання старшого прапорщика його влаштовує.

Старша донька подружжя Олени та Руслана Полтаріних, Анастасія, навчається в Сарненській ЗОШ № 4 І-ІІІ ступенів, ще двоє молодших: близнята Ольга й Олександр – теж школярі. Діти пишаються і своєю родиною, і батьком-героєм. Бо просто так не дають орден «За мужність».

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz