Підкорила бухгалтерський олімп

Бухгалтерію в наш час вважають рутинним заняттям, що потребує величезної уваги та відповідальності. Чимало стереотипів прив’язалось і до бухгалтерів. Кажуть, у них заведено все робити чітко й правильно, а щось нове вони сприймають дуже скептично та насторожено, тому з часом можуть перетворитись на страшенних зануд.

Та в кожній професії є люди, завдяки яким вдається зруйнувати усталені шаблони. Тож як пропрацювати бухгалтером все життя та не втратити запалу й життєвої активності, дізнаємось у молодої, розумної та енергійної Ірини ЛАЗАРЕЦЬ.

 

Готовність навчатись – запорука успіху в будь-якій справі

Про те, що Ірина Миколаївна успішно будуватиме кар’єру бухгалтера, в дитинстві й подумати не могла. У школі (навчалась дівчина у Сарненській ЗОШ № 3 І-ІІ ступенів) співала та виступала на різних міських заходах. Згодом вступила у Вище професійне училище № 22, отримала середню спеціальну освіту майстра сільського будівництва. Юнка встигала не тільки навчатись, а й брала участь у громадському житті училища, займалась танцями. А вже через рік пройшла курс підготовки бухгалтерів-касирів на базі цього ж навчального закладу. У вісімнадцятирічному віці влаштувалась на тимчасову посаду бухгалтера в КЗ «Обласна психіатрична лікарня с. Орлівка», де працює й донині.

Молоду, проте амбітну дівчину в колективі прийняли дуже добре. «Робота давалась легко, колеги з радістю допомагали та радили, як краще зробити в конкретній ситуації. На той час головним бухгалтером була Ніна Сергіївна Чернова, я й досі завдячую їй за досвід, яким вона ділилась із підлеглими», – каже Ірина Миколаївна.

Вже до кінця року фахівця перевели на постійне місце роботи. Проте це не зупинило, а навпаки – спонукало продовжувати освіту. Вступила в Рівненський кооперативний технікум на спеціальність «Бухгалтерський облік», а згодом закінчила Рівненський інститут Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна», отримавши освітній рівень спеціаліста економіки підприємств.

 

«Мама завжди хотіла, щоб я стала медсестрою, але й досі не можу навіть укол поставити»

Натомість старша сестра Алла працює сестрою-господинею в КЗ «Обласна психіатрична лікарня с. Орлівка». Мама Любов Йосипівна – творча жінка та хороша господиня. Має хист до малювання, прикрашає візерунками старі меблі, криницю. Від неї Ірина Миколаївна перейняла любов до тварин, квітів, а також гарний голос. Тато – Микола Акімович – любитель точних наук, з аналітичним складом розуму, з дитинства займався освітою доньки. Саме він передав пані Ірині любов до цифр, коли робив з нею уроки. Він і зараз не сидить на місці, а постійно знаходить собі заняття: то в ліс по ягоди, то вдома по господарству.

 

Ніколи не прагнула змінювати місце роботи

Працюючи в медичному закладі, пані Ірині довелось освоїти специфіку бухгалтерії цієї сфери. Оскільки справа стосується здоров’я людей, то й відповідальність тут подвійна. Необхідно вчасно замовляти, проплачувати медикаменти, продукти харчування, ретельно перевіряти всі документи, що засвідчують якість придбаної продукції. Втім, і це жінці вдалось опанувати. Тому через 12 років сумлінної праці її перевели на посаду економіста, а вже у 2013 році Ірина Миколаївна стала головним бухгалтером закладу.

Зараз основними її обов’язками є звітність, робота з казначейством, розподіл заробітної плати, співпраця з банками, оформлення листів, наказів, контроль за роботою підлеглих тощо. Пані Ірина скромно каже, що впоратися з усім вдається саме завдяки колегам, які прислухаються, та налагодженому роками робочому процесу. Підлеглі найбільше цінують у своєму керівникові привітність, грамотність, чуйність. «До неї завжди можна звертатись за порадою. Ірина Миколаївна строга, але справедлива. А ще молода, енергійна та хороша людина в першу чергу», – діляться колеги.

Пані Ірина зізнається, що ніколи не хотіла змінити місце роботи. Їй подобається, де вона працює, а головне, з ким. «Ми досі продовжуємо вчитись один в одного. Людина все знати не може, тим більше зараз, коли все так стрімко змінюється. Тому не соромлюсь запитувати поради в інших. Активно спілкуюся з колегами інших закладів, підприємств, а також колишніми одногрупниками», – розповідає жінка. Вона систематично відвідує семінари в Сарнах, Рівному та Києві. Має три сертифікати з семінарів із державних закупівель, а також численні грамоти та подяки від адміністрації лікарні.

 

«Мій чоловік – моя опора та втіха»

Разом із ним ведуть невелике господарство. Олександр навчався на електрика в тому ж училищі, що й майбутня дружина. Помітив її на сцені під час конкурсу краси й вирішив, що завоює прихильність дівчини будь-якою ціною. Відтоді подружжя Лазарців 21 рік у щасливому шлюбі. В їхній сім’ї панують злагода, підтримка та взаємоповага. Так, Ірина Миколаївна навіть допомагала чоловікові висаджувати ліс, бо працює він у Страшевському лісництві ДП «Сарненський лісгосп».

Перед будинком облаштувала справжній квітковий палісадник. Також жінка – півча в Українській православній церкві, згадує, що дід теж колись співав у церковному хорі. Пані Ірина полюбляє активне дозвілля. На свята збираються великою дружною родиною, зустрічаються з друзями, кумами. Коли є нагода, полюбляють відпочивати з чоловіком біля моря, у Карпатах, Трускавці чи на озерах, аби тільки не сидіти вдома.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz