«Перемога йде за світлом»

Уже відлунали новорічні вітання під бризки шампанського та із запашними мандаринами. Майже забули різдвяні привітання, навіть комуністичне жіноче свято 8 Березня лишилося позаду.

Ми зустріли та провели ці дні в тиші та спокої. Вітаючи світанок філіжанкою гарячої кави, ступаємо в новий день землею, не всіяною гільзами… І лише зустрівши хлопця у військовій формі, стукає в скронях жахлива правда сьогодення. Війна! Уже три роки підступна палить рідну землю. Хоч би як її називали – чи антитерористична операція: конфлікт на сході країни – правда одна – Україна перебуває в стані війни.

У званні старшини першої статті в прекрасному українському місті Феодосія в 1999 році скінчив службу на флоті Петро КОРЕНЬ із Любикович. Веселий жартівник, один із п’яти дітей у сім’ї Костянтина Миколайовича та Валентини Миколаївни Коренів. Повернувся в село, залишивши про армію тільки спогади та світлини. Життя як у всіх: одружився з коханою дівчиною Валентиною, народилося двоє красунь–донечок Анастасія та Оксана. А далі звичайні сільські будні: господарство, робота. Аж поки у 2014 році довелося змінити звичний шкільний колектив, де працював, на ряди в 14-й бригаді Збройних сил України.

Навіть тіні сумніву не було в Петра, коли отримав повістку. Без зайвих «а чому я?» вирушив у місто Новоград-Волинський. Усю службу на сході країни провів у гарячих Мар’їнці та Красногорівці Донецької області. Повернувшись на мирну територію, отримав медаль за оборону цих міст. Та не дуже тішить нагорода Петра Кореня. Бо це тяжкі спогади про війну, омиті кров’ю побратимів. Неохоче розповідає боєць про розірваний ворожий снаряд у приміщенні інтернату, де перебував батальйон Петра. У ту мить здавалося, що це кінець. Тяжка контузія та втрата слуху лівим вухом і сьогодні нагадують про те жахіття, і пам’ять ця сильніша за всі ордени та нагороди.

Тепер, коли Петро Корень поруч зі своєю родиною, він ділиться спогадами. Вдячний, каже, волонтерам, яким досить тяжко було потрапити на передову, та все ж допомагали. А малюнками, які надсилали дітки з усієї України, прикрашали кожен пост. Думки про сім’ю, тепле слово капелана на сповіді допомагали триматися, додавали віри. А як підбадьорювали бійців концерти артистів художньої самодіяльності, які часто навідувалися в зону АТО.

Для Петра Кореня, бійця 14 бригади 1 роти 1 батальйону, війна вже скінчилася. Із побратимами спілкується телефоном на свята. Час обов’язково загоїть рани кожного нашого бійця. Нехай змінюють і переписують росіяни свою історію, але змінити майбутнє не зможе навіть найбагатший диктатор. Слава, честь і перемога йдуть тільки за світлом, тому слава Україні та її Героям!

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz