«Приїжджайте до нас жити…» – запрошують жителі Мельниці, стурбовані, що молодь покидає село

Населений пункт належить до Степанської селищної ради. Розташований на вiдстанi 54 км вiд районного та 94 км від обласного центрів. Площа його становить 171,000 га. Колись там, де воно нині, шумiли лiси, залитi чистими водами болота, водилося повно всякої звiрини, птаства та риби.

Це були землi помiщикiв братiв Ворцелiв, а садибу звели в Степанi. За пiдтримку революціонерів чоловіки попали в немилiсть Росiйського уряду, за що їх репресували, а землi розпродали дуже дешево мiсцевому населенню. У серединi ХIХ столiття сюди заселилися жителі Польщi, які купували нікому не потрiбну землю. Адже основна цiннiсть цього краю – лiс. А ще на початку ХIХ столiття капiталiст Бльох проклав тут залiзницю, яку називали Степанською, бо в селищі був залізничний вузол.

DSC_3571-кУ населеному пункті протiкає рiчка Мельниця – притока Горині, що отримала свою назву вiд росiйського слова «мельница» – млинів, котрих на рiчцi було дуже багато. Пiвнiчну частину біля водойми заселяли поляки i звали Велика Мельниця, а пiвденну – українцi, відтак Мала Мельниця. У роки вiйни польське населення знищили. З початком колективiзацiї розкиданi на декiлька кiлометрiв хутори почали переселяти в село. Заселяли там, де жили українцi: на пагорбi правого берега рiчки Мельниця, ближче до залiзницi й дороги Степань–Гута. За роки радянської влади в селi збудували магазин, дитсадок, клуб, а в 1947 роцi – школу. Селяни працювали здебільшого в мiсцевому колгоспi. У дев’яностих роках минулого століття вулицi тут заасфальтували, що значно покращило його вигляд. Сьогодні Мельниця – невеличке село, що має 131 обійстя, де проживають 340 жителiв. Діють магазин, ФАП, філія Степанської ЗОШ І-III ст., клуб, бібліотечний пункт видачi лiтератури. Також тут є фермерське господарство «Верес». А ще в глибинці живуть творчi й обдарованi люди. Зокрема майстринi-вишивальницi: Надія Вєтрова, Лариса Плиска, Руслана Радкевич. За околицею села на місці, де загинули українські повстанці, є пам’ятний знак Героям УПА. Та, мабуть, найбiльша окраса його – церква святих Вiри, Надiї, Любовi та матерi їх Софії, що селяни зводять самотужки й за власною ініціативою.

 

Працюють спільно на благо учнів і молоді

DSC_3505-кОпорний заклад філії Степанської ЗОШ уже 17 років очолює Тамара Руденко. Односельці кажуть про неї: «Учитель із великої літери». Педагог згуртувала учнівський і педагогічний колективи, тому в школі панує гармонія.  До речі, 15 школярів тут навчають 4 педагоги, троє з яких доїжджають зі Степаня. Колектив суто жіночий, тоді  як роботи, а особливо нині, більше чоловічої. У закладі розпочали плановий ремонт, до навчального року готуються гуртом: білять стіни, фарбують підлоги тощо. Намірені встановити одне енергозберігаюче вікно – благодійна допомога від депутата райради Василя Пилипенка. Загалом треба замінити 5. Школа компактна, але частково потребує реконструкції. Опалюють твердим паливом. Грубки не обігрівають належним чином класні кімнати, взимку з вікон свище. Завідуюча не приховує, що учні мерзнуть:«Ми тулимо діточок до грубки, як курчаток, щоб їм було тепло». Заміна вікон тут дуже актуальна. Розповіла, що в цьому році заклад відзначатиме 60-річчя. Зауважила, що, крім Василя Пелипенка, допомагає також депутат облради Ксенія Павловська. Завдяки обранцям громади школа має комп’ютер. Виручає й Степанська селищна рада, за її сприяння нещодавно зрізали аварійні дерева. Педагоги тісно співпрацюють із працівниками Будинку культури, оскільки в школі немає актової зали, святкові заходи, зокрема й Останній дзвоник, проводять тут. Уже 8 років заклад культури очолює Галина Нікифорець, яка й була нашим гідом.

– Заклад здали в експлуатацію ще у 1971 році, -розповідає. – Відтоді капітально не ремонтували. Тому це нагальна потреба. Як не дивно, але в цій глибинці надто популярний Будинок культури. Саме тут, а не в барах, яких, до речі, тут немає, розважається місцева молодь, хоча її дуже мало. У вихідні його відвідують 20-30 осіб, відтак надають у місяць платних послуг до 100 грн. Щотижня в Будинку культури проводять дискотеки. Діють різноманітні гуртки: «Художнє слово», вокальний, спортивний. Директор запевняє, що покращити сприйняття культури серед селян намагаються різними методами. Зокрема постійно на культмасові заходи залучає населення. До прикладу, гарно й урочисто відзначають свято села, День Незалежності. Пишається та дякує за співпрацю, активність юним даруванням Вікторії і Софії Гочам, без яких жодне дійство в селі не обходиться. А також Степанській селищній раді, районному керівництву.

 

А корів і досі доять вручну

DSC_3584-кНині багато селянських господарств через  нерентабельність молочного тваринництва пускають худобу під ніж, та є люди, які наперекір усьому вірять у його перспективи. До когорти таких належить Анатолій Мельник, директор СГПП «Верес», який утримує доволі численне поголів’я ВРХ. Загалом – 80 голів, серед них 15 дійних корів, 30 – телят, решта – в запуску.

– Корів доїмо вручну, – розповідає господар. Як проходять будні, що починаються з вранішнього «му-у-у»? Прокидається чоловік дуже рано й гайда на ферму. Хоч і не доїть корів, адже це уділ мами, якій, до речі, вже 71 рік, роботи вистачає. Потім «корівок» відпускають на пасовисько, через деякий час знову доїння. І так щодня, бо в чорнорябих вихідних не буває, а отже, і в господарів також. Іноді бабусі допомагають онуки, які теж добре вміють доїти. Річ у тім, що дружина Анатолія Миколайовича померла, відтоді цим займаються бабуся й діти. За словами господаря, щодня здають десятки літрів молока в збиральний пункт. Звісно, ціни на нього бажають кращого.

Анатолій Мельник розповів, що цього року посіяв також 15 га вівса та жита, крім того, ще 12 га обробляють. Чоловік працевлаштував 3 жителів із Бутейок, які допомагають у гарячу пору року. Зізнається, що працювати на землі стало важче. Перш за все, через дорожнечу пальне-мастильних матеріалів і добрив. У господарстві має стареньку спецтехніку, якою й обробляють землю. Іноді її ремонт добряче б’є по кишені. Зернові, що збирають наприкінці літа й восени, не продають, усе тримають для худоби.

 

Тато й сини плетуть з лози паркани

DSC_3597-к
Фото Василя СОСЮКА

На одному з обійсть помітили незвичайні лозові паркани. Дізналися, що це оселя Левчуків, християн віри Євангельської. Як з’ясували, сільський умілець Олексій Левчук виготовляє дуже потрібні в домашньому вжитку вироби з лози. Батьки залюбки демонстрували роботи юнака, з усього видно, що пишаються синовою майстерністю. Хлопець розумний, беручкий до роботи, та згодом почули, що цьому ремеслу навчив його тато, Павло Петрович. Батько заохочує до роботи всіх синів. І дня не сидять, склавши руки. Лозу заготовляють на узбережжі, вкритому густим верболозом. Потім умощують на велосипед і прямують додому. Найкраще, кажуть, сировину заготовляти восени чи взимку, тоді вона не ламається, а кора – не здирається. Усі кошики плетуть вручну, без жодних верстатів, а допоміжними знаряддями є звичайні палки, ніж. Також кмітливість і працелюбність майстрів. Кошики зручні й надійні, у такій тарі добре носити фрукти, овочі, подавати худобі корми.

У цілому родина Левчуків дуже працьовита. Тато трудився водієм, нині, як і мама, на пенсії. Чотири старші доньки  – медики. Ольга працює у КЗ «Степанська районна лікарня», Олеся – в ДНЗ «Льонок», Олена – у ФАПі села Глушиця (до речі, дівчина дуже любить квіти), Яна закінчила медичний коледж у Луцьку. Олексій за фахом електромонтер, Галина – цьогорічна випускниця школи, найменші Влад і Рома – учні. Одно слово, гарна сімя.

 

Мріють, щоб село розвивалося…

Мельниця – село хоч і невеличке, але жваве. Завітали в єдиний у глибинці торговий заклад Степанського споживчого товариства. Магазин  вирізняється зручним і вдалим екстер’єром, повз нього проходить центральна дорога села. Представлений тут великий асортимент, кожен зможе купити товари першої необхідності. Обладнаний холодильними камерами, енергозберігаючими вітринами. Продавцем тут 15 років працює Лариса Крот, а завідує Валентина Матюша. У магазині зустріли учасника АТО Василя Гоча, якого мобілізували у Збройні сили України в 2015 році. Чоловік пройшов вишкіл на Яворівському полігоні, потрапив до складу 73 бригади, виконував військові доручення сапера в Луганській і Донецькій областях. До цього працював охоронцем на фермі, нині з дружиною виховують діток. Усього в селі 5 учасників АТО, якими односельці відверто пишаються.

З завідуючою ФАПом Тетяною Шустик поспілкувалися в дорозі, коли поспішала на виклик. Медик зауважила, що того дня їх було вже декілька. Загалом зустріли в Мельниці дуже багато людей, з якими поговорили на різні теми. Прикро було чути, особливо від молоді, що село вимирає (до речі, тут живе дуже багато вдів, чомусь помирають тут частіше чоловіки). Бідкаються селяни, що молодь покидає село. Багато будинків пустують. Тому були б раді, якби сюди приїжджали жити люди, які не мають власного житла. Хочуть, щоб село розвивалося, мало  майбутнє. Одна з найбільших проблем тут – працевлаштування, адже в Мельниці нема жодного підприємства, за винятком СГПП «Верес». Однак воно має хороше сполучення з селищем Степань, райцентром. А ще – заасфальтовані вулиці, красиву природу й доброзичливих людей.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz