Як селянка з Тріскинь була панянкою

Маршрут у Тріскині Ремчицької сільської ради  пролягає через ліс. У селі проживають 1798 жителів, а відоме воно з 1753 року. За останнє десятиліття в населеному пункті з’явилися нові вулиці з розкішними новобудовами. Як і раніше, тут працюють клуб, школа, ФАП, магазини, послуги населенню надають також приватні структури: лісопильня й ательє.

У Тріскинях тутешні мешканці заробляють на життя ще й сезонними заробітками: чоловіки трудяться будівельниками в Києві та Москві, жінки найчастіше їдуть у сусідню Білорусь, де доглядають теплиці або ж у Радивилів доїти корів.

А декілька місяців тому тут відбулися зйомки реаліті-шоу телеканалу ТЕТ «Панянка-Селянка», участь в якому взяла 22-річна Інна ГАВРИЛЮК. Власне і стала причиною візиту газетярів у Тріскині. Що побачила дівчина в заможному житті панянки Юнони з Черкас і чи взагалі задоволена участю у проекті? Про це й не тільки в цій статті.

«Проект «Панянка-Селянка» змінив моє життя…»

DSC_7210Оселю героїні проекту в Тріскинях шукали не довго. Навіть діти знають, де живе Інна Гаврилюк, до якої приїздили журналісти з улюбленої для багатьох селян програми. Цю новину обговорили всі, а надто дівчатка та хлопчики, яким завжди все цікаво. Отож Інна віднедавна працює в кафе «ДАлОС», що в Сарнах, але того дня застали її вдома. Діалог був цікавим і хвилюючим. Народилася й виросла дівчина в багатодітній сім’ї, має вісім братів і сестер. Її мама Марія Іванівна – швачка, а тато Володимир Андрійович трудився на фермі. Мають уже 21 внука, у цілому родина дуже велика. Усе життя тяжко працюють,  нині обробляють 1 га землі, тримають чимале господарство: поросят, курей. «Щоправда, качок уже нема, – розповідає жартома Інна, – панянка порубала всі». До речі, свого часу жінка, закінчивши місцеву школу, вступила у ВПУ № 22, де здобула фах бармена–кухаря. Проте працювала в Білорусі на теплицях. Повідала, як потрапила на проект, звідки виникла ідея і що хотіла отримати від цього для себе. Та розповідь виявилася не надто приємною. До участі в реаліті-шоу підштовхнула кума Марина, щоб утішити її, адже у вересні минулого року Інна втратила коханого чоловіка, з яким прожила 2 роки, народили донечку Міланку. Він загинув в автокатастрофі, відтоді її життя кардинально змінилося. Отож, щоб бодай якось розвіятись від постійних думок про трагедію і втрату коханої людини, вирішила прислухатися до поради куми та взяти участь у проекті. Заповнивла анкету й відправила на телеканал, а вже за місяць отримала відповідь.

– Добре, що вирішила помінятися життям із панянкою, – розповідає Інна Володимирівна. – Але бути панянкою не сподобалося. Власне, живу не гірше Юнони, єдина перевага її життя в тому, що дівчина тратить багато коштів на себе, рідних, а ми більшу частку доходів вкладаємо в дім, господарство.

DSC_7341 Інна не приховує, що після проекту її життя змінилося. Зрозуміла, що більше часу потрібно присвячувати все ж таки собі та рідним. Саме тому, коли постало питання, де працювати (в Сарнах чи їхати в Білорусь), вирішила залишитися з донькою. А в ролі  панянки їй найбільше сподобався вогняний масаж і японська баня. А також запам’ятався візит у перукарню. Із прикрістю згадує робочі моменти, коли доводилося фотографувати напівоголених чоловіків.  З Юноною та її подругою Юлею (яка, до речі є модельєр,  зшила та подарувала Інні власну сукню) і дотепер у хороших стосунках, спілкуються переважно через соцмережі. Після проекту твердо вирішила зібратися й жити далі, а тим, хто пережив подібні втрати, радить триматися, оберігати найрідніших людей і не думати, що скажуть інші.

Поштарка–поетеса

Так кажуть односельці про завідуючу поштою Галину Свиридон. Коли ж навідалися у відділення зв’язку, переконалися, що це не пусті слова, адже на стенді в коридорі прочитали в риму описані всі послуги, що тут надають населенню. І це була творчість Галини Петрівни. Власне, жінка зізналася, що пише поезії давно, має рукописні збірки. Ррозповіла про роботу свою та листонош Наталії Приступи й Ольги Мариніної. Сумлінно й плідно трудяться разом упродовж багатьох років, доставляють населенню понад 500 екземплярів видань. Зауважила, що «Сарненських новин» у Тріскинях передплачують найбільше – 202 примірники. Крім того, селяни люблять читати й інші газети, до прикладу, «Вісник і К», «Вільне слово», «Добрий госодар». Галина Свиридон завідує поштою 36 років. Знає в селі всіх людей. Хоч би хто переступив поріг пошти, до кожного привітна й доброзичлива. Насамкінець прочитала власний вірш про Україну:

Україно, вставай, піднімайся, не стій на колінах.

Відсіч ворогу дай, хай полишить кордони твої,

Бо у нас ти одна, і назавжди, навіки єдина,

І ніде так привітно не співають в гаю солов’ї.

Наша мова дзвінка, наче пісня ота солов’їна,

Хто зречеться її, той навіки зречеться всього.

Тож тримаймося міцно, бо за нами стоїть Україна,

Не шкодуймо життя, бо вона у нас варта того. До речі, пише Галина Свиридон на різну тематику: про кохання, Україну та мальовничі краєвиди Полісся.

Чверть століття на сторожі здоров’я односельців

У сільському ФАПі, яким 25 років завідує Алла Кусковець, того дня було людно. Попри весняну гарячу пору року, люди поспішали у медзаклад, хто зробити щеплення, хто придбати ліки. Тут діє аптечний пункт і селяни часто приходять за необхідними ліками, а ще поміряти артеріальний тиск, отримати консультацію медиків. Фахівці співпрацюють із Цепцевицької амбулаторією, тож при потребі запрошують лікарів або ж направляють хворих туди на консультації, лікування. Нині на обліку перебувають 24 вагітні жінки та 35 діток до року. ФАП забезпечений препаратами для надання невідкладної допомоги, регулярно отримують вакцину для щеплення. Щоправда, не приховали факт, що щеплюють лише 80% жителів, решта – відмовники. «Сім’ями відмовляються, – розповідає завідуюча Алла Кусковець. – Переважно це родини християн віри Євангельської. Однак чому це роблять, достеменно невідомо. Хтось із релігійних мотивів, інші недовіряють нинішнім виробникам вакцин.

Вдячні за гаряче харчування школярів

DSC_7223У Тріскинській ЗОШ, яку очолює Валентина Бриж, навчаються 309 дітей. Дорогами країни Знань їх ведуть 33 вчителі, майже половина з яких доїжджають із Яринівки, Сарн, Катеринівки. Цього року стіни школи покинуть 18 випускників. І навчальний рік був успішним на здобутки, якими директор охоче поділилася: І місце в обласному етапі наукових робіт у номінації «Народознавство» посіла учениця 5 класу Іванна Мариніна, з якою працювала вчителька Валентина Боротюк. 15 травня переможниця поїде на Всеукраїнський конкурс. Школярка Любов Філончук, яку навчає педагог Іван Абрамчук, брала участь у районній олімпіаді з хімії, де посіла 3 місце. Успіхів досягли гравці у футболі, ввійшли до обласної збірної, вихованці є призерами й інших спортивних змагань. Любов до спорту та снагу досягати висот їм додає вчитель Ігор Довгалюк. Учениці Іванна Мариніна й Оксана Маслянчук брали участь у районному конкурсі «Лист солдату». До речі, директор із радістю поділилася, що з 3 травня в школі відновили гаряче харчування й від себе, педагогічного колективу та батьків дякувала голові РДА Ярославу Яковчуку та райради – Руслану Серпенінову за клопотання щодо вирішення цієї проблеми перед вищими чиновниками. Також розповіла, що цього року школа отримала новий комп’ютер, що передали партнери з Китайської Народної Республіки. У цілому заклад укомплектований необхідним інвентарем, меблями, але потрібно ще переробити ганок, електричну мережу в усьому закладі. Подякувала директор за співпрацю та підтримку у вирішенні актуальних проблем і батькам в особі голови батьківського комітету Олени Параниці, а також директору ДП «Сарненське лісове господарство» Сергію Белелі за подаровані саджанці дерев і кущів.

Із гордістю назвала Валентина Леонідівна імена видатних вихідців школи. Це, зокрема, нинішній заступник голови РДА Іван Назарець, соліст  сарненського тріо «ТА НОТА» Андрій Леончик, який ще відомий тим, що давно співає в ресторані «Сарни», та Жанна Колоїз, доктор філологічних наук, завкафедрою української мови педагогічного університету м. Кривий Ріг. Насамкінець гостинно запросила всіх на Трійцю в Тріскинську ЗОШ з нагоди 35-річчя закладу.

Мед не лише смачний, а й лікувальний

DSC_7289Сім’ю Герасимчуків у Тріскинях знають за смачний і цілющий мед. Бджільництвом родина захопилася, можна сказати, випадково. Усе розпочиналося з теплиць, де вирощували огірки, а для їхнього запилення, як відомо, потрібні бджоли. Отож купили бджолину сім’ю, але вона, щоправда, тоді не прижилася. І так було декілька разів. Зрештою, одна все ж перезимувала. Відтоді й зайнялися бджолярством, а тепер мають уже 19 бджолосімей. Тетяна Іванівна розповідає, що накачували меду до 300 літрів у рік, продавали його переважно односельцям. Люди цінують їх продукт, бо дійсно натуральний, без добавок. Тепер Герасимчуки тепличним рослинництвом майже не займаються, мають лише одну невеличку теплицю, з якої цього року вже зібрали перший урожай – редиску, скоро будуть й огірочки. Основне ж захоплення – бджолярство. Разом щоденно трудяться біля вуликів. Їх мед куштували не лише в Україні, а й в Ізраїлі та Німеччині. Коли запросили нас на пасіку, то після міської метушні потрапили ніби в казку, де біля невеличкого озерця, обплетеного лозою, ростуть високі красуні-берізки, а біля них – вулики з бджілками, поруч лавочка. Цей мальовничий куточок не просто зачаровував, а немовби запрошував: не поспішай, людино, присядь, помилуйся красою. Власне, ця місцина й стала справжньою віддушиною нам після робочого дня. Присівши на лавочці біля ставка, слухаючи мелодії пташок і дзижчання бджілок, поговорили з Федором Тарасовичем і Тетяною Іванівною про минуле. Жінка трудилася в школі організатором, а чоловік – водієм. Разом виростили 5 діток, усі вчителі. Тарас і Володя закінчили Полтавський національний педагогічний університет, Марія і Петро – Міжнародний економіко-гуманітарний університет, Іван – інженерно-педагогічну академію. Крім того, Марія, Петро й Іван закінчили ще додатково Рівненську духовну семінарію, а Тарас і Володя – біблійні інститути. Одно слово, діти в цій родині освічені, талановиті, глибоковіруючі. До речі, цього року Герасимчуки святкуватимуть 40 років подружнього життя.

DSC_7252
Фото Василя СОСЮКА

Шиє одяг для дорослих і дітей

Хоч би куди завітали з робочим візитом, жителі кожного села мріють, щоб їх населений пункт розвивався. Щоб у селах були вуличне освітлення, Інтернет, хороші дорогі, відкривали сучасні підприємства, відповідно створювали нові робочі місця. Цього року в Тріскинях розпочало роботу ательє, де послуги з пошиття та ремонту одягу надає 24-річна місцева жителька Марія Несвіт. Дівчина навчилася ремеслу в Рівненському центрі ПТО «Центр сервісу та дизайну», деякий час шила вдома, відтак  на пропозицію брата Сергія (до слова, зятя сім’ї Герасимчуків) відкрила власну справу, тобто ательє. А було все так: придбали ділянку землі зі старим будиночком, зробили в ньому ремонт, благоустроїли прилеглу територію, закупили швейні машинки й дівчина взялася за справу. Клієнтів, розповідає, вистачає, буває, навіть Висового звертаються з проханням підібрати брюки чи щось пошити. І ціни за роботу помірні, до прикладу, підібрати штани вручну – 35 грн, а на швейній машинці – 30. Дівчина вміє все, найтяжче, зізналася, було, коли довелося вперше шити корсетний виріб до бальної сукні. Довелося добряче потрудитися, але справилася з завданням. Власне, завжди доводиться вчитися чомусь новому. У планах дівчини – розвиватися далі – працевлаштовувати молодь. Окрім того, Марія Михайлівна дуже гарно співає, є диригентом молодіжного хору при церкві християн віри Євангельської.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz