Нагодувати голодного, напоїти спраглого

Це не мрія, а робота 62-літньої Марії ЯКОВЕЦЬ, кухаря відділення організації надання адресної, матеріальної та грошової допомоги Сарненського районного територіального центру соціального обслуговування.

Йдучи вулицею та зустрівши безпритульного, люди реагують по-різному. Комусь жаль, іншим байдуже, а деякі взагалі знущаються з нещасних людей. Але кожен із нас повинен задуматись, що колись вони мали сім’ї, здоров’я, але потім щось у їх житті пішло не так.  Можна засуджувати їх, а краще зрозуміти. Проте іноді їм просто нікуди піти, а якщо і є, то це правда. Відділенням, де годують таких громадян безкоштовно, в Сарнах на Коперника, 10, завідує, щоправда лише місяць, Тетяна Сапожко. Належить воно до Сарненського районного територіального центру соціального обслуговування є Лариса Малецька. Завітавши туди з нагоди Дня працівників соціальної сфери, зустріли кухаря, яка понад 20 років готує безкоштовні обіди хворим, самотнім, які потрапили в тяжкі життєві обставини. Кажуть, у цієї жінки золоте серце. Щоб зварити знедоленим зелений борщ, вона приносить із дому щавель. Безумовно, відділення має все необхідне для приготування обідів, запасається овочами й продуктами влітку, і меню тут добротне щодня. Але якось не було щавлю, то жінка принесла власного консервування. Зварила й пригостила борщем усіх, хто хотів їсти. Охочих пообідати в день налічують до 30 осіб. Погодьтеся, це немало. У холодну пору це приміщення є також і пунктом обігріву. Тут можна випити гарячого чаю, пообідати, зігрітися. Це надзвичайно велика поміч для людей таких категорій. Марія Семенівна кожного з них добре знає, хоча за два десятки літ чимало відвідувачів змінилося. Ті, хто навідується сюди, дуже поважають її, звуть Марія Яківна або ж дуже ніжно й гарно: сонечко, ластівочка.

Безумовно, щоб працювати зі знедоленими, їх потрібно любити. Напевно, ця любов у Марії Яковець десь глибоко в душі зародилася ще в дитинстві. Мама померла одразу після пологів, тож виховували її тато з мачухою. Про дитинство жінка каже, приховуючи непрохану сльозу. Вистачало всього. Мачуха, то не рідна мама. Народилася кухарка в Чудлі. Там минули її дитинство, молодість, зустріла і свою долю. Чоловік, а в минулому сусід Марії Семенівни, працює майстром виробничого навчання в ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей». Разом виростити 4 діток: 3 сини й донечку, щоправда, один син 5 років тому помер через сердечну хворобу.

Це була велика втрата для родини, що й нині відчувають. Утіхою та розрадою для Марії Семенівни є 8 онуків і, звичайно, робота. Жінці дуже подобається куховарити. Взагалі вдалий вибір професії – це запорука того, що не марно проживеш вік, натхненно працюватимеш і отримуватимеш від неї велике задоволення. Непросто зробити вибір із-поміж багатьох сотень професій. Та Марія Яковець уже з дитинства знала, ким хоче бути, і їй вдалося досягти своєї мети. Для того, аби мрія стала реальністю, жінка закінчила курси кухаря в Костополі, багато куховарила вдома. А зусилля, як відомо, завжди винагороджуються. Завдяки її вмінню смачно готувати декілька десятків безпритульних і малозабезпечених людей отримують смачну їжу щодня. І це радує її, дає сили працювати, незважаючи на вік, утому, сімейні клопоти, яких завжди вистачає. Адже має велику родину, займається садівництвом, городництвом, квітникарством. Дуже любить порпатися на землі. Ніби черпає з неї снагу для життя, праці. Кухарська справа – це її покликання. За що й здобула шану та повагу не лише від рідних, а й від чужих людей.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz