Бурштинові страждання, або Ще раз про камінь сонця

Бурштинові камінці в нашому краї – не рідкість, їх можуть відрізнити від інших порід навіть шестирічні діти. Ця тема вже декілька десятиліть не сходить із вуст жителів північних районів області, а от історію походження сонячного каменю, його перший видобуток на Сарненщині, зокрема в Клесові, дозвільні документи, про легалізацію знають далеко не всі.

Саме тому поспілкувався з відомим краєзнавцем, природозахисником, поетом, колишнім начальником дільниці Клесівської видобувної дільниці «Укрбурштин-1», мешканцем Клесова Анатолієм САЛЮТОЮ.

– Отже, Анатолію Борисовичу, заглибте читачів в історію бурштину на сарненській землі, просвітіть про витоки й властивості породи каменю.

– Є така приказка: «Чому бідний, бо дурний, а чому дурний, бо бідний». У 80-ті роки минулого століття литовці, які скупляли бурштин, казали: «Нещасні українці, які ви багаті, і бідні водночас». Нині – це болюча й важлива тема, до якої підхід має бути найпоміркованішим. Адже понівечені землі, довкілля відгукнуться нам і нащадкам ще не раз  стихійними бідами, катаклізмами. Турбує і розгардіяш, безладдя, що переживаємо останніми роками. Знищують підприємства, доводять до банкрутства, викупляють за копійки та ріжуть на металобрухт. На ще діючі призначають керівниками некомпетентних людей, дальше від виробництва, розуміння суті роботи й ін.

Бурштин у Клесові виявили в 30-ті роки минулого століття в розкривних породах під час розробки кар’єрів с. Пугач, теперішній «Технобуд». На щебеневому заводі РПЗ-4 Львівської залізниці – у 1975 році. Залягає він у глинах на берегах прадавніх річок, навколо острівців, а також у річкових пісках, але з меншим вмістом. Унікальним є бурштин, знайдений у 1964 р. на території Клесівської підстанції при встановленні кутової анкерної опори, бо має кору вивітрювання майже до 4 мм. Той, що далі на північ, має удвічі меншу, а в Дубровиці, Володимирці – майже без кори. Це підтверджує припущення, що він місцевий і його не шліфувала течія з піском і глиною.

Залягання бурштину різне як за вмістом на 1 м3, так і за розташуванням. Прибережний розсипаний у глинах дрібними кульками й невеличкими шматками. Вміст піскового залежить від потужності (товщини) шару. Чим він менший, тим більший вміст, і навпаки. Найпродуктивніший – жиловий, або міжяблучний. Жила – це суміш піску, скам’янілого дерева, кори та бурштину шириною до 50 і більше сантиметрів та висотою до 50 см. Вміст у жилах може бути до 10-15 кг на 1 м3 в основному жовтого (яблучного) кольору. А кубло – це замої під валунами й ін. З одного такого кубла в урочищі «Акація», біля відвалу РПЗ-4, добули 21 кг/м3 продуктивної породи. 60 метрів від цього місця знайшли шматок вагою 5 кг. Але частіше трапляються вивітрені кубла, де  кулясті до 5-7 кг розсипаються на невеликі шматки, або взагалі на дрібний щебінь. До 1975 р. ніхто бурштин не копав, крім любителів, які виробляли для себе корали, фігурки. У магазині уцінених товарів були броші, кліпси, нарукавні запонки по 5-10 коп. за штуку. Хлопчаки збирали сирець по відвалах у купах піску з розкривних порід. Якщо шматок не можна було розділити, розбивали на дріб’язок.

– То все ж, коли стали зрозуміли справжню цінність цього каменю, відколи почалася бурштинова лихоманка в краї, та коли почали добувати породу офіційно?

– Початком бурштинового буму можна вважати 1975 рік. Уперше 5 кг каменю купили геологи-латиші за 25 рублів. Потім почали скуповувати ще й поляки, тоді ціна зросла до 60 руб. за 1 кг. У кінці 80-их на початку 90-их років минулого століття геологічна експедиція «Західкварцсамоцвіти» зробила розвідку Клесівського, Дубровицького та Володимирецького родовищ. У 1990-1991 роках 5 засновників створили мале підприємство із видобутку бурштину. Один із них – Коротков міняв на бурштин різні товари. У 1991-1992 рр. керівник Рівненської фірми «Основа» В.М. Бербенець «проштовхнув» у Верховну Раду закон, що забороняв розробку бурштину приватними структурами, та створив ДП «Укрбурштин» із Клесівською, Дубровицькою та Володимирецькою дільницями під керівництвом Мінфінансів України. У Рівному недобудовану фабрику дитячих іграшок переобладнали в підприємство з переробки бурштину-сирцю. На Клесівській дільниці зліпили з чого було сортувальню, і в квітні 1993-ого добули перший офіційний український бурштин.

– Тоді й налагодився механізм видобутку?

– Не все спочатку було гладко. Гірнича документація була, а виробничої – ні. У ході відпрацьовували технології, виробничі схеми. У 1996-1997 рр. впровадили відкачку пульпи з-під грохота землесосною помпою, а потім розробили та впровадили переставну сортувальну установку, що монтували на борту кар’єра та переставляли зі зміною фронту робіт. Це значно збільшило продуктивність і зменшило собівартість видобутку. За цією технологією працюють і дотепер, тільки замість автотранспорту для завантаження бункера використовують крокуючий екскаватор із ємкістю ковша 5 м3. У 1996 році старателі запозичили з Польщі метод гідророзливу. Спочатку було 2-3 помпи, а у 1999-ому їх нараховували вже 50. Мили де хто бажав і як хотів. Керівництво Клесівської дільниці за підтримки начальника гірничого відділу В.О. Туцького запропонували генеральному директору укладати з бригадами трудові угоди. Той погодився. Бригади здавали бурштин, їм нараховували зарплату від кількості, сорту та якості зданого на склад каменю. До речі, всі вони потім отримували гроші. Зрозуміло, що це було напівзаконно, і здавали вони не все, але за 1,5 сезону добули 1,5 т, коли насправді дільниця видобувала 3-3,5 т/рік.

У 2000 р через нестачу коштів дільниця працювала з перебоями, а ціна на «чорному ринку» була на 20-25 у.о. дешевша за собівартість, запропонували скупку бурштину в населення. Одержали знову «добро», у відділі розробили інструкції, прейскурант цін, але кошти вже не надійшли. А далі прийшла «нова мітла». У 2001 році Мінфінансів передало ДП «Укрбурштин» до ДП «Укрполіметали». Його керівництво, щоб анулювати борги, створило підприємство «Бурштинові копальні», а ДП «Укрбурштин» самоліквідувалось. У 2005-2006 рр., коли, здавалося, демократія в Україні перемогла, відправили листа тодішньому прем’єр-міністру Ю.В. Тимошенко з рекомендаціями щодо вирішення бурштинової проблеми, бо вже тоді працювали до 300 помп. Прийшла відповідь із Рівненської ОДА за № 86/03-09/ІІ від 18.01.2006 р.

«… З метою легалізації видобутку бурштину Верховною Радою України 12.10 2005 р. внесені зміни… Згідно із законодавчим актом № 298 4-14 зняті обмеження в здійсненні підприємницької діяльності при видобутку бурштину. Після здійснення відповідних рішень буде здійснено відведення земельних ділянок для промислового виробництва…».

– Проясніть ситуацію, а зараз що? Законно чи ні видобувають бурштин?

– Минуло 12 років, із 300 помп стало 3000. Бурштин знайшли й добувають на тисячах гектарів чотирьох областей знищуючи ліси, луки, плюндруючи природу, порушуючи водний баланс, замулюючи ґрунти. Процес уже не контролюють навіть «кришувальники».

Президент заявляє, що видобуток бурштину – прерогатива держави, й бере контроль у свої руки. Після цієї заяви знову йде лист уже в Адміністрацію Президента. Якщо держава та Президент беруть цю справу у свої руки, тоді не треба нічого видумувати та приймати закони. Все є. Є підприємство «Бурштин України» з обладнанням для обробки, сортування й ін, кваліфіковані спеціалісти, вся дозвільна та геологічна документація. Під його керівництвом в областях створюються 2, 5, 10 дільниць із видобутку.

Гідророзлив у глинах і на глибинах понад 7-8 метрів піднімає від 5 до 40% покладів, що збіднює продуктивний шар і зменшує або зовсім нівелює рентабельність видобування на промитих площах, тому промислові родовища розробляють тільки кар’єрним способом. На локальних і родовищах із малим вмістом на 1 м3 застосовують гідророзлив, адже він малозатратний. Бригади укладають з дільницями трудові угоди та здають їм бурштин. Ті контролюють їхню роботу. На дільницях потрібно створити цехи з обробки, а продукцію здавати на «Бурштинові копальні», що займаються подальшою реалізацією. Дільниці також мають проводити скупку каменю в населення. Адже все це було вже вдосконалено та відпрацьовано.

– Що ж відповіли у владній адміністрації?

– Лист із Адміністрації Президента  передали в Мінекології та природних ресурсів, а звідти переадресували в службу геології і надр України, подякували за турботу й дали таку відповідь: «…Зазначені питання, викладені в запиті, регулює Закон України «Про державне регулювання видобутку…».

– Ви як колишній начальник Клесівської дільниці з вибодутку бурштину, який би вихід порадили в цій ситуації?

– Якщо є все в Законі та всі все знають, то чому нічого не роблять? Якщо в держави немає коштів на початок роботи, то нехай укладають угоди з бізнесовими структурами, що вкладатимуть кошти у виробництво, адже руду, газ, нафту й ін. видобувають саме бізнесмени, дають людям робочі місця, зарплату.

Згідно з інформацією з преси, телебачення щорічно з України вивозять тільки необробленого бурштину понад 100 т. Якщо його скупити в населення, обробити та продати в Китай, Індію, Японію, Емірати, то можна заробити майже 1 млрд 200 тис. у.о. Половину відкладуть на осушування, оброблення, буде – 600000 у.о., а влада циганить копійки в усього світу. Чому б не запровадити біржу, скупку в населення? Чому закупповують діаманти, золото, метали, а бурштин – ні?. Адже він на горищах і хлівах валявся ще з польських часів. Хати й городи розташовані на покладах бурштину. Чому «Технобуд» вивозить бурштин у відвал, а болото з покладами засипає розкривними породами? Закон про заборону незаконного видобутку вийшов у 1993 році. А в кого був сирець до того, куди його діти? Чому не взяти досвід Польщі, Прибалтики? В Балтійському морі під час шторму підсаками ловлять бурштин. Майже в кожному дворі обробляють. Вільні купівля та продаж як сирцю, так і виробів діють у кіосках, магазинах, ринках. У державу – податки, людям – зарплата та прибутки. Чому влада так не любить Україну, і її людей?

У капіталістичному світі переобирають президентів, владу, а все решта як було, так і є. А в нас, коли Президент-демократ – олігархи в Росію, якщо не демократ – демократи в Європу. Тому ми й бідні, хоч і не дурні. Повинні усвідомити, що хліб повинен пекти пекар, а лікувати лікар. Проте якщо у дворі немає справжнього господаря, то кури й комина розгребуть.

– Дякую за розмову.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz