Малює, читає, співає і мріє Валентина Кірільчук із Вирів

У Сарненській дитячій районній бібліотеці постійно відбувається щось цікаве. Крім того, що тут щодня дорослі й діти поринають у загадковий світ книги, працівники книгозбірні часто організовують зустрічі з неординарними особистостями.

Ось і нещодавно п’ятикласники НВК «Школа-колегіум» ім. Т.Г. Шевченка, що в Сарнах, уважно слухали розповідь юної, але обдарованої різними талантами  Валентини КІРІЛЬЧУК із села Вири.

Народилась у багатодітній родині християн віри євангельської. Ще з малечку, пригадує юнка, батьки Микола Єремійович і Наталія Костянтинівна вкладали в її серце ті вищі моральні й духовні засади, якими зможе керуватися все життя. За що дочка їм дуже вдячна. Маленькі дітки зазвичай віддають перевагу лялькам, а Валя дуже рано навчилася читати й до першого класу перечитала всі книги в їхньому будинку. Школяркою із захопленням взялася за літературу в шкільній бібліотеці. Завідувачка книгозбірнею Юлія Мулявко пригадує, що спочатку не повірила, що мала дитина дійсно прочитала товсту книгу, а не переглянула лише ілюстрації. Та коли дівчинка розповіла зміст, продовжила видавати їй цікаві видання, які школярка просто «ковтала», часто сховавшись удома під ковдру з ліхтариком. На жаль, крім користі, це дало й погані наслідки – зіпсований зір. Та, попри все, Валентина визнає, що найвищим авторитетом для неї була й залишається книга книг – Біблія.

Її мама Наталія співає в хорі. Мабуть, саме від неї дочці передалася любов до вокалу, без якого й дня не може прожити. Нині старшокласниця відвідує підлітковий хор, та хотіла б найближчим часом опанувала професійний вокал, тому планує в вступити в музичну школу. Зізналася, що найбільше хоче співати, коли зайнята якоюсь роботою. А найзаповітнішою мрією було грати на піаніно. Завжди з невимовним захопленням спостерігала за рухливими пальцями музикантів, що перебирають клавіші інструмента. Але, на жаль, музичні фантазії залишилися нездійсненними. Та Валентина продовжує жити активним шкільним життям. Останнім часом полюбляє писати твори. За що отримує відзнаки на олімпіадах із української мови та літератури. Дівчина з посмішкою згадує зірвану першу участь в олімпіаді в четвертому класі, коли випадково запізнилася на автобус. Але в наступних уже була серед кращих, а в дев’ятому підкорила перші місця. Старшокласниця  порадила також юним слухачам не користватися готовими домашніми завданнями, це (з її власного досвіду) заважає в навчанні.

Розповіла й про те, як захопилася малюванням. У початкових класах, на уроках Євдокії Примак завжди отримувала високі оцінки, та чомусь особливої зацікавленості цим предметом не виявляла. Коли ж пішла в 5-ий, учителька мистецтв Ніна Чудук звернула увагу на малюнки школярки, сказавши, що має дар від Бога. Валя тоді лише скептично всміхнулася, але згодом подумала: «Чому б і ні?..». І з’явилося бажання малювати не лише заради  хорошої оцінки на уроці, а й у вільний час. До речі, це дуже сподобалося й виник непереборний потяг до творчості. Юна художниця намагається брати участь у різноманітних конкурсах малюнків, щоб визначитися, на якому вона рівні. Хоче й надалі удосконалювати, урізноманітнювати техніки виконання, можливо, навіть створити власну. Щодо натхнення, то воно зненацька ніколи не з’являється, для цього потрібен певний стимул. Наприклад, черговий конкурс чи бажання мами повісити на кухні картину дочки.

Починаючи творити, Валентина зачиняється в кімнаті і просить не турбувати. Спочатку на папері з’являється, як вона каже, якась мазанина, що згодом перетворюється в пейзаж. Тоді для натхнення кличе меншу сестричку Діану. Та, поглянувши на роботу, майже завжди хвалить. Наступною картину оцінює Ірина, яка вказує на недоліки, і авторка починає виправляти, доводячи твір до досконалості. Та найбільше підтримує юнку мама. Особливо коли спіткають невдачі, а вони, як відомо, бувають навіть у видатних людей.

На запитання присутніх, звідки бере теми для творів, відповіла: «Вони ніби падають із неба». А коли вона вже є, то довго йде творчий процес. Часом недомальовану картину кладе в папку «Мої невдачі», щоб залишити її в архіві, аби згодом легко завершити розпочату колись роботу. Дівчині піддаються пейзажі. Та особливо проникливі й захоплюючі виходять портрети, зокрема вчительки та подруг.

Ще в молодших класах Валя мріяла бути педагогом лише заради того, щоб… перевіряти зошити. Пригадала випадок, коли вчителька української мови і літератури Валентина Примак доручила їй перевірити літературні диктанти, вона була на сьомому небі від щастя. Тож тепер думає в майбутньому стати  коректором. Спитаєте, чому не дизайнером, наприклад? Валентина не хоче пов’язувати  професійну діяльність і захоплення, бо тоді, каже, коли хобі стає обов’язком, воно матиме хай незначні, але обмеження. Вона ж мріє колись здобути освіту художника й писати на полотні олійними фарбами чудові картини. Школярка й зараз не гає часу, переглядаючи в Інтернеті відеоуроки з малювання.

На завершення дійства юна майтриня побажала  успіхів самоучкам, як вона, і закликала не піддаватися зневірі на шляху до творчих успіхів.

Хлопчики й дівчатка засипали її запитаннями про її творчість і з великою цікавістю роздивлялися виставку творчих робіт. А ведуча дійства Ірина Кулеша та заступник директора Сарненської дитячої районної бібліотеки Валентина Гольонко подарували Валентині Кірільчук від магазину «Канцтовари» (підприємець Олена Данильчик)  набір олійних фарб, а від книгозбірні – натягнуте на підрамник полотно, на якому дуже скоро, мабуть, з’явиться чудова  картина юної художниці.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz