Пішов в зону АТО заради миру та дітей

Щодня чуємо по телебаченню про втрати на сході, стріляючі танки, залпи гармат, військові маневри. Зростає серед земляків чисельність патріотів, професіоналів, добровольців.

Молоді, мужні, завзяті, незламні та готові власним життям боронити наш мир і спокій. Вони різні, об’єднані любов’ю до Батьківщини, боротьбою за цілісність і незалежність України, щасливе майбутнє своє і рідних, в одну єдину фронтову долю бійців у зоні АТО. У когорті відважних земляків і сарненець Віктор ШТИК, демобілізований учасник АТО, турботливий чоловік і тато двох чудових доньок.

Віктор Йосипович виховувався у звичайній багатодітній родині. Його мама родом зі Зносич, а тато – з Чудля, отож життя тісно перепліталося з сільськими проблемами, звичаями. Із дитинства не цурався тяжкої праці, любов до неї прищепили батьки. Після закінчення ЗОШ № 6 у м. Сарни вступив у СПТУ № 21, відтак працевлаштувався в ТзОВ «Сарненський хлібозавод». Згодом хлопця призвали до лав Збройних сил України, служив в Ужгородській військовій частині. Події на майдані в Києві у 2014 році не залишили Віктора байдужим до долі України.

– Не можна дозволити знищити рідну країну. Зрештою, кожен із нас має свою громадянську позицію щодо європейського вибору України, – каже чоловік.

Під час революції гідності український народ укотре підтвердив свою щиру відданість ідеалам свободи та справедливості, і Віктор Штик часто повторював рідним, що готовий йти в бій за Україну, аби діти жили краще. А коли розпочалася мобілізація, у числі перших вирушив на захисні рубежі. Почав військовий шлях із Рівненського полігону, відтак увійшов у склад Тернопільської 44 окремої артилерійської бригади. Майже рік був там закріплений. Здобувши військову спроможність ще на полігоні, Віктор Йосипович виконував сумлінно всі завдання в зоні ведення бойових дій. Власне, 44 бригада здобула славу під час бойових дій на східному фронті країни, стримуючи російського агресора від просування вглиб української території. У цілому розповів, що життя було насиченим щодня, виконували бойові доручення вдень і вночі. Було тяжко, смерть чатувала на кожного, але прагнення вижити додавало снаги вчитися, боротися, шукати нові шляхи, можливості. Зігрівали душу віра й телефонні дзвінки з дому, підтримка побратимів, волонтерів.

За період служби в зоні АТО Віктор Штик набув неабиякий досвід у бойовій підготовці та пізнав справжню дружбу військового колективу.  І поки чоловік перебував у Донецькій і Луганській областях, вдома на нього чекали батьки, дружина Леся та дві донечки: Іванна та Каріна – учениці гімназії. Зрештою, саме заради них і пішов чоловік на фронт.

Ми повинні зрозуміти, каже боєць, що дочекаємося позитивних наслідків від Революції гідності, припинення війни на сході лише тоді, коли все українське суспільство усвідомить, що кожен із нас із поваги до жертовності героїв, відповідальності перед власними дітьми й Богом мусить стати відповідальнішим за свої дії. Безумовно, щодня потрібно краще та плідніше працювати в ім’я розбудови справедливої та заможної держави, за що віддали життя тисячі героїв. Адже ці люди пожертвували найціннішим – життям, тож маємо боротися до останнього подиху й ми.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz