Збирався козак у далеку дорогу

Поліська земля багата на щедрих і талановитих особистостей. Можна прожити поруч із людиною все життя й не знати, чим цікавиться, що любить, які цінності сповідує.

Декілька років тому познайомилася з Надією Єрофіївною САКОВСЬКОЮ, а таке відчуття, ніби знаю її дуже давно. Коли запитала, чому по батькові не Ярофіївна, вона відповіла, що так записали в сільраді. Я ж, пригадуючи минуле, знаю, що це наслідок більшовицької політики тотальної русифікації українського населення.

Повертаємося зі співрозмовницею в ті роки, де в одному із сіл Дубровиччини – Соломіївці – підростала дівчинка, котра рано залишилася без матусі, тож змалку пізнала всі ази нелегкого сільського господарювання. Зовсім юною вийшла заміж за молодого хлопця, односельця Пилипа. У моїй уяві постає міцна дружна родина, в якій виховують трьох гарних синів. У довгі зимові вечори до затишної оселі збираються друзі, односельці. Господар брав баян і розливалися хатою мелодії українських пісень. Особливо в пошані були повстанські.

У виконанні господаря найчастіше звучала «Збирався козак у далеку дорогу». Співали притишеними голосами, ці композиції називали бандерівськими. За їх виконання могли посадити у в’язницю чи заслати в Сибір. Любов до пісні, до України передалася Надійці від батька, засудженого на десять років, котрий відбував заслання у Владивостоці. Старший брат, зв’язківець УПА, перейшов на бік комуністів, зрадив Миколу й доніс на нього, після чого останнього арештували й завезли в Рівне. Мама їздила в місто й возила сину передачі. Невдовзі жінку сповістили, що Миколу разом з іншими підозрюваними посадили у вантажівку, вивезли в невідомому напрямку та розстріляли.

Надія Єрофіївна згадує ті важкі часи, коли боролися молоді хлопці й дівчата за рідну землю, за Україну, захищали її від московських окупантів. Ще коли брат був живим, носив грипси в село Нівецьк. Там жила їхня родина, члени якої були справжніми українськими патріотами. У сім’ї було дванадцятеро дітей. Найстарша дочка Ганна здобула освіту й пішла боротися в УПА під псевдонімом Пальма. Дівчина складала карту всіх криївок, льохів, складів із продуктами, розташування загонів повстанців. Із нею незмінно, завжди поруч перебувала помічниця під псевдонімом Циханка. Дівчата, виконуючи доручення командира УПА, часто приходили з лісу в Соломіївку й зупинялися в оселі батька Надії Єрофіївни. Під час одного з таких візитів село оточили ястребки, щоб узяти Пальму живою чи мертвою, вилучили важливі документи. Батька теж попередили про небезпеку, він зумів вивести дівчат із хати непоміченими. На жаль, із того часу розвідниць більше ніхто ніколи в Соломіївці не бачив. Їх спіткала доля багатьох найкращих синів і дочок України, які віддали молоде життя за незалежність. А всіх дорослих і юних членів сім’ї Пальми вивезли з населеного пункту, посадили до в’язниць, відправили на заслання. Лише найменші діти залишилися жити в селі. А через багато років Надія Єрофіївна дізналася, що енкаведисти підіслали свого агента під псевдонімом Остап, котрий увійшов у довіру, а пізніше вбив патріотку.

Ніби про вчорашні події, розповідає співрозмовниця про нових героїв свого родоводу, які свідомо йшли воювати під гаслом: «Або здобути, або вдома не бути!». Старша сестра Марія під псевдонімом Яворина працювала санітаркою в госпіталі УПА. Коли почалися військові операції (засідки, так звані зачистки), повстанці розійшлися криївками, сестра повернулася додому, але спокою не було. На Марію чекало заслання чи знищення. Її попередили, щоб виїхала з села або змінила прізвище. Батько, рятуючи дочку від загибелі, віддав її заміж за вдівця-інваліда, який повернувся з фронту.

Оживають у спогадах полісянки люди, котрі присвятили життя боротьбі, й жодна сила не зможе стерти з пам’яті сліди буремних років. Ці життєві факти – історія нашого народу, свідчення боротьби за незалежність. Історики, безперечно, описують події в хронологічному порядку. А ми мандруємо по тих воєнних лихоліттях. Ось перед нами мамин двоюрідний брат Карпо Стельмах (псевдонім Кручений), що був очільником Служби безпеки в Дубровицькому районі). До нього за допомогою зверталися всі, кому загрожувала небезпека від енкаведистів.

Саковські
Фото Василя СОСЮКА

Саме в той час у мар’янівський ліс призначили командиром УПА енкаведиста (псевдонім Стрижак). Документи й посвідчення не викликали підозри, тому ніхто не розпізнав у ньому ворога. Багато місцевих активістів зникали в тому лісі безслідно: була людина – пропала безвісти. Коли не повернувся один із односельців-активістів, його брат почав шукати сліди вбивства.

А Стрижак змушував приводити молодих хлопців і дівчат для боротьби в УПА. І хоч ніхто до села не повертався, було наказано мобілізувати із Соломіївки десятеро дівчат-активісток у мар’янівський ліс на вишкіл. У список потрапила й старша сестра Марія (Яворина), яку пані Надія згадувала раніше. Коли цю новину Кручений почув, то застеріг, щоб дівчат не відпускали з дому, доки він не поїде до мар’янівського лісу й не з’ясує обставин зникнення людей. Очільник Служби безпеки з охороною тихо зняли чотири пости, а на п’ятому зчинилася стрілянина. Стрижак намагався втекти, його наздогнали в Сарнах у потязі. Очевидці розповідали, що в мар’янівському лісі за наказом Стрижака розкладали багаття, живцем спалюючи українців-активістів, членів УПА. Тоді Кручений викрив ката-енкаведиста, який у всій окрузі знищував повстанців.

Пригадує господарка гостинної оселі, відновлює в пам’яті кадр за кадром. У сусіда Котиська в хаті був розташований штаб повстанців УПА, у льоху облаштували криївку, запасами харчів. Вихід був під землею й вів до річки. Коли господар не здав поставки районний прокурор Максименко вирішив особисто це проконтролювати й повідомив голову колгоспу про свій приїзд у Соломіївку. Голова застеріг про небезпеку, але той наполіг на своєму. Очільник колгоспу попередив Котиська, що в нього будуть високі гості – сам прокурор. Коли представник сільради з Максименком зайшли в оселю, були шоковані побаченим. За накритим і заставленим різними стравами та напоями столом сиділи більшовицькі офіцери. Одному з них (у генеральській формі), непроханий гість віддав честь. До столу запросили й щойно прибулих. Розпочалася невимушена розмова. Пообідавши, гості вийшли. А коли прокурор виїжджав із села, голова колгоспу запитав: «Бачив наших хлопців?!!». У Максименка й мову відняло. З того часу представник феміди жодного разу не приїжджав у Соломіївку, а під час зустрічей із головою просив нікому не розповідати про цей інцидент. Адже Максименка могли засудити, інкримінувавши йому зв’язок із повстанцями, які вміли зустрічати гостей по-різному.

Пишу ці життєві факти й упевнююся в тому, що це частинка історії мого багатостраждального народу, який вміє виживати, захищати край від ворогів, боротися за Україну. Ця земля, полита кров’ю, наша. Тому й пам’ятаємо, тому нічого не забуваємо. Маю надію, що попереду в мене ще буде багато зустрічей із патріотами, справжніми українцями, які гордяться своїм родоводом, бережуть у пам’яті минуле, наші звичаї та традиції: зустрічають гостей хлібом-сіллю, проводжають так, щоб людина знову бажала повернутися до затишної оселі на щиру розмову.

Не хочеться й мені залишати цю просту, щиру, цікаву господарку хати. Проходять літа, вносять свої корективи. Два роки тому пішов у вічність гостинний господар, дбайливий батько, коханий чоловік. Троє синів одружилися, розійшлися світом, виховують дітей, радують онуками, які успадкували дзвінкі голоси. Адже дідусь залишав цей світ піснею «Збирався козак у далеку дорогу», що стала улюбленою всієї родини.

З особливою теплотою розповідає Надія Єрофіївна про внучку Надійку, яка навчається на другому курсі Острозької академії і мріє стати журналістом. Крім того, що юнка гарно співає, вона пише вірші, які друкують у ЗМІ. Поезії за жанром – переважно громадянська лірика, адже не може бути спокійним і щасливим поет, коли його народ страждає. Бабуся декламує вірші Надійки напам’ять. Серед них «Привіт, мій східний брате!», «Омита сльозами», «Голодомор». Ділиться студентка своїми поглядами на життя, а бабуся передає життєву мудрість, знання про весільні обряди й пісні, народні приказки й знає, що Острозька академія – перший університет України, який відзначив 440-річчя від дня заснування.

На прикладах із життя таких людей – працьовитих і гостинних, добрих і мудрих, люблячих і витривалих, чесних, справжніх українців – вчімося жити, робімо цей світ кращим. Пропоную читачам вірш Надійки-молодшої «Омита сльозами»:

Омита сльозами, дощами омита,

Окроплена кров’ю, сонцем зігріта,

Пройшла крізь тумани, незгоду здолала,

Та на коліна ніколи не стала.

Мужня й несхитна, по вірній дорозі

Під громом не впала, ішла на морозі.

Здолала жандармів, панів поскидала,

За волю народу безстрашно стояла.

Ногами топтали, у річці топили,

Та не здолали, не підкорили.

Кували в кайдани, під кулі ставала,

Руки ламали, а ти все стояла.

За тебе діди у боях полягли,

За тебе, рідненька, життя віддали…

Тебе ми не зрадимо! Внуки і діти

Будуть всміхатися, будуть радіти.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz