Сарненщина під час жовтневого перевороту та громадянської війни

Звістка про перемогу лютневої революції швидко надійшла в місто й викликала політичне піднесення. Відбулися багатолюдні мітинги, збори. На станції Сарни створили залізничний комітет на чолі з більшовиком В. Каляєвим, який їх проводив, розповсюджував літературу.

Залізничний комітет контролював дії адміністрації. Сарненська група РСДРП, що налічувала 30 членів, збільшилася за рахунок присланих більшовиків із Росії та стала  активною й організованою. Вона підтримувала тісні зв’язки з пітерськими та київськими більшовиками. У військових частинах Сарненського гарнізону теж  підвищувався революційний рух. Особливого розмаху він набув у 1 Амурському залізничному батальйоні. Ініціатором розповсюдження більшовицьких ідей серед солдатів був колишній унтер-офіцер царської армії, член РСДРП/б/ Г. Кувалдін. Спираючись на підтримку комітету солдатських депутатів Першого Амурського залізничного батальйону, він встановив зв’язок із іншими військовими частинами. З його допомогою створили в частинах гарнізону комітети солдатських депутатів, налагодили зв’язок із робітниками Сарненського депо.

На основі спільного рішення робітничого активу й солдатських депутатів 6/22/ листопада 1917 р. організували загальноміський мітинг, на якому обрали революційний комітет. Його підтримали 2 Заамурський і 1 гвардійський етапний батальйони в кількості 1,5 тис. чол. 12 листопада 1917 р. у Сарнах військові  встановили радянську владу. Звістку про революційний переворот у Петербурзі на станції Сарни отримав телеграфіст-морзист Василь Жданович.

телеграфний апарат , що був на ст. Сарни
Фото Ждановича. Фото телеграфного апарата, що був на ст. Сарни

Г. Кувалдіна призначили начальником гарнізону станції Сарни. Досвіду управління в новоствореної влади не було. Майже щоденно в депо проводили збори, мітинги. Створювали різні комітети, вибирали керівництво. Продовольчий стан був напруженим: розруха, метушня, безладдя панували в місті. Така ситуація закріпилася в усій Україні. Мрія українського народу про волю, здавалось, може стати  реальністю.

17 березня 1917 р. у Києві заснували Українську Центральну Раду на чолі з Володимиром Винниченком і Симоном Петлюрою. Її головою обрали Михайла Грушевського – добре відомого, авторитетного діяча.

9 лютого 1918 р. уряд УНР і Мала Рада з невеличкою частинкою українських військ (приблизно 3000 чол.) під натиском частин Муравйова залишили Київ і почали рухатися на Житомир, який зайняли 13 лютого. Збройні сутички з більшовицькими загонами тривали, на одній із нарад вирішили, що уряд пробиватиметься через Коростень до Сарн. Ще 27 січня 1918 р. у Брест-Литовську, як відомо, делегацією Центральної Ради підписала договір із державами німецької коаліції, які визнали незалежність України й надали військову допомогу для боротьби з більшовиками, а в обмін Україна зобов’язувалася продати Австрії та Німеччині частину своїх продовольчих запасів.

У Житомирі провели реорганізацію військ, які залишили Київ, і їх об’єднали в 3 групи: окремий запорізький загін генерала Костянтина Прісовського, гайдамацький кіш Симона Петлюри та січові стрільці Євгена Коновальця. Рухалися  до Сарн залізницею. Охорону урядових поїздів доручили січовим стрільцям і гайдамакам, а в авангарді просувалася Перша сотня січових стрільців під командуванням Романа Сушка. Майже без бою українські війська зайняли Коростень, а на ранок 18 лютого Перша сотня січовиків прибула на станцію Клесів, що неподалік Сарн.

Невдовзі підійшла 2 сотня Івана Чмоли і бронепотяг. Більшовикам на станції Сарни висунули ультиматум скласти зброю. Не отримавши відповіді, січові стрільці перейшли в наступ і після короткого бою зайняли Сарни. Це дало змогу забезпечити всім необхідним інші загони армії УНР. Характерно, що до Сарн січові стрільці прибули з 60-ма вагонами різного військового майна, а вирушили звідси до Києва, маючи понад 200 вагонів.

19 лютого до Сарн прибули ешелони з урядовими установами та Центральною Радою, містечко тимчасово стало місцем перебування центральних органів УНР. Саме з Сарн 19 лютого 1918 року голова уряду В. Голубович виїхав через Маневичі-Ковель до Брест-Литовська для наради з українською делегацією, яка вела перемовини про надання військової допомоги в боротьбі проти більшовиків.

Міністр О. Жуковський із Маневич видав наказ про загальний наступ української армії проти більшовиків. Урядовий поїзд повернувся до Сарн, звідки почалося енергійне керівництво наступом по всьому фронту. Гайдамацький кіш і 2 запорізький курінь  зупинили просування до Рівного, їх перекинули на допомогу січовим стрільцям до Коростеня. 24 лютого українські частини зайняли Житомир. Трохи раніше, 21 лютого, німці зайняли Корець, 22 лютого – Дубно, згодом – Сарни.

Загальновідомим є факт, що, перебуваючи на ст. Сарни, голова Центральної Ради М. Грушевський написав свій гострий публіцистичний твір «На порозі нової України. Очищення огнем».

OLYMPUS DIGITAL CAMERA
Фото меморіальної дошки на ст. Сарни, присвяч. Грушевському.

Австрійці та німці, що вступили в Україну, всіляко прагнули відновити порядок і насамперед прискорити вивезення продуктів. Вони замінюють Центральну Раду консервативним гетьманським урядом на чолі з Павлом Скоропадським. У Сарнах почали господарювати австро-німецькі окупанти та гетьманські війська. Більшовики підіймають трудящих міста на боротьбу проти влади. У Сарнах створюють підпільний комітет. 15 липня 1918 року більшовики організували Всеукраїнський страйк залізничників, в якому взяли участь працівники Сарненського, Здолбунівського, Коростенського й інших вузлів. На станції Сарни страйком керував комітет, до складу якого входили О. Садовський, О. Оборевич, Г. Антипов, М. Афанасьєв, М. Заболотний. Це був склад першого страйкому, який заарештували петлюрівці, які знову ввійшли в місто. Після цього створили другий на чолі з Хомою Сулимою. Страйкарі вимагали звільнення залізничників – політичних в’язнів, підвищення заробітної плати та виплати її за попередні місяці, восьмигодинний робочий день. На деякий час страйкарі припинили вивезення сировини, продуктів. Створювали підпільні організації, у тому числі й у Сарнах, які підтримували тісні зв’язки з київськими, а з вересня – і з волинськими страйкарями. 2 грудня 1918 року затвердили план збройно1862_5го повстання в Дубровиці. Головою комітету обрали Степана Лясковця, головою ревкому – Миколу Лясковця. До складу комітету входили і сарненці. 4 грудня більшовики підняли в Дубровиці червоний прапор, а 1 грудня повстанські загони вирушили до Сарн і почали наступ у двох напрямках – на Рівне та Маневичі. Гетьман Скоропадський для придушення повстання посилав  на Полісся все нові й нові частини. У цих обставинах прийняли рішення про створення з розрізнених загонів Першого Дубровицького комуністичного полку. Командиром призначили М. Лясковця, а комісаром – О. Садовського. Повстанські загони з Дубровиці підійшли до Сарн, захопили пошту, телеграф, залізничну станцію та інші комунікації. Більшовики вийшли з підпілля і повстанці опинились у скрутному становищі. Їм потрібне було підкріплення: жива сила, техніка, зброя.

Активним учасником страйку залізничників був Василь Жданович, який працював телеграфістом із 1914 по 1918 рік на ст. Сарни. Із приходом німецьких військ  весною 1918 року він вступив у боротьбу з німцями та гетьманівськими гайдамаками. За акивну участь у листопадових страйках його звільнили з роботи без права працювати на залізниці, тож змушений був піти в підпілля. Згодом перейшов до Дубровицьких партизанів під командуванням О. Садовського, О. Конончука.

На станцію Сарни знову прибули два ешелони петлюрівських військ на чолі з Козубовським. Більшовики отримали наказ від командування про спільну боротьбу з петлюрівцями  проти австро-німецьких військ. Після переговорів петлюрівці залишили місто без бою, а невдовзі знову повернулись. Після захоплення міста основні сили петлюрівських військ вирушили в Рівне. В місті залишилась комендантська сотня чисельністю майже 200 чоловік, в яку входили більшовики Олександр Гузін і Петро Щипакін. Вони провели агітацію серед сотні про перехід на бік більшовиків. У цей час до Сарн із губкому прибув наш земляк Олександр Конончук, який вів переговори з командуванням петлюрівської сотні, яка перейшла до більшовиків. Олександр Конончук узяв на себе командування Сарненським гарнізоном і поїхав у Видибор для переговорів із німцями. Скориставшись відсутністю керівництва, петлюрівці розпочали бої з партизанськими загонами. Це був період, коли Сарни часто переходили з рук у руки. Наступові петлюрівських військ чинила опір 3 прикордонна дивізія Західного фронту.

Унаслідок кровопролитних боїв 245 юнаків загинули під Сарнами в боях із більшовиками. Вони захоронені на міському цвинтарі. Тепер на цій братській могилі встановили пам’ятник, що увічнює героїв – борців за незалежність України.

Старший кулеметник бронепоїзда, комуніст, телеграфіст ст. Сарни, Жданович В.В. (справа)

У другій половині березня 1919 року Дубровицький повстанський полк перейменували в 21 Волинський радянський, який у червні ввійшов у регулярні частини Червоної Армії. Напевно, жодним народом не маніпулювали вороги так, як українським. Довірливий, розгублений, він завжди дозволяв себе ошукати. Так сталося й цього разу. Усі активісти-українці, що встановлювали радянську владу на Поліссі: О. Конончук, Микола та Степан Лясковці, В. Жданович, О. Садовський, О. Оборевич та ін. – згодом пройшли через ленінсько-сталінські табори. Багато з них не повернулись живими. Рідні досі не знають, де їхні могили. 5 червня 1919 року червоні війська зайняли Сарни. Відновили роботу ревкому на чолі з більшовиком І.С. Мигаєм.

У місті, як і в усій Україні, панував хаос. Голодні люди з міста йшли в село в пошуках хліба. Села забарикадовувались від непрошених гостей. Селяни спостерігали, як падає одна влада за іншою, готові  були підтримати будь-який уряд, який зміг би забезпечити їм утримання на землі.

Вигнавши Скоропадського, Директорія перетворилась із переможного повстанського комітету на уряд нововідродженої Української Народної Республіки. Проте в ньому не було злагоди та єднання. Скориставшись нестабільністю, польські завойовники спочатку в серпні 1919 року, а потім у вересні 1920 р. займають місто. Так закінчилась боротьба сарненців за незалежність України

 

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz