Дідова педагогіка й ігри в школу допомогли Марії ВЛАСЮК стати вчителем

Осінній день завжди чарує своєю неозорою красою. Багряне листя сиплеться з дерев, притуляючись до ніг, ніби хоче поріднитись, почути щось тепле та приязне, а в повітрі зиґзаґом кружляє бабине літо, чіпляючись за дерева, кущі…

Під останніми теплими променями сонця гріються річки й озера, понуро викидаючи гребені хвиль на піщані береги, димляться срібними туманами, віддзеркалюють небо. Саме цього осіннього дня суспільство вітає працівників освітньої галузі з професійним святом, віншує тих, хто своїми щоденними вчинками, працею доносить до мільйонів юних сердець світосприйняття, ділиться досвідом й научає людській цінності й моральності. Нелегко бути вчителем, нести цю відповідальну ношу, бо ж навчати, подавати правильний приклад потрібно не тільки на уроках, а й впродовж усього життя. Не до кожного учня можна достукатись, адже всі різні, неповторні, з інакшими поглядами та переконаннями. Та мудрий педагог завжди знайде ту стежину, на яку зуміє поставити й направити у життєве русло свого вихованця. Тоді найбільшою нагородою для нього буде почути одне-єдине, але таке прекрасне й благородне слово: «Дякую». Саме тоді стає зрозуміло, що вкладений труд був немарним.

За такими принципами, вимогами сьогоднішнього дня, професійно, самовіддано й наполегливо працює директор Зносицької ЗОШ І-ІІІ ст. Марія Власюк, якій вдається поєднати прагматизм, душевність і вірність обраній професії. Ще з першого класу вирішила стати педагогом і не відпускала від себе цю мрію ні на крок. Адже їй так подобалась вчительська робота, що готова була хоч дитиною навчатись цій професії. Перша вчителька Любов Ющик, а згодом класний керівник Тетяна Мельник були для неї в той час найріднішими людьми. А всі дитячі ігри асоціювалися зі школою, вчителем, учнями. Зі своїми трьома молодшими сестрами гралася тільки у школу. А через роки їхні дитячі ігри стали справжнісінькою реальністю, аж самі не вірили. Усі четверо нині успішно трудяться педагогами в Зносицькому навчальному закладі. Олена Степанівна навчає сільських школярів фізиці, Тетяна Степанівна – вчитель початкових класів, а Світлана Степанівна викладає математику.

Охоча до знань Марія завжди була скрізь першою: і на уроці, і в позаурочний час – шкільне життя без неї не обходилось: співала в хорі, декламувала вірші, прозу, брала участь в олімпіадах та інших освітніх конкурсах. Тато з мамою працювали в райцентрі. Дорога щодня забирала чимало часу, але виховання, догляд та життєві уроки компенсував дідусь Володимир Петрович,  який був мудрою та інтелігентною людиною. За свої дев’яносто чотири роки життя усього повідав. У 1939 році став солдатом Війська Польського, брав участь у збройній боротьбі проти нацистської Німеччини та її союзників на боці західних союзників антигітлерівської коаліції. На початку Другої світової війни потрапив у німецький полон, а через три роки зумів утекти з підконтрольних фашистам земель, додому прийшов пішки. Його військова справа зберігається в Женевському архіві, звідки родина дізналась, що саме доводилось йому пережити в роки війни, а Республіка Польща тривалий час за мужність і подвиги платила компенсацію. Тому дідова педагогіка була найціннішою, найефективнішою, а сам він завше випромінював спокій, рівновагу й в усьому знаходив тільки позитивне.

Мрію в реальність почала втілювати відразу після закінчення дев’ятого класу, коли подала документи в Сарненський педагогічний коледж на відділення початкового навчання з додатковим фахом педагога-організатора. Це був якраз перший набір студентів до навчального закладу, який того ж року повноцінно почав функціонувати. А тому за роки навчання довелося багато чого пережити, починаючи від різноманітних апробацій і закінчуючи акредитаціями. Проте радіє з того, адже зуміла здобути не тільки якісні знання, а й отримати неабиякий досвід, який у майбутній педагогічній діяльності знадобився і знадобиться ще не один раз. У закладі часто змушувала говорити наставників-викладачів про себе тільки хороше, бо ж призові місця олімпіадних робіт з педагогіки, психології, математики та природознавства займала неодноразово. Добрим словом згадує і драматичний студентський гурток «Шанс», яким курувала викладач української мови та літератури Людмила Жакун. Саме завдяки йому змогла розкрити свої не тільки театральні здібності, а й розвивати мовленнєву дикцію, правильну та чітку вимову слів, отримати комунікативні та лідерські навички.

Коли переступила адміністративний поріг Рівненського державного гуманітарного університету, не знала, який факультет хотіла б обрати, адже ще зі шкільних років подобались усі предмети й учителі, які їх викладали. Довго блукала коридорами закладу в глибоких роздумах, аж доки серце підказало обрати українську філологію. Бути вчителем української мови та літератури – престижно, адже він сіє поміж учнів слова, що проростають добром, любов’ю, розумінням життя. У студентські роки сформувався інтенсивний саморозвиток, основні моральні та духовні принципи, а також культурний потенціал, який забезпечує ефективність вчителя-словесника під час реалізації його задумів та ідей на всіх етапах уроків. У здібної студентки жаги до знань було хоч відбавляй, а тому школу, коледж й університет закінчила з відзнаками.

Перший освітянський досвід на посаді педагога-організатора почала використовувати в Довжанській ЗОШ. Проте працювала недовго, адже з чоловіком Ігорем Трохимовичем народили сина Андрійка, який нині студент Рівненського Національного університету водного господарства та природокористування. Після декретної відпустки колишній директор Зносицької ЗОШ Тетяна Вакулко запропонувала посаду вчителя української мови та літератури. То хіба ж могла відмовитись від мрії свого життя? Звісно, що ні. Тому тривалий час мудрий педагог втілювала добротні навички в серця дітей, навчала любити рідну мову, край, Батьківщину. Її професійність, авторитет серед дітей, батьків і колег був на видноті, а тому коли 2010 року постало питання кому довірити керівництво школою, педагогічна родина зупинилась на кандидатурі Марії Власюк, і не помилилась. Очільник навчального закладу компетентно виконує свої адміністраторські й освітянські обов’язки, вміло гуртує навколо дітей вчительський колектив. «Нелегко бути директором, коли в закладі працюють родичі, найближчі друзі, – ділиться думкою Марія Власюк. – Та вони розуміють це й трудяться з величезною віддачею. Беруть участь у всіх освітніх конкурсах. Приміром, за останні роки маємо декілька призерів на звання «Учитель року» на районному етапі, готуємо переможців у Малій академії наук, олімпіадах, позакласних заходах. Наші вчителі й учні відповідальні, добросовісні, й для мене вони всі найкращі», – підсумувала Марія Степанівна.

Вдячна долі, що на її життєвому шляху зустрічаються тільки добрі та хороші люди, починаючи зі шкільних років і закінчуючи керівниками районного відділу освіти, молоді та спорту й місцевими небайдужими підприємцями, громадськими діячами. Повсякчас відчуває надійну підтримку від СГПП «Маяк» (директор Ігор Остапчук) і сільської ради (голова Іван Вакулко).

Марія Власюк завжди впевнена в завтрашньому дні, адже поруч із нею щирі, сильні духом і сповнені добром особистості. Саме цими цінними людськими якостями та взаємністю педагог відповідає щодня, щогодини, щохвилини… Тому світ довкола такий прекрасний, райдужний, б’є ключем щасливого життя.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz