На сопках Маньчжурії воював під час Другої світової сарненець Дмитро ЛАБУНСЬКИЙ

Цими днями учасник бойових дій, ветеран війни та праці відзначив поважний 90-річний ювілей. Ставний, статечний, з ясним поглядом, міцним голосом, чіткою вимовою і, певно, замолоду дуже гарний на вроду, Дмитро Антонович зустрів нас в оточенні рідних: доньки Галини, правнучок Олі й Каті та праправнука Мишка (на фото).

…Цікава річ людська пам’ять – відшаровує та відмітає те, що сталось нещодавно, а події свинцевих і порохових сорокових зберігає так, ніби це було вчора. У далекому 1944-ому сімнадцятирічного Дмитра Лабунського мобілізували в 139-ий запасний полк. Відтак шлях молодого бійця проліг у Китайську народну республіку. Вночі хлопці висипали з ешелона на 78-ому кілометрі, подалися у військову частину. А вранці на півтори тисячі солдатів очікувало смертельно небезпечне випробування – марш-кидок через пустелю в п’ятидесятиградусну спеку. Втрати були значними – з батальйона залишилось дванадцять чоловік. Решта зосталась лежати на непривітній чужій землі. Тоді-то командир взводу й віддав наказ: «Лабунський, бери станковий кулемет і клади на хуру».

DSC_7783 (1)
Фото Василя СОСЮКА

Коли ж нарешті відійшли до гірського масиву, видали пайок – по буханцю хліба, консерви, цукор. Перепочивши, почали видиратися нагору. Ось там, на сопках, вперше зіткнулися з маньчжурами, які випасали отару, – голими, з овечою шкурою на стегнах. Вони порозбігались, а наші хлопці підстрелили вівцю, тож попоїли баранини.

Однак нечасто випадала гарна вечеря, адже воювали на чужій території, де все налаштоване до них вороже. Довелося форсувати гірську річку з потужною течією, долали її, тримаючись за мотузку. У місті Салунь потрапили під гарматний обстріл японських мілітаристів. Зате в Чжунжоу захопили склади, тоді вперше скуштували закордонні галети.

Той бій під станцією Дайєр запам’ятався на все життя. Четверо японців з вікна косили наших солдатів, які йшли в наступ. Тоді загинув командир полку, а сам Дмитро Лабунський отримав поранення в ноги. Зупинили ворогів прямим влученням з гармати. А рани й до сьогодні нагадують про безстрашний наступ на Теньшахе.

Після Китаю та Далекого Сходу Дмитро Лабунський у складі запасного полку побував у Центральній Росії, згодом – у Дарниці. Врешті-решт у липні 1946-ого воїна демобілізували. Замість трьох місяців, як тоді дозволяли, колишній фронтовик відпочив вісімнадцять днів і подався працювати в кондукторський резерв. Згодом сумлінного працівника перевели на станцію Клесів, де до пенсії трудився складачем вагонів. Дмитро Лабунський – кавалер ордена Вітчизняної війни, інших бойових і мирних нагород, має звання почесного залізничника. Та сам найпочеснішим вважає сімейне звання прапрадіда. Тим самим доводячи, що козацькому роду нема переводу.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz