Польська освітня політика на Сарненщині в міжвоєнний період

Найголовнішим завданням для поляків після закінчення Першої світової війни, крім створення адміністративно-урядового апарату, було впровадження польської освіти, якій відводили важливу роль у піднесенні освітнього рівня польського суспільства.

Попри чисельну перевагу українців польська влада зосередила увагу на полонізації місцевого населення, намагаючись через систему освіти реалізувати політику національної асиміляції, навіть усупереч узятим на себе міжнародним зобов’язанням щодо ставлення до національних меншин, не розуміючи, що від цього залежить внутрішня безпека в країні. Потрібно зауважити, що в Польщі розвитку освіти приділяла увагу не тільки держава, а й громадські організації.

Уже в травні 1922 р. у Луцьку створили Кураторіум Волинського шкільного округу, котрий згодом перенесли до Рівного. Цікаво, що одним із перших розпоряджень куратора округу став наказ, згідно з яким усі без винятку вчителі впродовж двох місяців мали одержати польське громадянство. Інакше з 1 липня 1922-го їм загрожувало звільнення із займаних посад.

Сарни старе-3чАналізуючи всі ухвалені Сеймом закони в міжвоєнний період, можна прослідкувати кардинальні зміни в освітній політиці у Волинському воєводстві, котрі були спрямовані на ущемлення прав українців. Зокрема Закон про шкільництво від 31 липня 1924 р., більше відомий як «закон Грабського». Згідно з ним, основним типом державної школи визначалась єдина польська школа. Цей закон був скерований, насамперед, проти українців, які, як вважали, могли становити загрозу безпеці й цілісності Польщі. Окрім того, двомовним школам мали надавати фінансову допомогу та підтримку від Польської держави. Але на практиці діяльність уряду та місцевої влади була спрямована на ліквідацію тих, де навчання проводили українською мовою, та створення на їхньому місці польсько-мовних закладів. Фактично українські громади не мали достатньої фінансової змоги утримувати свої школи (оренда приміщень, забезпечення шкільним приладдям, виплата зарплатні учителям коштували недешево), тому в системі навчальних закладів на Волині в міжвоєнний період виразно переважали польськомовні школи.

У 1925 р. у Сарнах відкрили польську загальноосвітню школу (пол. szkoła powchechnia) ім. Генріха Сєнкевіча. Відомі прізвища вчителів: Емілія Щирек, Ядвіга  Олєшкевіч, Е. Кравчишин, Киселько – вчитель співу, малювання, Житинський – вчитель географії, Налєвчинський. Директорами був пан В. Вожний, Чеслав Вітчак, Квашенко – вчитель математики (деякі імена невідомі – прим. авт. В.Д.).

Середню освіту в ті часи можна було отримати в гімназії. Закінчення чотирикласної початкової школи відкривало можливості для продовження навчання в ній. У 1930 р. на вул. Костельній відкрили Сарненську   восьмирічну гімназію, що складалася з двох ступенів: трирічного підготовчого (нижча) і п’ятирічного систематичного (вища). Гімназійну освіту поділяли на два етапи: на першому здавали екзамени в школі, а потім приїздила державна польська комісія, яка екзаменувала, її ще називали «матура» (пол. matura). Це було досить складне випробування. Бувало, здавали ці іспити з другого чи третього разу. Але коли все ж отримували атестат, то особа мала відповідний статус і могла вступити в будь-який вуз на території Польщі.

Директором гімназії був Леон Чижевський. Вчителі Сарненської гімназії – професори Дурска, Круль, Туркувна, Лєнтовська, Анджен, Бігальке Едмунд – математик, Івінський І. – полоніст, Марія Чайковська – вчитель біології, Тирха – вчитель співу й музики (деякі імена невідомі – прим. авт. В.Д.). Заклад славився своєю католицькою парадоксальністю. Абітурієнтів відбирали за багатьма критеріями, а найголовніший – щоб учні були католиками. Плата за навчання становила 120 злотих на рік. Православних не зараховували (дуже рідко, коли мали фінансові можливості – прим. автора В.Д.) й вони їздили в православну гімназію, що діяла в Кременці.

Польська загальноосвітня школа працювала окремо. З досліджень Юрія Крамара стало відомо, що в польській освітній політиці міжвоєнного періоду паралельно функціонували окремі школи для різних суспільних верств населення, а саме: загальна семирічна для дітей із нижчих соціальних прошарків, де окремий цикл навчання складався із 4-х класів загальної школи, і 8-ми класів гімназії для дітей із привілейованих соціальних прошарків. Формально в гімназію приймали всіх охочих після 4-х класів загальноосвітньої школи, які успішно склали вступні іспити. Насправді ж переважна більшість дітей потрапляла до гімназій після спеціальної домашньої підготовки або підготовчих класів (нижча гімназія), які організовували при приватних середніх навчальних закладах. Це означало, що для дітей із сільської місцевості, які після закінчення чотирьох років навчання продовжували здобувати освіту в семирічній загальноосвітній школі, шлях до гімназійної освіти фактично був закритий.

Сарни старе1-ч2У березні 1932 р. відбулася шкільна реформа та вийшов Закон про освіту, спрямований на остаточну ліквідацію шкільництва національних меншин. Про пріоритети польської шкільної політики зазначає польський публіцист Ян Корнецький: «…Не може бути кількох окремих шкільних систем: польської, єврейської, русинської (української…). Державне шкільництво в Польській державі може бути лише одне: польське».

З огляду на те, що Полісся було аграрним регіоном, то наступним завданням, яке ставила перед собою воєводська адміністрація, була підготовка сільськогосподарських фахівців серед сільського населення. Заклад такого спрямування почав діяти у 20-30 рр. минулого століття в Доротичах Сарненського повіту – державна школа рільничого навчання ім. проф. Юзефа Мікуловського-Понятовського. До її структури належала також бурса (інтернат), збудована в 1938 р., як помешкання для 38 вихованців.

Як бачимо, Польська держава приділяла дуже велику увагу розвитку польської освіти, але все ж таки без шкільної освіти залишались чимало польських дітей, переважно з сіл, віддалених від повітового міста. Тоді роль опікуна та організатора будівництва школи брали на себе польські громадсько-культурні організації.

Однією з таких організацій, котра відіграла велику роль у розвитку польського шкільництва на Волині та Поліссі, була громадська культурно-освітня організація Польська Матиця Шкільна на Волині (пол. Polska Macierz Szkolna na Wolyniu), котра намагалась скерувати свою діяльність у трьох напрямках: організація початкових і загальноосвітніх шкіл, гімназій (у т.ч. приватних); організація професійних шкіл (пол. zawodowych), розвиток бібліотечної справи, поширюючи польську культуру через читання лекцій, проведення публічних вистав, видавництво книг польських авторів і розвиток позашкільної освіти. Воєводська управа Польської Матиці Шкільної розміщувалася в Луцьку, її очолив Тадеуш Кжижановський. За станом на початок 1937 р. на Волині понад 5 тисяч осіб були членами цієї організації або підтримували її фінансово. Серед них – учителі, лікарі, юристи, купці, підприємці, а також місцеве духовенство. Очільником Польської Матиці Шкільної в Сарнах став суддя Вацлав Вільчковський, секретарем – магістр права, адвокат Євгеніуш Карніол. Гміна повинна була виділити або збудувати приміщення для школи, знайти помешкання для вчителя, оплатити світло й опалення. Кошти, потрібні для оплати потреб учителя, виділяв уряд Воєводський. Потрібні квоти переказували на повіт чи повітову організацію Польської Матиці Шкільної, котрі брали на себе організацію відкриття школи, всі господарські й опікунські аспекти (допомога щодо придбання шкільних підручників, мап, глобусів та ін. шкільного начиння). Вчитель у школі отримував зарплатню 100 злотих щомісячно (упродовж року).

Сарни старе1-чПри допомозі Польської Матиці Шкільної в Сарненському повіті загальноосвітні школи відкрили в Оптовій (гміна Бєльська Воля), Перестанєц (гміна Клесів), Томашгороді осада (гміна Клесів), Юзефувці (гміна Рафалівка), Гуті Сопачевській (гміна Рафалівка), Працуках (гміна Домбровиця). Ще одним завданням Польської Матиці Шкільної на Волині була організація професійно-технічних шкіл (пол. zawodowych) з метою підготовки молодих фахівців, щоб таким чином зміцнити польську торгівлю та ремесла.

Так, у Сарнах відкрили ремісничо-промислову школу Польської Матиці Шкільної, в якій здобували освіту 123 учні. Заклад відчинив двері 3 вересня 1937 р. попри те, що в будівлі не було підлоги, стелі та пічного опалення. Потрібно зазначити, що в цій школі дозволяли навчатись також і православній молоді. Є дані, що в 1937-1938 рр. тут вчились 93 римо-католики, 23 православних, 7 – інших віросповідань. Цікавим є аналіз професій батьків молоді, що навчалась у ремісничій школі: сільське господарство – 18, ремісники – 23, урядовці – 49, пенсіонери – 11. Навчання відбувалося за програмою Міністерства освіти Другої Речі Посполитої і підлягало контролю з боку державного педагогічного керівництва.

Також відомо, що в Сарнах у міжвоєнний період діяли приватна механічна школа, в котрій здобували знання 122 учні, та приватна кравецька (130 учнів). Вони розміщувалися в окремих будинках, відповідно збудованих для навчання. До професійних закладів приймали хлопців і дівчат на підставі свідоцтва про отримання початкової семирічної освіти. Навчання в них зазвичай тривало 3 роки, а вивчали як загальноосвітні, так і фахові дисципліни польською мовою.

Усього наприкінці міжвоєнного двадцятиліття на утриманні Польської Матиці Шкільної на Волині перебували 84 навчальні заклади, в яких вчився 3801 учень.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz