Вольове рішення Анни Остапчук

Для кожної мами її дитина найкраща й найгарніша. Вдивляюсь у фото 26-річної Анни Остапчук. Дівчина дуже гарна, з правильними рисами обличчя.

У ній поєднались ніжність, врода, доброта з неймовірною силою, мудрістю, витримкою, стійкістю духу. Навчаючись у Сарненському НВК «Школа-колегіум» ім. Т.Г. Шевченка, мріяла про професію, де б могла одягнути красиву форму. Але перед самим випускним помер батько, а на руках мами залишилися троє дітей, яких сама мусила піднімати. Крім Анни, ще двоє синів – Руслана та Дениса. Найменший тепер навчається в сьомому класі. Анна фактично виняньчила брата. Вона встигала і гарно вчитися, і допомагати по дому.

Ольга Борисівна майже 30 років працювала в ПАТ «Укртелеком», але, попри поважний стаж, її професія електромеханіка стала непотрібною через реструктуризацію товариства, й вона залишилась без роботи. Вдячна, що знайшла її в Сарненській військовій частині, де трудиться вже другий рік електриком у цеху з ремонту артилерійського озброєння. До всього звикаєш, каже жінка.

Донька, як і мама, закінчила Львівське училище зв’язку, однак дуже серйозно вирішила піти служити за контрактом. Власне, не таємниця, що жінці набагато важче дається рішення про військову службу, аніж чоловікові. Попри всі умовляння Ольги Борисівни, думку не змінила. Спочатку навчалася в Полтаві впродовж двох місяців,  потім у Володимир-Волинському пробула лише один день, бо військову частину одразу перевели в зону бойових дій на Луганщині.

Дівчина уже півроку перебуває на східному фронті в складі 14 окремої механізованої бригади. За відмінну службу командири дякують мамі за виховання дочки, нагороджують Анну грамотами. А до чергової річниці Дня Збройних сил України їй присвоїли позачергове звання старшого солдата. Окрім того, вона вже двічі побувала вдома й переконує рідних, що знайшла своє справжнє місце в житті. Не жалкує і не скаржиться, запевняє, що в неї все добре. Подробицями може поділитися хіба що з братом.

Українське військо сьогодні, мабуть, відрізняється від більшості армій світу. Його відмінність у тому, що чимало дівчат і жінок у надзвичайно тяжкий і вирішальний для держави час стали на її захист. Українська історія доводить, що українки в часи воєнного лихоліття завжди ставали пліч-о-пліч із чоловіками на захист своєї країни. Саме історією завжди цікавилася Анна. Без перебільшення скажу, що знає її бездоганно. Любить читати документальні романи.

Що ж стосується самої служби й побуту, то добре дає собі раду, бо завжди була відповідальною. Крім того, усім необхідним, розповіла, солдати забезпечені, у чому, на її думку, велика заслуга командування бригади. Вони одягнуті (тепла й комфортна нижня білизна), взуті, ситі, є де помитися. Одно слово, каже Анна, їй там комфортно й безпечно. Та, коли дуже захоче матусиних смачних пирогів, що аж відчуває їх запах, телефонує до неньки й просить вислати домашні смаколики.

Знати б ще, коли закінчиться війна… Та поки що ніхто цього не відає, тож залишається набратися терпіння й воювати – так самовіддано й звитяжно, як це вміє українське військо. Заради України та своїх рідних. А ще молитися за нашу землячку Анну Остапчук, яка не побоялася стати пліч-о-пліч із чоловіками на захист своєї держави.

Пишаємося тобою, Анно, дякуємо твоїм батькам і гордимося, що народилася в Сарнах.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz