Багате дітками село Поляна

Населений пункт входить до Кричильської сільської ради. Мальовничий і красивий, хоч і живе там лише 525 осіб. Вдале географічне розташування та зручне транспортне сполучення сприяють його розвитку. Мешканці всіляко дають собі раду, покращують добробут, зводять нові оселі.

Чимало полянців трудиться в селі, інші доїжджають на роботу в сусідні чи райцентр, значна частина займається сільським господарством. Працювати тут вміють малі і старі. Зі сходом сонця селяни починають клопотатися по господарству, виганяючи худобу на випас, жінки готують сніданок, а також прибирають в оселі, а чоловіки налаштовують інструмент для праці, постукуючи й оглядаючи його, щоб випадково не зламався, адже зараз пора сінокосу. Біля кожного господарства вдосталь землі, тому селяни саджають багато городини. Тут люди не нарікають на життя, а стараються, як можуть, дбають про хліб і до хліба, усе доводять до ладу.

Минуле глибинки й видатні уродженці

DSC_6816-кПоляна оповита старовинними легендами. Оточена лісами, полями, тому й має таку назву. Перші поселення датуються серединою XIX століття. А перші будинки з’явилися в болотах Бадіного та Бенеха. За словами старожилів, село ділилося на три частини: Крушинка, Ріхта та Поляна. Яскравими фарбами у своїх творах змальовує життя місцевих селян письменник О. Купрін, який побував у цих краях у 90-х роках XIX століття. Навкруги – ліс зі своїми урочищами та болотами, що оповиті легендами, про які нам розповідає Леонід Куліш-Зіньків. Це: і Дівочий брід, і Корабельське, Мішані Кладки та Гало. Якщо звернутися до архівних документів сільської ради, то дізнаємося, що перші згадки про Поляну датуються 1950 роком, бо архів із попередніми записами згорів. Також достовірно відомо, що 22 січня 1943 року на хуторі Поляна відбувся крайовий збір ОУН(б), приурочений до Дню Злуки, в якому брали участь полковник УПА Еней і провідник УПА-Північ Дубовий (Іван Литвинчук). 23 січня 1943 року на цьому ж хуторі, військовий референт Сарненського окружного проводу ОУН (б) Григорій Перегірняк (Коробка) об’єднав декілька відділів у першу сотню і вишколив її для атаки на німецьку залогу в місті Володимирець, яку успішно провели на початку лютого 1943 року. Хутір зростав, і вже в 1987 році його перейменували в село.

DSC_6779-кПочаткова школа в селі працювала з 1953 року в приватному будинку С. Добридника, а з 1964-го –  у будинку  Л. Добридника. У 1967 р. перемістили в новозбудовану будівлю. У 1960-1991 роки завідувала навчальним закладом Надія Добридник. У листопаді 2007 року в селі відкрили нову дев’ятирічку. Доречно згадати й відомих учасників національно-визвольних подій 1941-1945 років: Івана Банацького, Йосипа Левчуна, Гната Левчуна, Олексія Левчука, Архипа Шимка. У селі також мешкають учасники бойових дій в Афганістані: Володимир Шимко, Анатолій Добридник. Пишаються в Поляні видатними вихідцями: директором будівельної фірми «Київміськбуд» В. Пителем, директором аграрної фірми в м. Умань А. Пителем, головою Сарненської районної ради 2008-2012 рр. М. Добридніком, директором приватної служби охорони в м. Вінниця А. Пилатом, керівником штабу батальйону військової частини 3002 м. Рівне П. Коньком. На території населеного пункту розташовані Полянська ЗОШ І–ІІ ступенів, ФАП, 2 магазини змішаної торгівлі.

Проблеми вирішують разом із громадою

DSC_6783-к– У Поляні проживають 214 діток до 17 років, – розповідає секретар Кричильської сільської ради Іван Токов. – Є багато багатодітних родин. Нещодавно молоді батьки облаштували майданчик для малечі. Яскраві гойдалки, лавки, гірка, пісочниця – далеко не повний перелік того, що встановили на ньому. Тепер батьки спокійні за дітвору, яка охоче бавиться неподалік від дому. Дорослі не натішаться: їхні сини й доньки не просиджують годинами біля телевізорів і комп’ютерів, а гуляють на свіжому повітрі. Приємно, що до реалізації такої задумки долучилося багато небайдужих односельців. Упевнена, що разом зробили гарний внесок у розвиток підростаючого покоління.  Крім того, раніше облаштували ще й волейбольний майданчик. Тож молодь має де проводити час нині. Село маленьке, але люди стараються, щоб тут вирувало життя.

Не стоїть осторонь і сільська рада. Вже виготовили генплан забудови населеного пункту, роздали під будівництво 15 земельних ділянок. Тривають роботи зі зміни меж території. На сході села полянці нарікали на стан доріг, хоча весною ту, що сполучає його з центральною садибою, прогрейдерували. У планах – зробити вуличне освітлення.

Одна біда на двох

Живуть у селі сестри Марина та Євдокія Коньки, обом за 80 літ. Стареньких знають і дорослі, й діти. Історія їх життя вражає до сліз. Розповісти про тяжке дитинство погодилася старша, Марина Павлівна.

DSC_6876-к– Мені було 13, коли залишилися сиротами я та 5 молодших братиків і сестричок. Тата вбили, а мама померла від тифу. У нас забрали будинок, тож жили з дідусем. Щоб не померти з голоду, ходили по старцях, просили хліб.

Бабуся охоча погомоніти. Усього було за життя. Багато й тяжко працювала. Ніколи не боялася труднощів та допомагала іншим. Розповідаючи про наболіле, старенька мимоволі змахувала непрохану сльозу. Понад 30 років працювала в колгоспі, трудилася ланковою, від тяжкої праці в полі, де часто рвала льон, руки в бабусі покручені, болять. За сумлінну працю її нагородили Орденом трудової слави  ІІ ст., медалями «За трудову доблесть», «Ветеран праці». Євдокія трудилася в колгоспній коморі, випасала телят. Мало-помалу побудували й свій будинок, де зараз і проживають. Ще декілька років тому тримали чимале господарство: корови, свині, птиця… Але здоров’я підвело, тож багато продали. Нині літніми жінками опікується соціальний працівник, який навідується, допомагає їм.

35 років віддала торгівлі

DSC_6778-к
Фото Василя СОСЮКА

У Поляні є магазин, здатний задовольнити попит навіть найвибагливіших покупців не лише повним асортиментом продуктів харчування, а й багатьма господарськими товарами широкого вжитку. Тому тут завжди людно, особливо перед святами. А дехто заходить сюди не так за покупками, як просто поспілкуватися, адже для сільських жителів заклад торгівлі є місцем, де можна почути свіжі новини, поділися чимось своїм. Належить він Великовербченському споживчому товариству, а торгує в ньому ось уже 35 років Надія Токова. Зізналася, що змалечку її «тягнуло до торгівлі»: з подружками найчастіше гралися «в магазин», любила готувати. Тож після закінчення восьмирічки в рідному селі вступила до Рівненського кооперативного училища.

– Я задоволена своєю професією. Робота для мене – все. Своє життя віддала торгівлі, – розповідає Надія Климівна. – Покупців у нас вистачає, у місяць здаємо 85-90 тис. грн виручки.

У розмові жінка розповіла про нелегке життя, у 32 роки втратила чоловіка, тож доньку виховувала одна. Нині вона працює в Коростській школі вчителем іноземної мови.

Ми приїхали в Поляну обідньої пори. Село було тихим, люди поралися на городах, ще хтось у лісі збирав чорницю, діти їздили на велосипедах. Традиційно поспілкувалися з селянами, відвідали окремі заклади, що діють тут. Поляна справила гарні враження, надто люди – щирі, доброзичливі. Дай Боже, щоб так було завжди, щоб у селі панували мир і добробут.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz