Ясногірка – гарне село, і жити тут добре

Милозвучна назва цього поліського куточка, ніби сама покликала нас до себе. Збиралися відвідать Гранітне, дорогою збилися з курсу, несподівано перед нами постали краєвиди Ясногірки, що належить до Селищенської сільської ради.

Чому б не заїхати в цей населений пункт, подумала мимоволі. Місцевість одразу сподобалася. Жителі – люди говіркі. Знають історію рідного села, пишаються нею. Отож дізналися, що заснували Ясногірку в 1730 р. Розташована на поліській низовині, що входить у склад Українського щита, який місцями виходить на поверхню. За 8–9 км від населеного пунту протікає річка Тусталь, притока Случа. У селі успішно діють заклади освіти, медицини, культури. У деяких побували, поспілкувалися з мешканцями.

Минуле й сьогодення Ясногірки

DSC_0819Ясногірка, як і інші села України, має свою легенду про походження назви. І дотепер навколо населеного пункту є місцевості, від ймення яких, можливо, і назвали село. Це Гори, Чортові гори, гора Тумар. Вони були безлісі, а довкола них – болота. І з хоч би якого боку їхали до села, скрізь їх видно. Звідси й назва – Ясногірка. У 19 ст. воно мало 4 вулиці: Боровище, Любоч Загруддя, Вигон. У навколишніх лісах діяли смолокурні або смолярні. У народі їх називали «печі». Їх розміщували здебільшого на підвищеннях, обсипаних по колу землею та піском, щоб запобігти лісовим пожежам. Залишки цих смолярень збереглися й ними йменують лісові урочища, місцевості: Смолярна, Парова піч, Кам’яна піч, Кокарева Піч й інші.

У селі діяла школа, де навчали польською мовою. Важким було життя селян у роки нацистської окупації. При визволенні на його території боїв не було. На фронтах війни загинули 39 жителів. Понад п’ять десятків фронтовиків нагороджені орденами та медалями, третя частина з них брала участь у боях за Берлін. На жаль, немає тут пам’ятного знака ні воїнам УПА, ні радянським. Нині не залишилося жодного ветерана війни чи учасника бойових дій періоду Другої світової війни.

DSC_0757У 1947 році на території сільської ради організували колгосп. Люди вирощували жито, льон, картоплю. У селі початкову школу відкрили в 1965 р., а вже у 80-х роках минулого століття збудували середню. Директором був Микола Парубець. За його керівництва на кошти Селищенського гранкар’єру збудували згодом триповерхову споруду сучасної школи. Зараз у ній навчаються майже 500 учнів. З 1990 по 2004 роки очолювала Ясногірську загальноосвітню школу Ганна Рудківська. Дуже цікава особистість. У 80-х роках минулого століття вона брала участь у всеукраїнській телепередачі «І любов, і шана». У 2002-ому німецьке телебачення з Берліну зняло фільм про неї «Keine Pause fur Anna» («Жодної перерви для Ганни»). Ганну Михайлівну визнали жінкою року Східної Європи. Фільм неодноразово демонстрували в Німеччині. Пані Ганну відзначили також почесною грамотою Міністерства освіти СРСР. Має звання «Відмінник народної освіти України».
У 1965 р. на околиці села почали будувати Сарненський завод шляхо-будівельних матеріалів, що здали в есплуатацію в 1968-ому. До початку 90-х років підприємство було одним із провідних у галузі й одним із найкращих у районі. Відкрили два кар’єри з видобутку граніту, збудували два сучасних на той час заводи з виробництва щебеню, почали розробки на кар’єрі «Осмаліно», заснували та підготовили до експлуатації кар’єр «Церковне», збудували цех для розпилювання гранітних блоків, виготовлення плит, пам’ятників, брущатки.

Науково-дослідна геолого-розвідувальна експедиція виявила поблизу Ясногірки великі поклади гранітів. У зв’язку з цим відкрили українсько-польське підприємство «Габро», де виробляють бруківку.

DSC_0802На території села функціонує Ясногірське лісництво ДП «Клесівський лісгосп». Діють приватні підприємства: деревообробний цех, де виготовляють сучасні вікна, двері, вагонку, працюють приватні торговельні заклади. За останні десятиліття село дещо змінило свій вигляд. Чому посприяв сільський голова  Микола Примич, який за час перебування на цій посаді неодноразово нагороджували грамотами та дипломами Сарненської РДА за активну громадську позицію та вагомий внесок у розвиток народовладдя в районі. У 2009 році тут звели Свято-Михайлівський храм, а до цього часу жителі були парафіянами Свято-Василівського, що в Селищі, якому звели вже понад 100 років. У Ясногірці також є Будинок молитви християн віри Євангельської. На території села проживають люди, які відомі своїми талантами не тільки в селі, а й поза його межами.

 

Варить мило… вдома

Мило сьогодні– не дефіцит. І здавалось би,  нема сенсу варити його дома, адже вистачає в магазинах. Але що робити, якщо куповане мило не завжди підходить? Вихід є. Взяти й зварити самотужки таке, що принесе користь шкірі. Раїса Вознюк освоїла цю справу у 60 літ. Нині її мило купують рідні та друзі. І вдячні їй за ці ароматні, корисні, різнокольорові шматочки мила.

DSC_0827Раїса Олександрівна народилася у Брянській області.  У Ясногірку доля закинула не випадково, адже саме з Полісся судилося мати чоловіка. Познайомилася з ним, коли після закінчення інституту приїхав працювати за направленням на її батьківщину. Палко покохавши один одного, одружилися, і незабаром у сімї з’явилося поповнення – синочок Олексійко. Після народження первістка переїхали в Ясногірку, обоє влаштувались на Селищенський гранітний кар’єр, де й пропрацювали все життя. Згодом  у родині народився ще один синочок Олександр, який живе нині в Сарнах. Олексій проживає в Новоград-Волинському, де працює стоматологом.

Раїса Олександрівна – особистість неординарна, творча. Жінка багато вишиває, в’яже. Варити мило надихнула племінниця Анастасія, яка, відпочиваючи в Криму, придбала собі власноруч варене мило й була ним дуже задоволена. Знаючи про творчі здібності тітки, запропонувала їй освоїти цю справу. Ідею підтримала похресниця Тетяна, яка теж порадила навчитися варити мило. Тому, негаючи часу, взялася вивчати технології миловаріння. І справа, як то кажуть, пішла на користь. Виготовляє мило для сухої, жирної, проблемної шкіри. Щоб розробити 1 кг основи, що замовляє через інтернет, затрачає цілий день. Добавляє туди різноманітні олії, відвари трав, вітаміни. Друзі та рідні вже оцінили якість власноруч звареного Раїсею Вознюк мила. У професійності її не сумніваються, адже багато років є консультантом компаній  Ейвон та Орифлейм. Підтримує всі починання жінки й чоловік. Радіють успіхам мами діти та внуки. На досягнутому жінка не планує зупинятися. Мріє навчитися варити мило самотужки з нуля, тобто, не замовляти основу, а готувати її самотужки. Дивлячись на ентузіазм і азарт жінки,  сумніви що це їй не вдастья, не виникає. Тож успіхів вам, пані Раїсе, в царині краси.

Санітарний автомобіль – це необхідність

DSC_0812Навіталися і в Яногірську амбулаторію загальної практики сімейної медицини. Завідує нею з серпня 2015 року Інна Опалько. Дівчина закінчила Тернопільський медичний університет, навчалася на державній формі, тож за направленням приїхала працювати в сусіднє село, адже проживає у Вирах. Очолює колектив чисельністю 17 осіб, спільно обслуговують мешканців Ясногірки, Чабеля, Селища, ще 25 % громадян з території Вирівської сільської ради. Доречно зауважити, що зважаючи на те, що жителі Вирівського округу отримують в амбулаторії медичні послуги, сільський голова Богдан Опалько виділив субвенцію на придбання медичного обладнання: тонометрів, вагів, стетоскопів, пеленального столу, сумок для невідкладної допомоги тощо. Постійно допомагає й Селищенський сільський голова Микола Примич. Він і був ініціатором відкриття сучасного медзаладу в селі, де нині працюють два сімейні лікарі, стоматолог, діють лабораторія, фізкабінет. «Нещодавно амбулаторію відвідала новий головний лікар центру ПМСД Ольга Максимчук» – розповідає Інна Анатолівна. – Познайомилися, обговорили актуальні питання, проблеми. Заклад забезпечений медикаментами для невідкладної допомоги, інвентарем, медичним обладнанням(мають стоматустановку, кардіограф, прилади для елетрофорезу, ультразвуку, проведення аналізів) вчасно отримують вакцину. Мають і санітарний автомобіль, щоправда зношений, часто ремонтують, були б раді, якби надали новий, адже обслуговують до 5 тис. населення.  У відвертому діалозі завідувачка зізналася, що перспективи розвиту для себе у селі не бачить. Найперше, що здивувало дівчину, коли прийшла сюди працювати після 6 років навчання в університеті та 2 в інтернатури, це мінімальна заробітна плата.  Відповідальність лікаря велика, а зарплати низькі. Ось чинник, що гальмує бажання розвиватися медику на селі далі. Тому й шукають можливості виїхати за кордон,де їх знання й працю оцінять належно.

Дитсадок оновлюють поступово…

DSC_0774У ДНЗ «Берізка» навчається 109 діток з Ясногірки й Селища. Діє 5 груп, з них 2 – короткотривалого перебування та 3 на цілий день. Дитсадок не припиняв функціонувати з 1977 року.   Завідує ним досвідчений вихователь Марія Горобей. Вона розповіла, що минулого року за кошти бюджету Селищанської сільської ради дитсадок перекрили, відкрили додатково ще одну групу «Веселка», придбали меблі. Працевлаштували двох молодих вихователів Ганну Лехкобит, Оксану Росоху, які здобули фахові знання в Рівненському державному гуманітарному університеті. Цього року планують провести капітальний  ремонт закладу, встановити паркан.

Ясногірка осучаснюється, розбудовується…

DSC_0746
Фото Василя СОСЮКА

Без чого неможливе життя на селі? Без дитсадка і школи, де зростатимуть нові і нові покоління, без будинку культури, де можуть відпочити душею після важкої праці на землі сільські люди, без амбулаторії, де можна отримати медичні послуги, а ще – без аптеки. Адже здоров’я – понад усе. Та й не секрет, що самопочуття людини часом напряму залежить від вчасно прийнятих ліків. Дорогою додому завітали в аптеку ПАТ «Сарнифармаія», де головним провізором трудиться Мирослава Опалько. Відрили її 2 роки тому. Відтоді селяни більше не їздять за ліками до райцентру – будь-які медикаменти можна придбати у рідному селі. Навіть якщо ліків не знайдеться на вітрині, їх можна замовити, і вже найближчим часом фармацевт доставить їх з Сарн. Того дня в аптеці працювали  фармацевт Галина Хращевська, санітарка Наталія Єленець.
В одному приміщенні з аптекою, до речі, розташований клуб, де молодь проводить дозвілля, заклад благоустроїли  за кошти  місцевого бюджету. Розповіли селяни, що село розбудовується. Тож завітали на вулицю Грушевського, адже саме тут нещодавно встановили новий трансформатор, опори, електричну лінію, трохи раніше підсипали дорогу. Робили все спільно – сільська рада й громада. Тож людям є чим пишатися. Проблемним питанням тут є Селищенський гранкар’єр, люди бідкаються, що влітку тут нічим дихати від викидів. Селяни вірять, що їх таки почують. І таки варто, адже живуть тут дорослі й діти, село розвивається, відривають тобто має майбутнє. З вірою в серці, з турботою про ближнього, з любов’ю до рідної землі, з оптимізмом у погляді сільський голова разом з селянами впевнено йдуть до своєї  мети – створення гарних умов життя, якими б пишалися не лише вони, а й нащадки.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz