Добрим словом підсолоджує пігулки

Господь нарік першу жінку іменем Єва – та, що живе та дає життя. Відтоді жіноцтво сповнене життєдайною силою. Крім цього, прекрасна половина людства покликана бути берегинями, має глибоке відчуття краси, звідси і її особливе ставлення до квітів, неповторної природи, тобто відчуває гармонію, приховану в навколишньому світі.

Милі панянки тонко розпізнають мистецтво, музику й культу­ру, одно слово, вони прагнуть краси навколо себе. Всюди, де присутні, намагаються підтримувати поря­док, а ще особливою рисою є турбота про здоров’я, і не тільки рідних і близьких. Подеколи налаштовані надати по­сильну допомогу слабким, хворим, особливим людям, які потерпають від життєвих проблем і недуг. Саме такою є героїня цієї розповіді Євгенія ЧОРНА. Прекрасна й мудра жінка постійно виявляє несвідоме прагнення завжди бачити людей здоро­вими та щасливими, впевнена, що лікувати потрібно не тільки медикаментозно, а й добрим словом, порадою, сказаними в потрібний момент.

Із пані Євгенією випала нагода поспілкуватися напередодні Міжнародного жіночого дня. Чесно кажучи, нелегко було сконцентруватися на розмові, адже вона сестра медична приймального відділення КЗ «Обласна психіатричні лікарня с. Орлівка» Рівненської обласної ради, і її уваги потребували пацієнти та їх рідні. Проте на власні очі побачила, в чому полягає її відповідальна й нелегка робота.

Перше, що вразило, – це приязне ставлення до всіх, хто переступав поріг її кабінету. На вустах усмішка, у погляді іскринки доброти й щирі слова підтримки. Так зустрічає своїх пацієнтів Євгенія Чорна. Більшість із них, зізнається, знає досить давно. Адже подеколи специфічна категорія хворих – часті відвідувачі лікувального закладу. А тут вона працює з початку, тобто з 1984 року. А це понад 20 літ у психіатричному відділенні й трохи менше – 10 – у приймальному. Тож відає все про пацієнтів, їхні родини, оточення, історії життя…

Родом Євгенія Михайлівна з села Орв’яниця Дубровицького району. Після закінчення школи на відмінно, не сумніваючись, вирішила здобути медичну освіту в Рокитнівському медучилищі. Набуті знання спершу застосувала в Дубровицькій ЦРЛ, а згодом доля закинула в Сарни.

Із перших днів роботи в Орлівській лікарні не гребувала жодною роботою: крім основної – медсестри, разом із іншими колегами (іноді допомагали й власні родини) облаштовували приміщення закладу, аби пацієнти почувалися затишно та комфортно. Та й медперсонал від цього був тільки у виграшу. А ще як у психіатричному, так і в приймальному відділеннях кабінети обставляла різновидами вазонів. Останніми роками свій ентузіазм розширила. Тепер на території закладу на місці чагарників красуються прекрасні клумби, багаті різнобарв’ям  квітів і рослин від ранньої весни до пізньої осені. Саме тому робочий день свій закінчує час від часу значно пізніше, бо втілює в реальність задуми щодо ошатності приміщення та й закладу взагалі, всебічно оновлюючи його. Та, зазначає, що їй у цьому допомагає і керівництво, і колеги-однодумці, за що їм вдячна, бо, повірте, дуже важливо працювати злагоджено. Тоді будь-яка справа вдається. У свою чергу зазначила, що успіхами в лікарні підлеглі завдячують головному лікареві, його вагомій досвідченості. За професіоналізм і багатогранність, як передового працівника Євгенію Михайлівну неодноразово нагороджували грамотами та подяками на рівні області й району. А в конкурсі серед медичних сестер виборола І місце. Досить гарні слова почула про кваліфікованість Євгенії Михайлівни й від очільника закладу Анатолія Каленюка.

Із нотками хвилювання пані Євгенія розповідала про особисте. Нелегко долала жінка труднощі на своєму життєвому шляху. Слухаючи сповідь, подумалося, не кожен зміг би так достойно пройти його.

Ще була малою, як не стало тата. Щоправда, з часом його замінив вітчим. Але ця подія вже похитнула впевненість у дівчини в завтрашньому дні. Створивши сім’ю, мала гарні плани та мрії на майбутнє. Натомість зазнала чимало поневірянь через хворобу чоловіка. Яка згодом забрала його з цього світу. Бувало, навіть геть зневірилася. На допомогу прийшли подруга й небайдужі люди. Проте ніколи ніхто не побачив її розпач, нікого не обтяжувала своїми проблемами. А її тим часом майже на кожному кроці випробовувала доля – витримає чи ні? Витримала.

Тепер, озираючись назад, сильна жінка радить іншим, як долати незгоди на життєвій стежині. Безмежно радіє успіхам сина Ігоря та невістки Юлечки, які скоро ощасливлять Євгенію Чорну, присвоївши звання «бабуся». Вони наразі мешкають у Польщі, мають там власний бізнес. А ще встигають допомагати освоїтися землякам, які приїздять у сусідню країну. Завдяки дітям пані Євгенія подорожувала країнами Європи й не тільки. А вони ще й обдаровують її та бабусь із дідусями подарунками з-за кордону. Як зізнається щаслива Євгенія, діти оберігають і поважають її. А вони для неї – усе!

Зараз Євгенія Михайлівна опікується мамою і вітчимом (який замінив їй батька) в Орв’яниці. Тож вихідними поспішає до них, бо є чималий кавалок городу, та й досі тримають живність. А ще з однією невісткою Наталею доглядають свекра та свекруху. Розуміє жінка, що для них нині надто потрібна, завдяки їй долають цей нелегкий час. До речі, пощастило побачити на світлині рідне обійстя Євгенії на Дубровиччині, що потопає у квітках, які особисто висаджувала. Там, повірте, росте понад десятки їх видів і різних кольорів! На запитання, коли жінка встигає все це зробити, відповіла: «Щойно виникає ідея, а вже руки роблять».

Ось такі вони, українські жінки – берегині роду. Для таких, як Євгенія Чорна немає чужих дітей, батьків. Бо хтозна, може, сьогодні ти допоможеш і прихистиш чужого, а завтра хтось прийде на допомогу твоїм батькам чи дітям. І тоді будь-які негаразди долатимемо з легкістю, а світом правитимуть добро, чуйність і ніжність.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz