…За крок до відважної смерті

Це слова пісні легендарного гурту «Океан Ельзи»: «За крок до відважної смерті будь таким, яким Бог тебе знав…». Щодня Україна хоронить своїх захисників. Щодня українські воїни «за крок до відважної смерті», а то й набагато ближче…

Думаєте, війна далеко? Думаєте, десь там, на Донбасі? Озирнімось. Вона зовсім поруч. Чи можемо ми уявити, що думає мати, провівши на фронт єдиного сина, дружина – чоловіка? Чи можемо ми, дорослі, спокійно дивитись в очі дитини, яка втратила тата? Виявляється, можемо. Живемо-бо своїм життям, переймаємось літнім відпочинком, ремонтом, покупками, будівництвом – тільки не війною. А на фронті щодня гинуть військові, гинуть юнаки, яким ледве минуло 20, гинуть дорослі чоловіки, в яких підростають діти…

«Нашу «Пліч-о-пліч» вже вкотре відкладаю. В нас, крім Володі Бричака, вже чотири втрати. Володя Турчин з Жовкви 12 числа, і три дні поспіль наші, Закарпатці. Золтана вчора поховали, Сергія сьогодні, Олексій вчора загинув, тільки у вівторок привезуть у Мукачево. Так що не знаю, ставити некрологи потрібно. Але одразу чотири в одній газеті…». Це з нашої редакційної переписки із прес-офіцером 128 ОМБр Наталією Мещеряковою. Саме з цією бригадою журналістські колективи реформованих редакцій Рівненщини випускають у світ фронтовий бюлетень «Пліч-о-пліч», що верстаємо в редакції «Сарненських новин».

Донині не можу підібрати слів, не вистачило сміливості зателефонувати Наталі… А що сказати? Що співчуваємо, що підтримуємо, чи що не спромоглися навіть дні жалоби оголосити, коли ненаситна війна збирала свою дань на спраглих полях, де колосяться хліба, де сама природа просить схаменутися. Те «хлібне перемир’я» принесло жахіття в українські родини. Не минуло й Рівненщину.

«Дубровиця знову в траурі, – пише редактор «Дубровицького вісника» Людмила Родіна. – Україна вчора втратила ще одного відданого сина. На сході, поблизу станиці Луганської, загинув наш земляк, колишній прикордонник Федір Петрович Пляшко з Озерська. Мешкав у Дубровиці. Син, Чоловік, Батько, Дідусь, справжній Патріот, Людина. Він мав золоті серце та руки. Ненавиджу війну… Вона не далеко. Вона забирає кращих з-поміж нас».

Чому це пишу? Бо болить, бо кожен дзвінок з фронту, як машина часу, переносить в іншу реальність, де вибухи мін і снайперські кулі, від яких не рятують бронежилети, бо не замислюємось, що живемо без обстрілів, в мирних, затишних домівках тільки завдяки тим нашим землякам, які ціною власного життя захищають нас від російського окупанта і його українських прибічників. Бо як би називали те, що відбувається на сході України, там – ВІЙНА, безжальна, кровопролитна. І там, в окопах, солдати «за крок до відважної смерті». І коли ми шукаємо слова, вони просто просять подякувати тим, хто їм допоміг хоч чимось. І слова їх щирі й прості. Адже для наших відважних воїнів важливо знати, що ми їх не забули, що готові завжди підтримати. От і Роман Яковець зателефонував, щоб вкотре подякувати небайдужим людям, які не втомлюються робити щось для української армії. І те щось зовсім не маленьке. Ось що сказав Роман: «Мої побратими і я щиро дякуємо всім, хто допомагає з придбанням і ремонтом техніки. Від бійців «Айдара» спасибі за Volkswagen Passat. Сарненській організації УДА і підприємцям – за допомогу у відновленні та ремонті автомобілів для АТО, директору гіпермаркета «Епіцентр» Армену Акопяну – за тент і фарбу…».

Та ще у воїнів є багато проблем, і ми можемо їм допомогти. Тому не залишаймося байдужими, бо це наша спільна справа. Хто б що казав про те, що забезпечувати армію повинна держава, ми не маємо права стояти осторонь. Якщо хочемо щось змінити в цьому житті, якщо прагнемо жити у вільній, незалежній, правовій країні без корупції, без влади, яка неспроможна виконати власних обіцянок, але яку ми ж і обрали, давайте починати з себе. Не будьмо байдужими, бо там воюють якщо не наші рідні й близькі, то сусіди, односельці… Тому маємо кожен зробити вибір: чекати, що хтось прийде і зробить усе за нас, чи діяти самому. Це не так складно перерахувати кошти на лікування тяжкохворої дитини, пораненого бійця чи волонтерам для потреб армії. І нехай це невелика сума, але там вона вкрай потрібна. І тоді будемо на крок ближче до здійснення нашої спільної мрії – мирної та щасливої України…

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz