Їх чекають у кожній домівці

Попри те, що в домі є і телевізор, і комп’ютер, люди читають пресу щоденно, причому дуже уважно. На думку читачів, у «Сарненських новинах» відверто та правдиво висвітлюють багато життєвих питань, що цікавлять саме мешканців нашого району.

Журналісти не замовчують їх, а шукають рішення разом зі своїми читачами. Приміром, кажуть, дуже подобається рубрика газети «Запитуєте – відповідаємо».

Колектив, про який сьогодні скажемо чимало добрих слів, трудиться в Люхчанському відділенні зв’язку. Разом із завідуючою Ніною НАБУХОТНОЮ віддають свою енергію професії листоноші Світлана НІКОЛАЙЧУК, Ольга ГАВРИЛЬЧИК і Вєра УСАЧИК. Вони відкриті для спілкування, кмітливі та добродушні. Тільки з такими рисами характеру можна працювати листоношею та любити свою роботу. Завдячуючи їм, кожна четверта родина Люхчанської громади отримуватиме цьогоріч районну газету «Сарненські новини». Поштарі заслуговують на найкраще ставлення, адже виконують нелегке завдання з доставки періодичних видань, листів, пенсій жителям Обірок, Дубків, Глушиці, Глушицького хутора і Люхчі через кілометри шляху (на кожного понад 15). Завдячуючи їм, кожна четверта родина люхчанської громади отримуватиме цьогоріч районну газету «Сарненські новини». Поштарі заслуговують на найкраще ставлення, адже виконують нелегке завдання з доставки періодичних видань, листів, пенсій жителям Обірок, Дубків, Глушиці, Глушицького хутора та Люхчі через кілометри шляху (на кожного понад 15).

Попри примхи погоди, з важкими сумками, крім радісних і сумних звісток у конвертах і на шпальтах газет, журналів, ці невтомні жінки обслуговують 2200 дворів. Знаходять також хвилинку-другу поспілкуватися зі своїми адресатами, встановити живий, а не електронний зв’язок. Щодо останнього. У той час, коли у всій Європі навіть у найменших відділеннях поштового зв’язку стоять електронні черги, у Люхчанському навіть і натяку немає хоча б на один комп’ютер. І справа не тільки в тому, що не потрібно було б стояти в черзі. Візьмемо будь-яку газету. Починається все з передплати. Якщо листоноша заповнює абонемент, потім його має опрацювати начальник відділення зв’язку, далі передає на відділ передплати. Там заявку обробляють і створюють сортувальну таблицю. Коли газети доправляють у село, їх сортують, а за сортувальною таблицею і ходовиком листоноша доставляє періодику клієнту. Це безперервний робочий цикл.

Немає на пошті і стаціонарного телефону, за який треба було б багато платити. Але, рахуючи кожну копійку, заробляючи самі на себе й економлячи, відмовились від нього на користь мобільного зв’язку (керівництво забезпечує картками). Від держави жодних дотацій не отримують. Однак сподіваються, що урядовці почують їх і звернуть увагу на поштову галузь, особливо в сільській місцевості.

Чому сьогодні листоноша торгує? Не буду кривити душею – заробітна плата в поштовій галузі, на превеликий жаль, найнижча. І не заради своєї примхи пропонують олію, мило, зубні пасти, пральний порошок, какао, туалетний папір тощо. Начальник відділення поштового зв’язку проводить цю торгівлю чи поштар – за це йде окрема оплата – як винагорода за проданий товар. Це з одного боку, а з іншого, люди похилого віку, які мешкають далеко від центру й торговельних закладів, радіють, що можуть придбати, не виходячи з дому, речі першої необхідності чи продукти харчування. Для кожного листоноша знайде добре слово, пораду, вислухає. А що ще потрібно стареньким? Хтось скаже, що поштовики мають займатися суто своїми послугами. Так, згодна, але якби були обсяги. Єдине, що залишилося, пенсійні виплати й оформлення передплати. Кількість переказів і посилок теж суттєво зменшилась.

Не можу не торкнутися й проблеми невчасної доставки газет, а саме «Сарненських новин». У населені пункти району пошту доставляють чотири рази на тиждень, «районку» – у вівторок і четвер. Однак час від часу мешканці Сарненщини телефонують, що отримують кореспонденцію двічі або в суботу, до чого вже якось звикли та майже змирилися. Утім, одержувати в один день усі видання, що виходять, приміром, декілька разів на тиждень, людям неприємно та незручно. Та й дізнаватися про новини останніми не хочеться. Часто буває, що й недопостачають «районку» по 10-50 штук.

Ще можу додати, що невчасна доставка періодики зачіпає інтереси не тільки читачів, але й журналістів та інших працівників редакції. Виконуючи свою роботу, вони сподіваються, що газети будуть своєчасно прочитані, адже саме для того вони й працюють. Новини, репортажі з місць подій критичну статтю чи журналістське розслідування можна назвати продуктом, що швидко псується. Недарма ж кажуть, що газета живе один день. Таким чином, нелегка праця знецінюється через несвоєчасне потрапляння до читача.

Ніна Набухотна – чудовий співрозмовник, 32 роки працює на поштовій ниві. Повідала, що здобула освіту у Львівському професійно-технічному училищі зв’язку. Трудовий шлях розпочала в місті Сарни, за сумісництвом співпрацювала з відділенням «Райффайзен Банк Аваль», запрошували на роботу в Телеком, але вирішила, що її місце там, де народилась. Жінка не тільки відповідальний і надійний працівник, а й любляча дружина та мама двох уже дорослих дітей. Має двох онуків.

Недарма кажуть, що колишніх поштовиків не буває. Ніна Миколаївна стверджує, що в її відділенні теж немає випадкових людей. Цю роботу треба любити, інакше неможливо працювати. Повернувшись назад до рідного села, твердо впевнена, що краще, ніж тут, не буває. Свою роботу любить і ні про що не жалкує. Віддає належне й чоловікам, які підтримують дружин-листонош, як ніхто. Вони – найперші помічники і, зважаючи на ризикованість професії, власні охоронці.

Про те, що Ніна Миколаївна є добрим працелюбом, стверджують і її колеги. Вона показує приклад іншим листоношам, як необхідно працювати. Усе робить швидко, якісно та з любов’ю.

Зараз пошта найбільше пересилає ділової кореспонденції. Частка листів фізичних осіб – не більше 7-8 відсотків. Звичайно, треба йти в ногу з часом, однак, на мою думку, ніщо й ніколи не замінить звичайного паперового листа чи листівки.

У житті втрачала рідних людей, але залишалися їхні листи. Це, знаєте, таке дороге – в Інтернеті цього немає. Вважаю, коли листівка підписана рукою, – це повага до людини. Своїм рідним, знайомим і близьким колись на всі великі свята дарували власноруч написані вітання. Це енергетика, настрій. Тож варто хоч інколи писати листи рідним чи друзям, гортати щойно надруковану газету й поважати нелегку працю листонош. А колективу Люхчанського відділення поштового зв’язку побажаю й надалі залишатися такою ж злагодженою командою, що працює на благо громади, виконуючи таку нелегку, суспільно важливу роботу.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz